"Важке і раптове рішення", — так президент Еммануель Макрон коментував оголошення дострокових парламентських виборів у листі до французького народу. Приводом для цього стали підсумки виборів до Європарламенту, які пропрезидентська партія "Відродження" програла. Натомість ультраправе "Національне обʼєднання" Марін Ле Пен здобуло рекордні 31,4% голосів.
За годину після оголошення результатів, Макрон заявив, що не може поводитися так, мовби нічого не сталося. Він розпустив парламент і закликав французів голосувати знов — уже на національних виборах. Перший тур пройде завтра, 30 червня. Чи вдасться Макрону кинути виклик ультраправим, враховуючи, що опитування свідчать: перевага напередодні виборів — не на його боці, пояснює Суспільне.
Навіщо ці вибори зараз
Розпуск парламенту і дострокові вибори — це незвичне для Франції явище: востаннє такий епізод траплявся у 1996 році. Один з ймовірних мотивів Макрона зробити це — спроба зміцнити представництво у парламенті, хай і таким ризикованим шляхом. Зараз його партія не має парламентської більшості, через що Макрон вимушений проводити частину непопулярних, але необхідних з його погляду, законопроєктів, як-от про пенсійну реформу, не через голосування у парламенті, а президентськими указами. Це обурює частину опозиції.
Але проблема в тому, що опитування свідчать — у партії Макрона не має переваги на виборах. Істотно більше шансів — в ультраправого "Національного об'єднанняКрайньоправа євроскептична партія, яку де-факто очолює Марін Ле Пен, суперниця Макрона на президентських виборах 2022 року". Йому пророкують близько 37% голосів, 29% можуть отримати ліві, і лише на третьому місті з 21% — центристи з Ensemble, коаліції, яка включає партію "Відродження" Макрона.
Олег Шамшур, посол України у Франції (2014–2020), каже, що рішення Макрона обумовлено ще й особливостями його характеру: "Він вважає, що може зробити все — достатньо захотіти. І також вважає, що тільки він, а не міністри, прем'єр, чи радники знає, як саме треба робити. В принципі, це спрацьовувало. Якщо згадаємо кінець епопеї з "жовтими жилетамиПротести, названі на честь жовтих жилетів підвищеної видимості, почалися у 2018 році після підвищення податків на паливо. Згодом їх скасували, але рух "жовтих жилетів" перетворився в антиурядовий протест", саме Макрон придумав, як з цього вийти — через національний діалог. Щодо COVID-19, він також вирішив раніше вийти з карантину — і вгадав".
Крім того, Макрон хотів продемонструвати, що підтримка "Національного обʼєднання" насправді слабша, ніж видалося на виборах до Європарламенту, каже французький журналіст Себастьян Гобер. За його словами, це справді тенденція: ультраправі зазвичай здобувають більше голосів на європейських, аніж національних виборах. З іншого боку рішення Макрона могло бути стратегічним: він уже думає про позиції своєї політичної сили на майбутніх президентських виборах, хоча й сам втретє балотуватися на найвищу посаду в державі не зможе.
"Макрон передбачає прихід до влади Марін Ле Пен у 2027 році. І вирішив обдурити її "Національне обʼєднання", надавши їй владу на два роки. Мовляв, будучи відповідальною за внутрішні справи країни, партія втратить довіру виборців. Але Макрон насправді вдається до ризикованої ставки", — наголошує Гобер, бо вона може й не зіграти.
Стефан Сьохан, журналіст французького видання Libération, додає, що президент Франції прорахувався й в тому, що його боротьба з ультраправими породила ще одного сильного суперника — лівих:
"Макрон розраховував, що, розпустивши Національну асамблею, зможе розколоти лівих. Але навпаки, вперше за багато років фракції французьких лівих зібралися в альянсНовий Народний Фронт — альянс лівих партій. Складається з Соціалістичної, Зеленої й Комуністичної партій, а також "Нескореної Франції" Жана-Люка Меланшона. І він зараз другий в опитуваннях. Тож Макрон вистрілив собі в ногу. Думав, французи боятимуться мати ультраправий уряд, але створив нового ворога — лівих. І тільки вони тепер можуть перешкодити ультраправим прийти до уряду".
Чому ультраправі популярні
За словами Олега Шамшура, французи на цих виборах очікують від партій планів розвʼязання декількох блоків питань. По-перше — тих, що повʼязані з економікою, зокрема з купівельною спроможністю. По-друге — з безпекою. "У багатьох французів є враження, що стало менш безпечніше, ніж 20 років тому. Що вулиці стали небезпечнішими, що стало більше торгівлі наркотиками, більше насильства в школах. Іноді це просто неправильне сприйняття, але у людей воно є. І ультраправі обіцяють легкі популістські рішення: збільшення поліції, збільшення злочинців у в'язницях. Ми не знаємо, як вони збираються це зробити, але вони це пропонують", — каже Стефан Сьохан.
Третій блок питань — міграційна політика. Це ще одна з тем, довкола якої ретельно вибудовують риторику ультраправі. Жордан Барделла — кандидат у премʼєр-міністри від "Національного обʼєднання", хоче заборонити французам з подвійним громадянством обіймати високі посади та називає їх "напівгромадянами". Він також хоче обмежити соціальне забезпечення для іммігрантів і позбутися автоматичного права на громадянство для дітей, батьки яких народилися за кордоном.
"Національне обʼєднання" — це все ж не традиційні крайньоправі. Тобто, не ті, які існували, скажімо, між Першою та Другою світовими війнами. Як не парадоксально, це партія, що об'єднує більшість робітничого класу: їх підтримують 60% найманих робітників. У Франції саме ця партія зрозуміла, що дійсно хвилює французів — вже згадана тріада: купівельна спроможність, імміграція і безпека", — каже Шамшур.
Сьохан додає, що ультраправі змогли використати розкол між мешканцями великих міст і сільської місцевості, де за останні роки, відбулося "опустелювання Франції": "Йдеться про закриті поштові відділення, медичні центри, лікарні. В суспільстві зростає думка, що ліберальний уряд Макрона, далекий від реальності".
"За останні десять років Ле Пен додала до своєї програми соціальну складову. Мовляв, тільки вона говорить з "маленькими людьми", які платять великі податки та мають дві роботи, щоб зводити кінці з кінцями. І тільки вона ніби має рішення для них, коли йдеться про пенсії, про відновлення державних послуг", — пояснює Себастьян Гобер.
За його словами, багато французів готові зробити ставку на партію Ле Пен ще й тому, що на відміну від лівих та центристів, праві ще не були при владі.
Які можливі сценарії
Якщо переможе "Національне об’єднання", себто отримає абсолютну більшість із 289 місць у парламенті, її представник, найімовірніше 28-річний Жордан Барделла, очолить уряд. Це означатиме, що у Франції настане "політичне співжиття" — період, коли дві головні державні посади — президентську та премʼєрську, посідають люди з різних політичних сил. Востаннє у Франції був такий розклад ще у 1990-х, коли президентом був правоцентрист Жак Ширак, а прем’єр-міністром — соціаліст Ліонель Жоспен.
"Барделла недосвідчений. Ми не знаємо, яким він може бути главою держави. Але якщо буде ліберальний президент і неліберальний прем’єр-міністр, є ризик, що політичні рішення будуть блокуватися через проблеми з пошуком компромісів", — каже Стефан Сьохан.
Формально, сфери повноважень премʼєра та президента розділені. Перший керує внутрішніми справами, отже має важелі впливу на все, що стосується освіти, соціальної політики, фінансів, бюджету. За президентом — оборона й зовнішня політика. Але у випадку "співжиття" з "Національним обʼєднанням" складно сказати, як саме це виглядатиме, говорить Себастьян Гобер:
"Наприклад, президент продовжить представляти Францію під час самітів Ради ЄС, але міжурядовою співпрацею керуватиме уряд. Тож Макрон може доносити одне повідомлення, а Барделла — інше. Є потенціал для системи, де нічого не працює".
Ще один ймовірний сценарій — прихід до влади лівих. При чому на чолі цього альянсу, найімовірніше, буде радикальна крайня партія "Нескорена Франція" — доволі проросійська, антиізраїльська, неліберальна політична сила, як її характеризує Гобер.
І є ще третій варіант — якщо жоден з трьох основних блоків не здобуде більшості й доведеться формувати коаліційний уряд, з чим можуть виникнути проблеми. "Якщо настане ситуація хаосу, Макрона будуть змушувати навіть піти у відставку і призначити дострокові президентські вибори", — каже Олег Шамшур.
Наслідки для України
Жоден з варіантів не є сприятливим для України, кажуть французькі журналісти. Гобер пригадує: коли на початку червня президент Зеленський виступав перед французьким парламентом, зала була напівпорожня — ультраправі й ультраліві бойкотували виступ.
"Французькі ультраправі, очевидно, проросійські. Сім'я Ле Пен має тісні зв'язки з Москвою. Вони мають інтелектуальні та цивілізаційні точки зв’язку з російським наративом. Крайні ліві не зовсім проросійські, але настільки проти ЄС та США, що стали в якомусь сенсі проросійськими. І тому, коли мова заходить про боротьбу з впливом США в Європі та загалом у світі, вони винаходять виправдання, щоб зрештою не підтримувати Україну", — каже Гобер.
При будь-якому з варіантів, у президента Макрона залишиться частина повноважень щодо рішень про підтримку України. Однак, наприклад, постачати зброю можливо лише за підпису міністра оборони. Якщо це буде представник ультраправих сил, ймовірно, ці рішення будуть відхиляти або щонайменше гальмувати.
Так само заяви Макрона про ймовірну відправку французьких військових в Україну не є предметом дискусії для крайніх сил. Наприклад, кандидат у премʼєри Джордан Барделла наголосив: це для нього — червона лінія, як і відправка ракет великої дальності. При цьому ультраправий кандидат переконує, що все-таки "бачить Росію як багатовимірну загрозу як для Франції, так і для Європи".
Крім того, каже Стефан Сьохан — і праві, і ліві можуть почати схиляти Україну до переговорів з РФ.