"Тато, я тебе люблю" — такий напис крейдою на воротах лишила 8-річна Поліна, яку разом з мамою 15 березня евакуювали з села Рогозянки Куп'янського району. Тато Поліни лишився вдома разом з бабусею. Мама з донькою поїхали до Харкова.
Суспільне Харків разом з волонтерами побувало на Куп'янщині.
Евакуація з Рогозянки: "Зберігаємо життя дитини"
Деокупована Рогозянка розташована на північному сході Харківщини. Від неї до лінії фронту — півтора десятка кілометрів. Це село — одне з 18 населених пунктів, звідки примусово евакуюють родини з дітьми — за рішенням обласної ради оборони.
"Ми їдемо в Рогозянку Великобурлуцької громади, у нас там дві людини. Ще частину цієї сім’ї ми будемо потім забирати в Андріївці. Особисто я в Рогозянці ще не був, але безпекова ситуація там зараз погіршилася через постійні обстріли авіабомбами, як і по всій Великобурлуцькій громаді. Це не найнебезпечніший населений пункт із тих, де оголошено примусову евакуацію родин із дітьми, але небезпека там, звісно, є", — говорить в дорозі координатор евакуації Координаційного гуманітарного центру Ігор Хлинін.
За його словами, перед тим, як їхати у село за родиною, з нею працювали поліцейські: "З ними працювала ювенальна превенція Куп’янського району, умовляла їх виїхати, потім ми їх теж обдзвонювали, чи вони готові їхати".
Навігація тут не працює. Позначення вулиць відсутнє, тут є просто мапа з порожніми вуличками. Краще в місцевих дізнаватися назви вулиць, і навіть на прізвище тих людей, яких шукаємо.
За сірими воротами будинок, в якому живе 8-річна Поліна з мамою, татом, бабусею та двома собаками. Мати Поліни Роксана каже: дочка має інвалідність, спить тільки з нею.
"Зберігаємо життя дитини. Тому що вибухи вже дедалі ближчими стають. Не хочеться, звичайно, але треба, що робити. Десь бахне — біжить у хату, кричить: "Ти чула, як бахнуло?". Загалом поки що не дуже, але буває таке, як коли по Бурлуку прилітає, що аж у хату чути", — говорить Роксана.
Тато та бабуся Поліни лишаються вдома, проводжають її з мамою.
"Будемо чекати. Як уже буде критично, тоді будемо й ми кудись тікати. Ще не критично. Поки що "прильотів" немає. Як почнуться "прильоти", будемо теж думати, кудись виїхати", — пояснює бабуся Поліни Тетяна Шелудякова.
Волонтери дізнаються, що ще одна дитина з мамою з цієї вулиці готові до евакуації, хоч у списку на сьогодні їх не було.
"Ми під'їхали, вийшла сусідка й каже, що ще є сім'я, яка згодна виїжджати. Вони вже були зібрані", — говорить координатор громадської організації "Я врятований" Сергій Новіков.
"Місцеві жителі знають, що триває примусова евакуація. Усі спілкуються між собою, це маленька село, тут до 200 людей живуть, тому всі про всіх знають", — пояснює Сергій.
Евакуація з Андріївки: "День і ніч — бах і бах"
Волонтери рушають до сусідньої Андріївки. Там живе 15-річна сестра Роксани — Саміра.
"Дорога — це жах. Дуже великі ями, які дуже важко об’їжджати. Приблизно 40 кілометрів реального бездоріжжя. Це якщо їхати від Печенігів до Андріївки", — говорить Сергій Новіков.
Волонтери забирають Саміру і дізнаються, що ще двоє людей, які записалися на евакуацію на інший день, хочуть їхати сьогодні. Для них є місце лише в машині Суспільного — волонтерські авто вже зайняті евакуйованими.
"День і ніч — бах і бах. Десь там на Куп’янському напрямку. Неспокійно, ми дуже переживаємо", — говорить Валентина Васільєва, бабуся Ніки, яку евакуюють.
Мама Ніки Світлана взяла з собою підручники та зошити доньки, щоб вона могла продовжити вчитися: "Важко вчитися. Це вже який рік онлайн. То ж коронавірус був, тепер два роки повномасштабної війни. Знання, звісно, страждають".
"Ми б, може, і раніше поїхали, але через батьків я не могла. У мене тато після двох інфарктів, у мами цукровий діабет — я їй набираю інсулін. Вона погано бачить. Тоді ще бабуся в нас є. Їй їсти носимо, 93 роки бабусі. Через них ми все відтягували цей момент", — говорить Світлана.
Волонтерські авто рушають до Харкова.
"Ця евакуація відрізняється від інших" — керівник відділу евакуації
За 15 березня з Куп'янського району вивезли ще 33 дитини, розказав Суспільному про підсумки дня керівник відділу евакуації Координаційного гуманітарного центру Олег Іванов. Він каже: ця евакуація відрізняється від інших.
"Люди трохи по-іншому ставляться до нас. Зазвичай, примусова евакуація викликає негатив. Тут негативу немає. Люди погоджуються виїжджати. Ми не мали з цим проблем. По-перше, у цих громадах не було таких активних обстрілів, як зараз, тому в людей є страх і відчуття, що треба виїхати. Це не люди, які звикли постійно жити під обстрілами як у Куп’янську, Ківшарівці, Подолах. По-друге, громади, поліція і служба з питань дітей виконали дуже гарну інформаційну роботу", — розповідає Іванов.
Сьогодні було дійсно не за планом те, що людей стало більше, ніж ми думали. Точно на 10. І це через сарафанне радіо. Умовна вулиця, на ній двох людей ми вивозимо, і людина з третьої адреси бачить, що вивозимо двох її сусідів з дітьми. І вона така думає: "Я тоді теж поїду". І таким чином їх стало більше.
У списках примусової евакуації з Великобурлуцької і Вільхуватської громад значиться 161 дитина — волонтери вивезли вже понад 100 дітей.
"Чим менше дітей залишається — це потрібно розуміти — це не значить, що скоро бац, і ми закінчили. Це значить, що є з цими дітьми, з цими сім'ями якісь проблемні ситуації, які потрібно індивідуально вирішувати", — говорить Олег Іванов.
В евакуації беруть участь близько десяти волонтерських організацій, каже Іванов.
"Є населений пункт Садовод. Там дитина з інвалідністю, у неї ДЦП, і ще вона може впасти в кому. Батьки хвилюються, що вона не доїде до Харкова. На жаль, сьогодні ми її не вивезли. Старостат і громада опрацьовує питання медиків, ми опрацьовуємо питання того, як можемо допомогти в перевезенні", — говорить керівник відділу евакуації.
За його інформацією, сьогодні жоден евакуаційний автомобіль під обстріл не потрапив.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Facebook, Viber, Instagram, Telegram, Youtube