"Агент Чічєріна" і "Кльон": як журналісти Суспільного знайшли офіцера РФ, відповідального за воєнний злочин у Ягідному

На відео з концерту російської пропагандистки Юлії Чічєріної жителі Ягідного Чернігівської області впізнали російського офіцера, якого вважають відповідальними за воєнний злочин у їхньому селі. Скриншот з відео з каналу Юлії Чічєріної у Telegram

"Вішайся", — відповів російський офіцер онкохворому чоловікові, який просився додому, де було ліжко і якісь залишки ліків. "Нехай вмирає", — сказав бабусі хворого немовляти, яка просила для дитини лише свіжого повітря.

Він вирішував, коли 366 людям можна їсти, ходити до туалету, дихати свіжим повітрям та навіть бути похованим. Російського офіцера з позивним "Кльон" жителі Ягідного називають відповідальним за їхнє майже місячне ув'язнення у шкільному підвалі. Відповідальним за десять смертей, втрачене здоров’я та психологічні травми, які залишаться на роки.

Понад рік журналісти редакції розслідувань Суспільного намагалися встановити, хто такий "Кльон". І їм це вдалося. 23 листопада на ютуб-каналі Суспільного відбулася прем’єра документального фільму-розслідування "Кльон: знайти воєнного злочинця", яка є продовженням розслідування "Щоденник вцілілої".

"Вішайся, як не можеш"

Ягідне — невеличке село поблизу Чернігова. До обласного центру — менше ніж 20 кілометрів. Будинки — приватні одноповерхові й кілька багатоквартирних двоповерхових — ховаються за густо насадженими фруктовими деревами. На початку 2022-го у селі було зареєстровано трохи більше 400 людей.

Село Ягідне — менш як за 20 кілометрів від Чернігова, вересень 2023. У березні 2022 року російські окупанти 27 днів тримали 366 місцевих жителів у підвалі тамтешньої школи. Фото: Суспільне

Велика війна у Ягідне прийшла зі звуком вибухів. Селяни чули, як російські ракети били по Чернігову. А 3 березня у село в’їхала колона російської техніки — з лісу, зі сторони села Золотинка, перед тим переправившись через Десну.

Захопити Чернігів росіяни не змогли, проте Ягідне, як і частина інших навколишніх сіл, на місяць опинилося в окупації.

Валерій Польгуй — сільський депутат. Його будинок — за метрів 400 від будівлі місцевої школи та дитсадка. Коли в’їжджали росіяни, Валерій бачив колону. Його родина заховалася у льосі. 4 березня до них прийшли.

— Почув, як вони йдуть, відбивають замки на дверях, — пригадує Валерій Польгуй. — І коли вже черга дійшла до замка у погребі, я почав кричати: "Не стріляйте, тут жінки і діти".

Валерій Польгуй, житель Ягідного та сільський депутат, серпень 2022. У березні 2022 року його з родиною, як і його односельчан, тримали у шкільному підвалі. Фото: Суспільне

Усіх, хто був у підвалі — Валерія з двома дітьми й дружиною, дружинину маму та сестру з родиною, а також двох волонтерок, яких на початку повномасштабного вторгнення прихистив чоловік, вивели на вулицю та обшукали. Чоловіків, попри холод, змусили роздягнутися.

А потім закрили у льосі до наступного дня. 5 березня росіяни прийшли знову, дали п’ять хвилин на збори та сказали, що всі підуть до шкільного підвалу.

На початку вулиці Валерій зустрівся з батьками, яких не бачив, відколи росіяни вторглися у село. Рідні пережили те ж саме — обшуки та сидіння під замком у льосі. Не випустили їх росіяни навіть тоді, коли Іван Петрович, батько Валерія, просився відпустити хоч на кілька хвилин — дати їсти корові та свиням.

Іван Польгуй, серпень 2022. Фото: Суспільне

До шкільного підвалу російські військові зганяли селян кілька днів.

— Спочатку по метру було у кожного, а потім вже збилися: ні у коридорі, ні на східцях — ніде місця нема. Один біля одного сиділи, — пригадує Іван Польгуй.

Підвал у Ягідному, де росіяни утримували 299 дорослих та 67 дітей, вересень 2023. На кожного не було навіть метра квадратного простору. Фото: Суспільне

Підвал має 198 "квадратів" і поділений на кілька кімнат. Найбільшу колись переобладнали під спортзал, проте через сирість діти там вже кілька років не займалися.

— Зазирнули у той спортзал — там пекло, — розповідає Ольга Меняйло, яка з родиною теж потрапила до підвалу 5 березня. — Всі сидять у страшенному онімінні, отупінні, шоку. Дихати нема чим, жара. Страшно. Ми сіли на лавочці в коридорі. Там ще трошки протяг гуляв, так можна було і бути.

Мешканка Ягідного Ольга Меняйло, вересень 2023. Жінка з родиною потрапила до підвалу 5 березня 2022-го. Разом з нею був її чотиримісячний внук. Фото: Суспільне

Для дітей дорослі залишали трохи більше місця — принесли з дитсадка дитячі ліжка, лавки та столи. Діти та немічні старі — єдині, хто міг лежати у підвалі.

Російські військові дозволили селянам взяти із дитячого садка ліжечка, крісла та лавки, вересень 2023. Фото: Суспільне

Росіяни не випускали навіть до туалету. У кутку кожної кімнати стояли відра, на які ходили діти й дорослі. Чоловіки й жінки. Ходили, долаючи сором. Винести повні відра теж не завжди була змога — росіяни, бувало, не випускали навіть для цього.

Вентиляції у приміщенні не було. Наглухо забиті вікна не дозволяли відчиняти. Тільки наприкінці березня селянам дозволили пробити дірку у стіні великої кімнати, щоб хоч трохи заходило свіже повітря. Тоді ж і на короткий час дали світло — від генератора. І принесли російські пропагандистські газети — наказали читати.

Підвал у Ягідному, серпень 2022. У кожній кімнаті підвалу у кутках стояли відра, на які ходили й діти, і дорослі. На вулицю, де був шкільний туалет, росіяни випускали людей не щодня. Фото: Суспільне

Сиділи 27 днів. У задусі, без ліків, нормальної їжі та можливості лягти. Ноги вкривалися ранами. Люди божеволіли, а потім помирали.

У підвалі померли 10 ягіднянців: Дмитро Музика, Анатолій Індило, Анатолій Луданий, Наталія Нікуліна, Марія Цимбаліст, Марія Музика, Пелагія Макатер, Павло Доценко, Марія Бойко та Надія Будченко.

Якщо людина помирала надвечір, розповідає Іван Польгуй, до ранку лежала серед живих, біля дітей, які гралися поруч. Зранку росіяни дозволяли занести тіло у котельню. Коли назбирувалося кілька мертвих, давали дозвіл захоронити їх на місцевому цвинтарі.

Шкільна котельня в Ягідному, в якій складали тіла померлих, поки росіяни не давали дозвіл похоронити покійників, серпень 2022. Фото: Суспільне

Серед померлих була мама Любові Іващенко. Їх забрали до підвалу 6 березня. За тиждень, пригадує Люба, мамі стало погано. Жінка почала марити.

— Каже: "Уже треба йти картоплю чистити". Питаю: "Нащо тобі картопля?" — "А що ж, повна хата людей, треба ж їх чимось годувати", — розповідає Любов. — Вночі не спала. Покладемо її — попросимося, щоб місце дали. Полежить вона трішки. А ноги її вже не працювали. Чотирьох чоловіків прошу, щоб її підняли. Або прямо на дорозі отак покладемо. Люди проходять, штовхають. І вона, мабуть, до 20 чи 24 числа так мучилась. А потім їй взагалі стало погано. Нас тоді на вулицю не випускали.

Мешканка Ягідного Любов Іващенко, вересень 2023. Фото: Суспільне

До жінки у підвал спустилися російські військові лікарі. Лише після того, як ледь самі не вчаділи, наказали випустити людей на вулицю. Маму Люби підняли на ношах нагору. Поклали у холодну котельню. Жінка пролежала там до 28 березня і померла. Не доживши два дні до того, як росіяни залишили Ягідне, втікаючи з Чернігівщини. 31 березня до села зайшли українські військові.

Любов на той час теж уже не могла ходити. За кілька днів у лікарні дізналася, що у неї відмовили нирки.

Коли мама ще була жива, Любов просилася відпустити їх додому:

— Кажу: "Відпустіть нас з мамою. Може, нам вдома легше буде". А він: "Бери тачку і вези". А я ж сама ледь ходила. Кажу: "Ось, чоловік мій". — "Ні, я мужика не пущу".

Не пускав офіцер РФ з позивним "Кльон". За розповіддю ягіднянців, серед росіян, які утримували їх у школі, були два головні: "Павук", що був старшим за званням, більш спокійним та рідко розмовляв із цивільними, та "Кльон", який у більшості вирішував все, що стосувалося ягіднянців.

"У сусідів внучка була. Півтора місяця, — розповідає Любов Іващенко. — Захворіла, вночі сильно плакала. Вони її до дверей виносили, щоб вона свіжим повітрям дихала. Сусідка каже йому ("Кльону" — ред): "Як же ви не випускаєте нас на вулицю? У вас є діти?" — "Є". — "Вам що, не шкода їх?" — "Шкода". — "І мені внучку шкода. Що, хай дитя вмирає чи що?". А він дивиться і каже: "Хай вмирає".

"Кльон" ще на початку окупації дав вказівку, щоб до нього приходив з проханнями від ягіднянців лише хтось один. Селяни обрали Валерія Польгуя. Саме він переконав "Кльона", що людей потрібно годувати. Отримавши дозвіл, селяни організували польову кухню на шкільному подвір’ї.

— У нього жалості майже немає, — розповідає Валерій про "Кльона". — Двомісячна дитина, яка перебувала з нами у підвалі, коли виходили на вулицю, не відкривала очі, тому що для неї це було дуже яскраве світло. Я підійшов до нього і кажу: “Треба щось вирішувати, тому що дитина може залишитися з інвалідністю, вона не розвивається нормально, зір буде падати. У вас генератор є". — "У нас цей генератор заледве штаб забезпечує. Він не потягне вам світло. Знайдеш генератор — буде генератор". — "А де мені його шукати у підвалі?" Він: "Що ти хотів? Це війна".

Підвал у Ягідному, серпень 2022. Спати лежачи у ньому мали змогу тільки діти та немічні старенькі. Інші постійно змушені були сидіти, від чого ноги вкривалися ранами. Фото: Суспільне

— От я дивився, нормального спілкування із підлеглими своїми теж не було. Він так жорстко, безцеремонно тільки віддавав накази й все, — продовжує Валерій. — Мабуть, в утриманні людей у підвалі він відігравав найголовнішу роль, тому що "Павук" був більш адекватний. Якщо до "Кльона" звертались з якимись проханням, він майже ніколи не йшов на поступки.

Підходили до "Кльона" і тяжкохворі. Просилися додому. Просився й онкохворий чоловік.

— Він казав "Кльону": "Пустіть мене, бо я тут не можу, і мені треба ліки взяти". А він: "Вішайся, як не можеш", — розповідає Ольга Меняйло.

Влітку 2022-го чоловік помер.

"Щоденник вцілілої"

Ми приїхали до Ягідного у липні 2022 року. Тоді про злочин у селі вже писали ЗМІ, а правоохоронці оголосили про підозри дев’ятьом російським військовим із 55-ї мотострілецької бригади з Туви.

У червні 2022 року чернігівські правоохоронці оголосили про підозри дев’ятьом російським військовим із 55-ї мотострілецької бригади із Туви, жовтень 2022. Скриншот із фільму Суспільного

Проте тувинці, за розповіддю ягіднянців, зводили їх до підвалу, жили в їхніх будинках, але не були відповідальними за утримання їх у школі.

Ті, з ким ми спілкувалися у Ягідному, розповідали, що у школі базувалися не тувинці, а росіяни слов’янської зовнішності. Ми поставили за мету з’ясувати, який саме підрозділ тримав людей та використовував їх як живий щит. Адже на першому та другому поверхах школи росіяни облаштували штаб командування армії. Про нього нам розповідали як місцеві, так і свідчила схема оборони об’єкта, яку росіяни залишили видряпаною на стіні у коридорі.

Схема оборони об’єкта, залишена росіянами на стіні у ягіднянській школі, вересень 2022. Фото: Суспільне

У Вишневому, ще одному селі на Чернігівщині, яке було в окупації й де базувалися російські військові центрального військового округу, ми знайшли відомості зв’язку за 6 березня 2022 року.

Відповідно до них, у Ягідному, окрім 55-ї бригади, була 74-та мотострілецька бригада з Юрги. А неподалік — у Шестовиці — базувався 228 мотострілецький полк з Єкатеринбурга. Усі вони входять до 41 армії центрального військового округу РФ.

З розповіді людей, які були під окупацією у Шестовиці, росіяни стояли у самому селі недовго — після того, як Сили оборони вдарили по скупченню їхніх військ на фермі, вони залишили Шестовицю. За нашим припущенням, частина з них переїхала до Ягідного.

Відомість зв’язку, яку журналісти Суспільного знайшли на пилорамі у Вишневому, де стояли російські військові, липень 2022. Відомість допомогла встановити, які підрозділи РФ були у Ягідному у березні 2022-го. Фото: Суспільне

Те, що у ягіднянській школі могли бути представники саме з 228-го полку, нам підтвердили також тувинські військові, до яких ми телефонували та представлялися представниками штабу 41-ї армії, які начебто проводять службову перевірку щодо "скарг на військових 55-ї бригади від військових з інших підрозділів, що були у Ягідному". І тувинці вірили.

Окрім того, Валерій Польгуй запам’ятав ім’я одного з російських офіцерів — Андрєя Тімашенкова, що приходив до школи і який керував, як сам сказав Валерію, протиповітряною обороною. Чоловік, якого ми змогли ідентифікувати, жив у Єкатеринбурзі, де базується 228 полк.

Ми розмовляли з Тімашенковим. Він не заперечував, що був у Ягідному і що російські військові таки утримували людей у підвалі.

Андрєй Тімашенков, російський військовий, який був у Ягідному. Фото – зі сторінки Тімашенкова у російській соціальній мережі

Журналісти редакції розслідувань Суспільного після розслідування у жовтні 2022-го випустили фільм "Щоденник вцілілої". Використавши за основу щоденник Ольги Меняйло, який вона писала у підвальній темряві.

Проте ідентифікувати "Кльона" або "Павука" тоді не вдалося. Був лише їхній загальний опис. "Павук" був високим, десь за 50-т та русявим. "Кльон" — 35-43-х років, середнього зросту та статури, рудобородий, зі світлими бровами та світлими очима. Ольга Меняйло називала його "безколірним", майже альбіносом. Дехто з ягіднянців запам’ятав, що його кликали "Сємьон" або "Стєпан".

Під ці описи потрапляє велика кількість людей. Отримавши з власних джерел білінгові дані про російські мобільні номери, які зафіксували на початку повномасштабного вторгнення у Чернігівській області, ми ідентифіковували росіян та надсилали фото ягіднянцям. Жодного вони не впізнали.

Не принесли результатів і пошуки у соціальних мережах тих, хто служив у 228 полку. Знайти "Кльона" та "Павука" здавалося на той час майже нереальним, проте все ж залишалася надія, що рано чи пізно ми отримаємо доказ, який дозволить нам вийти на їхній слід.

Агент Чічєріна

У червні цього року нам надіслали відео з концерту російської співачки та пропагандистки війни в Україні Юлії Чічєріної. У військовому РФ, який на відео обіймав собаку Чічєріної, ягіднянці впізнали "Кльона".

Чічєріна виступала "перед земляками з Уралу" 15 лютого 2023 року біля Кремінної на Луганщині. Разом з нею був і соліст російської групи "Агата Крісті" Вадім Самойлов. Обоє на своїх сторінках постили відео з концерту.

Російська співачка та пропагандистка війни проти України Юлія Чічєріна, лютий 2023. Вона часто виступає перед російськими військовими на тимчасово окупованих українських територіях. Скриншот з відео Чічєріної

Вадім Самойлов ще й підписав: "Вадім Самойлов і Юлія Чічєріна виступили перед бійцями 228-го гвардійського мотострілецького ленінградсько-павлівського червонопрапорного полку". До речі, "гвардійським" полк став 14 лютого 2023 року, за день до концерту. Найменування присвоїв Володимир Путін.

Таким чином ми отримали не лише фото "Кльона", а й підтвердження, що у школі Ягідного у березні 2022 року базувався 228 полк.

Скриншот сторінки Самойлова у Вконтактє

Маючи обличчя "Кльона", знайти його, здавалося, — питання кількох хвилин або ж днів. Проте ми помилялися.

Програми штучного інтелекту, які шукають за фотографіями сторінки людей у соцмережах чи згадки про них в інтернеті, не дали результату. Точніше, результати пошуку були, але всіх, кого різні програми пропонували й хто візуально був навіть дуже подібний на військового на відео Чічєріної, Валерій Польгуй, що найбільше спілкувався з "Кльоном", не опізнавав.

Два-три тижні ми без успіху намагалися знайти "Кльона" за допомогою штучного інтелекту, а потім взялися за іншу тактику — роботу під легендою.

Програми штучного інтелекту, які шукають за фотографіями сторінки людей у соцмережах чи згадки про них в інтернеті, не допомогли знайти Кльона. Фото: Суспільне

Спершу ми писали військовим, які були з "Кльоном" на відео Чічєріної і яких ми змогли ідентифікувати. Писали від імені їхнього "побратима". Казали, що шукаємо номер "Кльона", бо загубили. Щоправда, уже на перших запитаннях наша легенда розвалювалася — ми знали замало деталей, як на "побратима".

Згодом повернулися до пошуку "Кльона" у соціальних мережах: заходили у групи, пов’язані з 228 полком, та писали тим, хто до них входить, надсилаючи фото військового з відео Чічєріної. Використовували для цього фейкову сторінку у російській соцмережі ВКонтактє на жіноче ім’я. Мовляв, "познайомилися, втратила номер, а дуже треба поговорити".

Частина росіян у легенду вірила та бралася шукати "Кльона" з-поміж сотень військових, які входять до полку. Та ніхто так і не знайшов. Або ж не сказав, що знайшов.

Журналісти писали російським військовим, пов’язаним з 228 полком, використовуючи різні легенди. Фото: Суспільне

Тож ми напрацювали ще одну легенду. Писали вже у Телеграмі та Вотсапі від імені російської волонтерки, яка начебто пообіцяла купити "берці та деяке інше спорядження", навіть взяла гроші, все придбала, але загубила листок з іменем та контактами "цього бійця на фото".

Такі короткі повідомлення з фото "Кльона" ми надсилали тим, чиї контакти мали ще з минулого року — у білінгових даних. Поки так писали, натрапили на кількох російських спецпризначенців, які були на Чернігівщині на початку повномасштабного вторгнення. Думаючи, що ми — таки волонтери, вони ділилися даними: називали номер підрозділу та казали, де базуються на лінії фронту.

Втім "Кльона" ті, хто відповідав на наші повідомлення, не впізнавали. І білінгові дані за кілька тижнів роботи закінчилися.

Врешті ми вирішили написати представникам "Ансамблю пєсні і пляскі" центрального військового округу РФ, які часто їздять з Чічєріною на прифронтові виступи.

Антон Шолохов, начальник “Ансамблю пєсні і пляскі” центрального військового округу РФ, серпень 2023. Він часто виступає разом з Чічєріною. Скриншот з відео російського міністерства оборони

7 вересня ми надіслали начальнику ансамблю Антону Шолохову повідомлення: "Добридень, Антоне. Це Тетяна, волонтер. Ви не знаєте, як звати цього бійця? Ми втратили його номер, але купили спорядження, яке він просив. Потрібно його знайти".

"Зрозумів, знайду його тільки завтра", — відповів Антон.

Наступного дня ми нагадали про себе. І Антон Шолохов надіслав ім’я "Сємьон" та номер телефону.

Фото: Суспільне

100% — він

За допомогою злитих російських баз даних за кілька хвилин ми вже знали ім’я російського офіцера з позивним "Кльон", відшукали його сторінки у соцмережах та навіть знайшли судову справу, яка підтверджує, що ця людина — російський військовий.

Соловов Сємьон Алєксандровіч, 1987 року народження. Випускник Коломенського вищого артилерійського командного училища, капітан за званням. Одружений, має щонайменше одну доньку.

Сємьон "Кльон" Соловов, серпень 2021. Фото зі сторінки Соловова в Instagram

У 2014 році Соловов судився із двома військовими частинами за відрядні. З судової справи ми дізналися, що у 2012-му він служив у Чечні, в артилерійському полку, і був відряджений на службу до Дагестану на три місяці.

У телефонах інших людей Соловов підписаний як "Сємьон артилерія", "капітан Соловов", "ГАДН Соловов". ГАДН — це абревіатура гаубичного артилерійського дивізіону. Таких дивізіонів у 228-му полку є два.

У 2010 році, судячи з фотографій на сторінці в "Однокласніках" дружини "Кльона" Єкатєріни, пара відпочивала в українському Криму.

Єкатєріна Соловова у Ялті, 2011 рік. Фото зі сторінки Єкатєріни Соловової в "Однокласніках"

Фото, які ми знайшли у соцмережах Соловова та його рідних, надіслали Валерію. Він одразу ж зателефонував: "100% — він".

За кілька днів ми поїхали у Ягідне. Інші ягіднянці, з якими ми спілкувалися для фільму "Щоденник вцілілої", також опізнали у Соловові офіцера, що тримав їх у полоні, — "Кльона".

Впізнав Валерій Польгуй і голос Соловова — з відео, яке той запостив у своєму Інстаграмі.

"Будьте офіцером. Не прикидайтеся мертвим"

На наші дзвінки у телеграмі Сємьон не відповів. Проте пів на другу ночі того ж дня ми отримали від нього повідомлення: "Добридень. Пишіть. На дзвінки не доступний".

Ми відписали, що важливо саме поговорити. А заодно, щоб перевірити, чи він досі в Україні, схитрували й додали: "Ви ж у Кремінній. Може, десь у Донецьку-Луганську зустрітися"?

Скриншот з фільму "Кльон: Знайти воєнного злочинця"

"Кльон" відписав згодом: "Я у Луганську. Зустріньмося. Ще дві години тут буду". І додав номер — місцевий, оператора "ЛНР".

Приїхати на "зустріч" ми, звісно, не могли. Тож знову його набрали. Соловов відгукнувся на ім’я “Сємьон”, проте почувши про Ягідне, почав заперечувати, що він там був.

— Ні, дівчино, ви помилилися. Я ніколи навіть не був там. Я востаннє в Одесі був років чотири чи п’ять тому, поки війна у вас тут не почалася, — відповів Сємьон і вибив.

Проте, схоже, те, що його знайшли, "Кльона" зачепило. Він стер попередні повідомлення і почав писати, що він "у селі Луганському Павлодарського району".

"Кльона" давно вбили. Чув від нього, що там врятували багато жінок та дітей. Годували солдати й поїли всіх цивільних своєю останньою їжею", — писав він нам у Телеграмі.

Стверджував, що Соловова "у Житлівці (селі біля Кремінної — ред.) вбили. Похоронений у Рязані". На запитання, чому ж у нього його номер, відповідав: подарував, бо там хороший тариф.

Скриншот листування у Telegram

Після нашого: "Сємьоне, будьте офіцером, не прикидайтеся мертвим", — Соловов почав ще більше писати:

"З якою метою ви хотіли зустрітися з "Кльоном" у Донецьку чи Луганську? Якщо ви були однією з тих, хто був під охороною "Кльона" і хочете подякувати йому за ті дії, які врятували багато цивільних, то дякую вам. Але це був їхній обов’язок захищати народ і батьківщину від фашизму. А якщо ви хочете на підтримку Заходу все перевернути й осквернити чесні імена хлопців, які виконували завдання на благо батьківщини, то, напевно, не треба нам спілкуватися".

Перепитавши ще раз, хто ми та отримавши лінк на "Щоденник вцілілої", "Кльон" написав ще одну неправду: "Наскільки чув з розповідей. Коли хлопці прийшли, місцеві попросили про допомогу у розміщенні у єдиному підвалі, а військові приймали весь вогонь на себе наверху".

Пізніше Соловов скотився до образ і припинив спілкування.

Сємьон "Кльон" Соловов, 2013 рік. Фото зі сторінки Соловова у російській соціальній мережі

Зателефонували ми також дружині Соловова — Єкатєріні. Проте вона, перепитавши "а я тут до чого, ви взагалі не за адресою звертаєтесь", вибила, хоча була позначена на свіжих фотографіях батька "Кльона" в "Однокласніках".

Поговорити з самим батьком — Алєксандром Солововим — ми не встигли. Невістка, очевидно, його попередила, бо він одразу ж заблокував наш номер. І повидаляв усі фото з сином зі своєї сторінки в "Однокласніках".

Весілля Єкатєріни та Сємьона Соловових, 2012 рік. Праворуч — батьки нареченого. Фото зі сторінки батька "Кльона" у російській соціальній мережі

За нашими спостереженнями, сторінка Сємьона "Кльона" Соловова у Вконтактє активна. А отже, припускаємо, він досі живий.

Дані — в СБУ

Інформацію про Сємьона Соловова ми передали УСБУ у Чернігівській області, яке розслідує воєнний злочин у Ягідному. Слідчі наразі напрацьовують доказову базу, щоб оголосити про підозру "Кльону" за статтею 438 Кримінального кодексу України (порушення законів та звичаїв війни).

– У цьому випадку ми можемо розглядати такі порушення законів і звичаїв війни, як жорстоке поводження з цивільними, катування і використання цивільного населення як живого щита, — коментує Андрій Просняк, начальник слідчого відділу УСБ України у Чернігівській області.Нелюдське жорстоке поводження і катування, перебування людей в обмеженому просторі тривалий час без надання медичної допомоги, без якісного харчування, без доступу до свіжого повітря, без можливості здійснювати природні потреби, тримання взагалі дітей, жінок, чоловіків, старих в одному просторі. Це має очевидні ознаки як жорстокого поводження, так і катування. Вибачте, але в тюрмах на одну особу більше місця, ніж було в підвалі в Ягідному.

Андрій Просняк, начальник слідчого відділу УСБ України у Чернігівській області, вересень 2023. Фото: Суспільне

— Щодо живого щита: крім того, що був підвал, ми знаємо, що було зверху. Там розташовувались російські військові. Більш того, про те, що в цьому місці є російські військові, а в підвалі — цивільні, наскільки мені відомо, знали й наші військові. Саме тому не завдавалося ураження саме по цьому об'єкту. Якби була така можливість, не проблемою було б вразити командний пункт на такій відстані. Тому ці люди свідомо підставили цивільне населення, щоб таким чином убезпечити свій воєнний об'єкт.

438 стаття ККУ передбачає позбавлення волі від восьми років до довічного терміну. Якщо капітана з позивним "Кльон" візьмуть у полон, буде шанс, що він відбуде хоча б частково цей термін в українській в’язниці.

А поки у Чернігівському районному суді розглядають справи щодо військовослужбовців 55-ї тувинської бригади, які були у Ягідному та причетні до вбивств місцевих жителів та знущаннями над цивільними. Двоє тувинців уже отримали вироки.

Ягідне: півтора року після деокупації

Зруйнований будинок культури у Ягідному, вересень 2023. Фото: Суспільне

Ми приїхали у Ягідне цього року у вересні, як тільки ідентифікували "Кльона". Село не дуже змінилося за рік: тут досі помітні сліди війни. Попри те, що багато будинків відбудували, а над відновленням деяких активно працювали на початку осені волонтери з балтійських країн, частина ще залишається зруйнованою. Як і сільський клуб та школа.

Школа та дитсадок і Ягідному, вересень 2023. Вони були в одному приміщенні. Цю будівлю росіяни використовували як штаб командування армії. Фото: Суспільне

Школу за рік, щоправда, перекрили, щоб не затікала, затулили вікна та дірки від снарядів.

Підвал не чіпали. Лише біля входу поставили залізну — кольору іржі — стелу. Нагадування про 27 днів березня 2022-го, які ягіднянці провели у неволі.

Стела біля входу до підвалу, де російські військові 27 днів утримували 366 людей, вересень 2023. Фото: Суспільне

Іван Польгуй часто спускається до підвалу. Бо просять: то журналісти, то іноземні чи українські делегації, які привозять допомогу чи приїздять документувати злочин.

"До цього не можна звикнути, — розповідає Іван Петрович. — Щодня одне й те саме і це не забуваєш. Все згадується. Надії ж не було, що хтось живий звідси вийде".

У підвалі практично нічого не змінилося. Речі, залишені ягіднянцями, лежать, як і рік тому. Тільки світло вже є — до школи повернули електропостачання.

Іван Польгуй, серпень 2022. Чоловік часто спускається до підвалу на прохання журналістів та різних делегацій. Фото: Суспільне

Саму школу не відкрили. Занадто зруйнована, та й дітей у селі небагато — їздять навчатися до сусідніх сіл. У ягіднянській школі ж, розповідає Іван Петрович, хочуть зробити музей: "Комплекс меморіальний. Щоб було, що згадувати, як історію, щоб вона не забувалася. Про те, як Російська Федерація себе поводила щодо людей".

Він змінюється на обличчі, коли йому показуємо фотографії "Кльона". Гортає кілька, а потім відвертається: "Ай, не хочу навіть їх бачити. Як згадаєш, як вони тут… як він бігав".

За словами Івана Петровича, за півтора року у Ягідному померли 15 людей, які були у підвалі, зокрема й онкохворі

— Вони б вижили. Там у них був рак такий, що можна було полікувати, – розповідає Ольга Меняйло. — Але у підвалі за цей місяць вони не отримали допомоги. Там і один, і другий хімію мали якраз робити. Зразу після підвалу в них було оптимізму. Вони так надіялися, що виживуть. Але час був втрачений.

Підвал у Ягідному, вересень 2023. У підвалі майже нічого не змінилося за півтора року. Тільки освітлення відновили. Фото: Суспільне

Ольга повернулася на роботу. Її син, який був у підвалі з дружиною, донькою та чотиримісячним сином, пішов воювати.

— З літа минулого року воює, — розповідає Ольга. — У мене було велике бажання самій піти на фронт, але одного бажання мало, і треба робити те, де ти будеш приносити найбільшу користь.

Ольга розповідає, що не всі у Ягідному залишилися у власних домівках після деокупації. Не лише тому, що ті були зруйновані, а й тому, що в них жили росіяни:

— У кожного свій ступінь огиди. Ми коли прийшли й побачили все, хотілося все викинути. Але от взяти диван. Половина була прошита уламками. Другої половини зовсім не було. Ми з чоловіком думали: от і замінимо диван. Але мосту до Чернігова не було, привезти взагалі не було можливості. Ми з огидою відмили, віддерли його. А коли переночували одну ніч, другу — нормально. Після підвалу мені спиться всюди, де тільки можна простягнути ноги.

У Любові Іващенко за півтора року після підвалу народилася внучка. Як і торік, через день вона з чоловіком їде до Чернігова: вона — на гемодіаліз, він — щоб їй допомогти.

Володимир та Любов Іващенки, вересень 2023. Вони опізнали "Кльона" на фотографіях, які їм показали журналісти. Фото: Суспільне

— Знаєте, жодна зустріч з сусідами не проходить, щоб ми про підвал не згадували. Воно не забувається. Стає легше, бо одразу сльози на очах. Вже як виплачешся, трошки легше стає. Щоб через ідіотів…, — Любов починає плакати. — Мама ще жива була б. І я б ще бігала на роботу. Я працювала у кафе, була помічницею повара. Робила по 12 годин. Працювала прекрасно, подобалося. А тепер куди я піду?

Ніхто з людей, які були у підвалі, до старого життя більш ніколи не повернеться, каже Валерій Польгуй:

– Те, що сталося, дуже змінило. Тільки декого в кращу сторону, а декого в гіршу. Не знаю, чому так. Мабуть, підвал розкрив більше кожну людину.

— Я на 90% впевнений, що помістити нас до шкільного підвалу віддавав наказ "Клен", — розповідає Валерій Польгуй. — Вони просто не знали, як з нами справитись по-іншому. Потім, коли зігнали, не знали, як нас утримувати, годувати. Страх у них був.

Валерій Польгуй каже: те, що ми ідентифікували "Кльона", дає йому надію, що той таки буде покараний:

— Що рано чи пізно його знайдуть. Я сумніваюся, що коли-небудь вийде так, що Росія буде видавати цих людей чи їх буде арештовано. Ми розуміємо, що вони невиїзні з Росії. Ми їх не дістанемо. Якісь заочні вироки будуть, але це ж буде все заочно. Ви розумієте, що всіх військовослужбовців РФ просто неможливо арештувати чи полонити. Ну, як їх можна по закону покарати? Коли вони переправлялися тут, коли відступали, нам сказали, що їх дуже багато полягло. Сподівався, він тоді загинув, але як виявилося, що ні — нічого, значить, до нього ще дійде черга. Я хочу, щоб його покарала доля. Щоб він відчув за своїх, не за себе навіть, а щоб його рідні, діти, дружина відчули те, що відчуваємо ми, і щоб він потрапив у таку ситуацію, в якій були ми. Тому що смерть від кулі — це надто легка йому смерть.

Більш детально про "Кльона" та як його шукали журналісти редакції розслідувань Суспільного, дивіться у фільмі "Кльон: знайти воєнного злочинця".