"Можу. Завтра виїжджаю": черкащанин поєднує вчителювання і допомогу військовим на нулі

Фото надав Микола Малігонов

26-річний шкільний учитель із Черкас Микола Малігонов до повномасштабного вторгнення виступав як стендап-комік із гумористичними номерами. Втім війна змусила забути про артистичне хобі. Нині вчитель поєднує основну роботу з волонтерством.

Із коміка — у волонтери

З початком повномасштабного вторгнення Микола Малігонов зрозумів, що більше не зможе жартувати перед публікою. Біля шкільної дошки, на сцені та в приватних розмовах із друзями йому хотілося говорити про важливі й складні речі.

"Раніше за маскою клоуна я ховався, бо так було простіше жити, було менше вимог. З великомасштабною війною став серйознішим, припинив уникати серйозних тем й почав приймати виклики та їх вирішувати. Став від цього отримувати задоволення".

Фото надав Микола Малігонов

Учитель і волонтер на питання, як змінила його війна, відповів:

"Товариш бачив мене за пів року до війни, і через дев'ять місяців після повномасштабки. Сказав мені, що минулого разу бачив хлопчика, а зараз перед ним чоловік. Додав: ніби дві різні людини".

Фото надав Микола Малігонов

Допомагати військовим почав ще з 2015 року у студентські роки — долучався до благодійних концертів, збирав передачі в зону АТО. Коли почалося повномасштабне вторгнення, Микола був на роботі в школі, пригадав:

"На третій день війни у нашій школі уже були військові — черкаські нацгвардійці. Почали спілкуватися з ними. Дізнався про потреби, почав їм допомагати. Маю багато товаришів, які повномасштабне вторгнення зустріли в Лисичанську, Сєверодонецьку. Розпочалися поїздки на фронт".

Вперше у зону бойових дій Микола Малігонов поїхав 1 березня.

"Просто звернувся до своїх друзів: треба допомогти хлопцям. Стільки-то грошей треба, оце треба купити. Люди допомогли грошима, я все купив. Із товаришами стрибнули в автомобіль і поїхали до Лисичанська".

Фото надав Микола Малігонов

10 броників у подарунок

У Лисичанську Миколу чекав друг дитинства Олександр із побратимами. Він з 2015 року по контракту служив у 26-й окремій артилерійській бригаді. 3-го березня хлопці вже жили в лісі за Лисичанськом. Попросили каримати, спальники і намети, бо поки тривала ООС, військові жили в будинках. З початком повномасштабного вторгнення на Схід перекинули багато сил, тож їх як підготовлених артилеристів, вивели за місто. Перші запити були для покращення їхнього побуту у лісі.

"Я привіз одне, а в процесі розмови з'ясувався новий запит. У військовій частині не було достатньо бронежилетів. Коли хлопців почали розвозити в різні кінці Черкаської області, для виконання завдань, потрібні були бронежилети. На початку війни бронік був чимось із серії “вау”.

У процесі пошуку бронежилетів Микола познайомився із волонтером з Одеси, який подарував йому 10 бронежилетів.

Фото надав Микола Малігонов

Три магазини — п'ять хвилин бою

"У якийсь момент військові просили додаткові магазини до зброї. Магазини купували у звичайних зброярських крамницях. Друг мого дідуся працює в одній з таких. Тож закуповували ці магазини практично по собівартості. Якось везли в автомобілі 200-300 магазинів. На блокпосту ближче до Луганщини нас зупинили: “Є зброя в машині?”. Кажемо: “Зброї немає, але є багато магазинів”. — “Покажіть”. — Відкриваємо. А хлопці кажуть: “А можна нам, хоч штук з 10?”

Фото надав Микола Малігонов

Фото надав Микола Малігонов

"Три магазини, як казали самі хлопці, — це п'ять хвилин бою. А далі потрібно із пачок патрони діставати і в ці магазини розкладати. І якщо в тебе тільки ці три магазини, то ти п'ять хвилин боєць, а далі десять хвилин не стріляєш, а заряджаєш магазини. Маючи п'ять-шість готових магазинів, — це 10 хвилин активного бою, а зазвичай активний бій стільки і триває. Дуже рідко, коли це триває довше".

Фото надав Микола Малігонов

"Де ти береш гроші на ці поїздки?"

Коли в кінці квітня росіяни втекли з-під Києва, страх війни у деяких черкащан минув. Миколі почали закидати: “А де ти береш гроші на ці поїздки?”

"Оголошував про запит у соцмережах, використовував донати. Мій батько до війни мав бізнес, то ж якісь його зв'язки допомагали. Просив у його друзів. Допомагав шкільний колектив Черкаської санаторної школи. Більшість колективу і батьки досі є постійними донаторами".

Фото надав Микола Малігонов

"В одному із інтерв'ю почув слова Сергія Притули, що благодійний фонд — це спосіб об'єднати однодумців, аби разом допомогти і створити щось велике, масштабне. Далі запитав у гугла, що потрібно для відкриття фонду. Пошук показав перелік документів, і на день народження — 22 травня, я офіційно відкрив власний благодійний фонд. З'явилася перша офіційна можливість звертатися до підприємств не як волонтер, а як благодійна організація. Ми змогли масштабуватися".

Тоді, за словами Миколи, розпочалися серйозні збори:

"Ми почали збирати на автомобілі, дрони, тепловізори. Стало простіше розповідати людям, що ми благодійний фонд, маємо звітність, фейсбук, інстаграм-сторінку. Піднялася довіра. На подальші закиди: “Де береш гроші на поїздки”, кажу: “В мене є благодійний фонд”. Ось документи. Почали працювати із закордонними благодійниками, які привозили гуманітарну допомогу. З минулого літа, крім Донеччини/Луганщини, почали їздити бусом на Південний напрямок з гуманітарною допомогою для людей. Ще почали їздити на Харківщину, коли її частину деокупували. Їздили туди, куди зазвичай люди не доїжджали, бо нас супроводжували військові".

Фото надав Микола Малігонов

"Працюю, щоб мати можливість жити в цій країні"

За 18 повних місяців повномасштабної війни Микола Малігонов мав одну-дві поїздки на місяць. Розповів: гроші збирає по запитах військових чи цивільних. Додатково завжди везуть воду, енергетики, сухі душі. У збір додає батареї, дрони, броню.

"За цей час із моїм товаришем Юрієм Петровичем Лищенком, власником автотранспортного підприємства, за його особисті кошти і кошти його друзів придбали 13-14 автомобілів. Більше ніж 300 автівок безоплатно підготували та пофарбували в цеху для військових у Черкасах".

Фото надав Микола Малігонов

Микола цього літа мав п'ять поїздок на позиції. Нещодавно "притягли" для ремонту два автомобілі.

"Я волонтер, який їздить в гарячі точки. До мене телефонують хлопці і кажуть, що зараз перебувають за п'ять кілометрів від нуля, і питають, чи можу я їм щось доставити. Кажу: “Можу. Завтра виїжджаю”. Коли буваю там, усвідомлюю: те, що роблю, — не найскладніше із того, що зараз можна робити, щоб мати можливість жити в цій країні".

Поєднати учителювання і війну: задача із зірочкою

На початок війни Микола мав половину ставки вчителя. До того ж перші пів року освітяни працювали дистанційно. Поєднувати викладання і волонтерство було легше. Коли Микола вийшов викладати на повну ставку, то у школі довелося бути п'ять днів.

"Я викладаю в 5-6 класах предмет “Здоров'я, безпека та добробут”, колишній “Основи здоров'я”, у 7-х класах хімію, а в 9-х читаю “Фінансову грамотність”. Насправді це складно поєднувати, тому що я не люблю уроки, коли вчитель приходить і читає з підручника. Люблю, щоб дітям було цікаво. А для цього готуватися до уроків доводиться декілька годин ввечері. Якщо паралельно ще в голові є завантаженість збором, поїздкою, то це все непросто поєднати".

Фото надав Микола Малігонов

Микола розповів, що коли почав викладати предмет “Здоров’я, безпека і добробут”, побачив, що програма і підручник складається з тих самих теоретичних знань, які ще йому давали у школі. Почав додавати туди більше практики. А кращої практики, ніж збереження власного життя і здоров'я на війні, не може бути.

"Я став привозити на уроки дітям бронежилети. Мої учні знають, який вигляд має бронежилет, чому він такий і що він повинен захищати. Усі мої учні одягали протигази, розуміють, навіщо це. Ми з ними спілкуємося, як психологічно тримати себе в екстремальних ситуаціях. Війна — це постійний стрес для всіх, а для дітей — ще більший. Мої знання, як зберегти себе в екстремальній ситуації, їм допомагають".

Микола Малігонов переконаний, що те, що розповідають, дітям важливо одразу прикріплювати до того, де вони це в житті зможуть використати.

"На уроки я приношу з собою турнікет. Але ми не одразу вчимося ним користуватися. Починаємо розмовляти, чому нашому організму потрібна вода, чому нам потрібен кисень, а потім, коли розуміємо, що вода і кисень транспортується по організму через кров, ми підходимо до того, чому людина помирає через втрату крові. І далі ми вже за 10 хвилин до кінця уроку, пробуємо, яким чином турнікет зупиняє кровотечу".

Дітям важливе практичне застосування — раз, і щоб їм показували це цікаво, в ігровій формі, пояснив Микола.

"Не працюють розмови з дітьми із серії “Ви повинні гарно вчитися, щоб мати гарну зарплату”. Можу прийти на урок і сказати: “Вам платять не за те, скільки роботи ви виконали. Вам платять за те, наскільки ви незамінні для суспільства”. А вони: “А як це?” — “Ну, дивіться, якщо ви можете виконати ту саму роботу, як і мільйон людей, вам заплатять 10 тисяч, якщо ту саму роботу, як 100 тисяч людей, вам заплатять 100 тисяч, а якщо ви одні, або там вас п'ятеро людей на весь світ, хто може зробити цю роботу, ваша зарплата буде необмеженою”.

Фото надав Микола Малігонов

Маєте новину про події з життя на Черкащині? Надсилайте сюди

Читайте нас у Telegram: головні новини Черкащини та України

Дивіться нас на YouTube: найцікавіші новини Черкащини та України