"Ми співали українських пісень". Історія з маріупольського підвалу, де тридцять людей трималися купи і вижили у блокаді

Ексклюзивно
Люди йдуть повз зруйновані будинки в окупованому Маріуполі, 25 травня 2022 року. Ілюстративне фото. Associated Press

Катерина (ім’я змінене з безпекових міркувань) виїхала з Маріуполя Донецької області рік тому, у червні 2022 року. Зробила це чи не останньою з тих, з ким її родина просиділа у підвалі всю блокаду. Ті, хто лишився, каже, не їдуть до вільної України свідомо. Вони поповнили лави українського спротиву в окупації. Зараз жінка в безпеці. Живе у Великій Британії. Там працює на приватному підприємстві з виготовлення снеків для пасажирів літаків, вчить мову і мріє про повернення додому до Азовського моря.

Як на її очах розірвало жінку, як з сусідами ховалися в підвалі дев’ятиповерхівки від літаків і молилися, щоб будинок не впав на них, як крали запаси їжі в окупантів, щоб вижити про все те, що воліла б забути, як страшний сон, але не може одну спільну історію на три десятки маріупольців, які вижили в блокаді, бо трималися купи Катерина розказала Суспільному Донбас.

"Коли почався обстріл "Градами", ми бігли вулицею. Попереду я бачила жінку, яка також бігла. Потім на дорозі я помітила ямку з мою долоню, з якої розлітався якийсь мотлох: гайки, болти, цвяхи. Жінка вже лежала мертва і без ноги. Я не знаю, як так сталося, це відбулося за секунду перед очима. Все, що я розуміла — потрібно бігти далі, більше нічого".
Фото: Telegram / Петро Андрющенко

З верхнього поверху в підвал

Після 24 лютого 2022 року родина Катерини жила у квартирі, поки в Маріуполі були світло і вода. Від авіаударів з чоловіком та собакою ховалися в тамбурі, винесли туди матраци та теплий одяг. Але на верхньому поверсі, каже, подібне укриття дорівнювалося нулю. Тому прийняли рішення спускатися до підвалу.

"Коли управителька нашого будинку виїжджала, вона нас попереджала, що спускатися у підвал небезпечно. У цокольному приміщенні нашого дому багато магазинів. Вони знесли всі несущі перегородки й, якщо якийсь снаряд влучить в будинок, то він складеться просто до підвалу. Завалить так завалить, сказала я тоді. Яка різниця — чи згоріти у квартирі, чи в підвалі ще трохи поживемо", — розповідає маріуполька.

Покликали облаштовувати сховище і сусідів. Чоловіки збили з ящиків та піддонів ліжка, принесли речі, посуд, стільці. Спочатку у сховищі було лише четверо маріупольців, за день-два вже зібралося до п’ятнадцяти мешканців.

"До мене прийшла подружка і розповіла, що в їхньому будинку вже кілька людей у дворі поховали, але не через снаряди, а через голод і зневоднення. Тоді ми пробіглися ще раз по усіх квартирах рознесли воду тим, хто не міг спуститися. Решту вмовили — це переважно були старенькі, кому не було на кого розраховувати в місті".
Маріуполь, березень 2022 року. Люди ховаються в під'їздах та готують вечерю на багатті просто неба. Фото надала Галина Балабанова

Мангал, куток для дітей і вбиральня – підвал з вигодами

Як побільшало людей, кожен вже тримався купи – були спільні харчі, побут та туалет – відерце за ширмою, розповідає Катерина.

"Жінки прибирали, моя мама готувала, чоловік рубав дрова. Кожен щось приніс з дому. Всі розуміли, що у підвалі ми не на кілька днів. Треба було все розрахувати на місяці. Тому ми складали меню, витрачали все економно", — згадує жінка.

Згодом їхня нова "родина" виросла до тридцяти людей.

"Ми не мили голову 52 дні. Коли волосся почало смальнути, я плела дівчатам колоски — дуже такі маленькі прядки брала і плела по всій голові. З такою зачіскою не так впадає в очі, що в тебе засмальцьоване волосся. А якось у більш-менш тиху від обстрілів годину, ми сиділи на порозі, мені сусідка скубала брови, а потім я їй. Мама в цей час смажила пиріжки на мангалі", — розповідає маріуполька.

Люди готували у підвальних приміщеннях, ховаючись від російських снарядів. Халабуда, Маріуполь 2022 рік. Фото надала Галина Балабанова

Співали пісень, щоб не збожеволіти

Під час потужних бомбардувань, Катерина згадує, мешканці підвалу підтримували один одного..

"Коли дев’ятиповерхівку аж хитало в різні боки, ми вчилися грати в нарди, усім нашим колективом розгадували кросворди, ми співали українських пісень, ми їх співали навіть тоді, коли вже по місту бігали російські солдати. Плиту, що прикривала віконце у цоколі, ми посунули на випадок, якщо дім почне сипатися, так в нас був шанс вибратися", — ділиться жінка.

"Плакали, боялися, але співали "Ой у вишневому садку", "Чорнобривці". Майже в темряві, під запалені свічки співали українських пісень".

У будинок, де ховалися тридцять маріупольців, двічі було влучання, каже Катерина. Обидва рази виникала пожежа, яку гасили самостійно. Для цього тримали напоготові вогнегасники, а чоловіки організували цілодобове чергування.

"Ми стояли один за одного, були дуже дружніми, як одна родина і зараз підтримуємо зв’язок", — акцентує жінка.

Російська військова техніка на вулицях Маріуполя, 23 квітня 2022 року. AP Photo/Alexei Alexandrov

Харчі собі добували самі

Спочатку їжі було вдосталь, згадує маріуполька. А жителі сусідніх будинків несли їм м’ясо, оскільки світла вже не було і в холодильниках все псувалося.

"У мене великий собака, усі знали про це по сусідству і приносили нам в підвал м’ясо. Мама чимало засолила його про запас, багато з чого ми зробили шашликів. Один період ми їх втомилися їсти", — розповідає Катерина.

Але чим далі, тим ставало все скрутніше, запаси швидко танули. Тоді вони вперше вирішили піти в місто.

"Ходили чутки, що військові відкрили склади з харчами на базарі. Чоловіків самих було боязко відпускати. Я зав’язала волосся у хвіст, щоб було здалеку видно, що я жінка. На руки ми почепили білі стрічки. Я бігла попереду, а чоловіки за мною. Тоді ми принесли додому багато олії та томату, а ще приправ", — ділиться жінка.

Потрощений супермаркет у Маріуполі під час блокади, березень 2022 року. Фото: АР/Євген Малолетка

Коли відкрили найбільші магазини у Маріуполі, то жителі дев'ятиповерхівки знов створили свій маленький загін для поповнення продуктів. Тоді їм вдалося "відхопити" два десятилітрових відра солоної риби.

"Людей було дуже багато, усі хапали все, що потрапляло під руку. Ми так само намагалися, знайти те, що могло якийсь час зберігатися. Якщо були залишки, ми несли їх людям по сусідніх будинках — ділилися".

Одного разу навіть довелося продукти вкрасти, каже без сорому Катерина.

"Коли ми поверталися з магазину, побачили, що росіяни в одному з підвалів утворили собі склад, вони там собі натягнули чимало добра. Ми прослідкували, а коли їх там не було — перенесли ті ящики у свій підвал", — розповіла жінка.

Маріуполь, весна 2022 року. Фото: Східне територіальне об'єднання Нацгвардії

Через Росію до Європи

Катерина з чоловіком залишили Маріуполь 14 червня 2022 року. Поїхали лише тоді, каже жінка, коли вже майже всі з їхньої "родини маріупольців", хто не хотів лишатися в окупації, виїхали.

"Вибиралися з міста зі знайомим. У нього в єдиного була машина. Вона була повністю розтрощена, але вона їхала. Ми замотали скотчем всі вікна. У лобовому склі були дірки від кульових пострілів, ми їх просто заклеїли, бокових взагалі не було".

За словами жінки, щоб російські військові їх випустили з окупації, вони мали їхати спочатку до Росії, а вже потім звідти вибирались в Європу.

Маріупольці організовують за кордоном мітинги проти російської агресії в Україні. Фото: надала Вікторія

В Англії родина одразу прийняла рішення, що жити на виплати вони не будуть, тому влаштувалися на роботу. Обидва працюють на приватному підприємстві та беруть активну участь у підтримці України за кордоном.

"Ми тут в Англії організовуємо мітинги українців. Наймасштабніші з них — про звільнення Азову з полону і заборону російським спортсменам брати участь в олімпіаді", — розповідає біженка з Маріуполя.

Великобританія. Мітинг на підтримку України. Фото: надала Вікторія
"Я дуже скучила за домом, за Азовським морем, за Україною. Дуже хочеться повернутися, але поки там окупанти, повертатися немає куди".

Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram