9 квітня вийшов дебютний альбом Христини Халімонової — української мультиінструменталістки, авторки-виконавиці та художниці.
Співачка виконує свої пісні під гітару та клавішні, безліч разів була учасницею багатьох музичних фестивалів і культурних подій, як-от "ГогольFest", "Бандерштат", "Книжковий Арсенал", Мистецький фестиваль "Ї", "Форум видавців" тощо. Проте тільки у цього року випустила перший альбом, який має назву "Прокидатися навесні" та складається з 10 пісень.
В інтерв’ю Марині Крижній Христина Халімонова розповіла про другий альбом, над яким зараз працює, музику, яку слухала в дитинстві, крім Placebo, терапевтичні пісні та можливий тур Україною.
Ти була учасницею багатьох музичних фестивалів, проте довгий час не записувала пісні. Дебютний альбом вийшов під час повномасштабної війни, коли стало набагато важче записувати і видавати музику через низку причин. Чому вирішила записати і видати саме зараз?
Я вже давно могла би це зробити фізично, якби в мене вистачало розуміння, що йду правильним шляхом. Мені довелося постаратися, щоб заглибитися, згадати проблеми. Музика для мене — не фон. Музика — як ідея. Це архетип, якому я служу.
Це служіння спершу було важким. А тепер вівтар, на який я носила жертви, почав працювати сам. Зараз я просто спостерігаю збоку і мені головне встигати записувати.
Я працюю на ідею, а не на себе, не на ім'я. Христина Халімонова — це моя адреса. Моє містечко. А хто живе в містечку, всередині мене? Усі люди, бо я люблю людей. А коли когось любиш, то ти пов’язаний з цією людиною. Я вважаю, що це не слабкість. Кожна людина — рівний співмешканець нашого спільного дому.
Моє творче життя йде не зовсім від початку до кінця, а ніби шматками: у 10 років я написала пісню, яку проживаю зараз — вона зі мною збувається. Або я зараз пишу пісні, які зараз же й відбуваються зі мною. Тобто вони мене наздоганяють.
Про абсурд, правду та зцілення у піснях
Коли я писала вірші, то помічала, що події, описані мною, траплялися через деякий час у житті. Як гадаєш, наша творчість у такому разі — це передбачення того, що й так мало з нами статися, чи ми самі пишемо своє майбутнє (що напишеш, те і збудеться)?
Це схоже на відчуття своєї дороги, відчуття якихось деталей. Ніби якісь підказки, меседжі. І чому це не може бути обома одразу? Раптом ми це написали, коли жили у зворотний бік, а тепер просто поглядаємо сюди. У світі багато абсурдних речей. Інколи здається, що все має бути навпаки, тотально все.
Я творю на такому рівні — дуже поважаючи адресатів, до яких я пишу ці пісні, оцінюючи загальну картину світу, архетипи людей, розуміючи їхню проблематику та чого саме зараз не вистачає. Мої пісні суто терапевтичні. Я також людина і живу тут. Я така сама, як усі, й описую те, що відбувається з усіма. І мені здається, це є вкладом у процес, або хоча б початок вирішення, або ж уже вирішення проблем, які мене і кожного з нас турбують.
Твої пісні мають цілющий ефект.
Терапевтичний. На жаль, люди тікають в ілюзії, бо не можуть знайти те, чого прагне їхня душа. У цьому світі їх прекрасно можна зрозуміти, чому вони там закрилися. Кожен з нас там закрився. Але якщо продовжувати далі рухатися в цьому напрямку, забуваючи одне про одного, — це дорога в нікуди.
Раніше я збирала машину, потім тестувала і тепер намагаюся їхати. Можна сказати, тепер я точно живу, без вагання: а що робити у житті? А який сенс життя? Що таке смерть і для чого я живу? А про що я пошкодую, про що ні? Я закрила для себе ці питання. І не тим, що я абстрагувалися від них, а тим, що логічно дійшла до відповідей на кожне з них — дізналася, що мені потрібно, і відчула спокій.
Ми не завжди можемо сказати правду, адже часом не розуміємо, як її оформити — інколи вона звучить якось різко. Я знайшла, як працювати з правдою, тому представляю ідеї правди зараз.
Ти говориш правду через пісні?
Мені здається, правда дуже допомагає. У правді купається любов. Де вона — там розуміння і прийняття. Це не те, що в нас є. Правда буває поганою. Це те, на що ми заслужили, але не те, на що ми заслуговуємо. Можливо, ми просто не знали, на що ми заслуговуємо? Тому нехай правда трошки оживає ще й у моїй студії.
Про роботу над альбомом
Ти сама працювала над створенням альбому чи хтось тобі допомагав?
Усі етапи створення альбому я здійснила сама. Продакшну і запису альбому не було, відбулося життя. Одна дівчинка собі жила, збирала досвід, навички. Вона встала на ноги й пішла на світло. І хоче, щоб інші теж пішли на світло.
Тобі допомагає менеджер — ти йому передала вирішення всіх організаційних моментів, щоб самій мати змогу сконцентруватися суто на творчості?
Насправді усе так і має бути в артиста, який точно знає, чого він хоче. Якщо ж він знає не точно, тоді йому краще самому спробувати бути собі менеджером, турменеджером, артдиректором, відеомейкером, саундпродюсером.
Коли ти вже розумієш кожну справу, як свої 5 пальців, і чого хочеш — ситуація інша. Раніше я не могла вписати свою музику в цю картину світу, бо в чистому вигляді моя музика неїстівна для людей.
Для загальної історії розвитку музики це не нова гілка, а радше переосмислення всього, що у нас є.
Про презентацію альбому та сольний концерт у Києві
Багатьом людям сподобався альбом, вони писали захоплені відгуки у соціальних мережах, також вийшли рецензії в медіа. І квитки на твій сольник дуже швидко розкупилися.
На сольник була обмежена кількість місць. Це Київ і презентація альбому. Тому мені здається, що все відбулося дуже органічно, дуже спокійно і тому запам'яталося як дуже світлий шлях. Без нюансів, коли ти був перевтомлений або тебе щось не задовольняло.
Це як мінімум професійна робота. Значить, я усе зробила правильно. За якісне виконання не летять помідори, тому я не очікувала нічого поганого.
Про порівняння з "Один в каное" та нову щирість
В одній із рецензій, які вийшли на твій альбом, автор пише, що Христина Халімонова — це "Один в каное" здорової людини. Як ти до цього ставишся і що можеш сказати про таке порівняння?
Я не розумію цього. Але розумію, що хотів сказати автор. Насправді ми пишемо пісні про що? Так, кожен індивідуальний, кожен різний, але ми вчилися грати на однакових мінорах, на однакових акордах, однакові ритми. Ми проживаємо одні й ті самі події, які викликають одні й ті самі слова. Як ти ставишся до війни? Погано. Але для кожного це "погано" різне: для когось це відсутність грошей, у когось хтось загинув, а хтось загинув сам.
Раптом ми завтра помремо, а ти скажеш, що не дотисла якусь справу? Краще робити все так, як останній раз, — я кожен концерт так граю. Тому сподіваюся, що пацієнти отримують сповна.
Що ти думаєш про нову щирість? Це художньо-філософський напрям, синонім постпостмодернізму, у якому відсікаються постмодерністська іронія та цинізм. До нього відносять творчість гурту Arcade Fire, виконавиці Cat Power.
Мабуть, нова щирість — це жанр мого наступного альбому. Прямо зараз я заряджаюся, щоб його записати, вибираю інструментарій. Плейлист уже написано, це більше 10 пісень. На цей раз деякі з них будуть повторювати пісні з альбому, але вони будуть в інструментальному аранжуванні.
Про можливий тур Україною
У тебе була презентація альбому в Києві. Чи плануєш тур Україною чи за кордоном?
Зараз у мене все дуже швидко змінюється. Я відчуваю, що треба зробити тур, але разом із тим паралельно відчуваю сильне бажання записати альбом. Альбом залишиться назавжди, а пісні люди почують на концертах, але я не впевнена, чи надовго він залишиться у їхній пам'яті. Тому що зараз наша пам’ять не дуже.
Я запланувала тур, проте думаю, можливо, хай він зачекає, поки я запишу всі ці пісні. Тоді випущу новий альбом і вже з інструментами та іншими музикантами зробимо повноцінний концерт.
Про те, як створюються музика та тексти
Чи слухаєш ти музику, поки пишеш альбом? Як узагалі відбувається процес написання?
Раніше в мене були різні ритуали: ти пробуєш сидіти у повністю прибраній кімнаті або з чашечкою чаю десь на балкончику. Це все не працює ніколи!
Зазвичай усе відбувається так: ти виходиш з метро, ідеш додому, дуже хочеш пісяти і у тебе з’являється рима і мелодія. І ти йдеш, терпиш, пишеш, дощ іде — що завгодно може відбуватися. Ти можеш їхати в метро і прийде рима. Хочеш, щоб це було красиво, — їдь красиво в метро або ходи красиво: "О, рима прийшла! О, красиво".
Але насправді рима приходить — як у туалет сходити: відчуваєш, що треба прямо тут і зараз записати, а не чекати, коли вона прийде. Необхідно розуміти, що це меседжі, а не те, чим собі можна підвищувати его чи самооцінку. Ви і так гарні, ви і так хороші, а ваші твори — тільки підтвердження, що ви зв'язуєтеся із вищими енергіями, через вас може надходити корисна інформація. Звісно, душі це все перевіряють. Якщо ви будете підробляти, то ви недовго посвітите. Бо ж золота фарба продається, можна й підфарбуватися.
Я знаю, що пісні так приходять — це як пошта. А я менеджер, мені потрібно обслуговувати пошту, поштаря, треба нагодувати охоронця поштаря — свого собаку Халі, зробити так, щоб йому було добре.
Коли я спокійна, я якнайшвидше і якнайкраще справляюся з цим завданням, а мені просто потрібно його виконувати. Я наче пересилаю меседжі, які лікують. Вони вилікували мене, тому вилікують інших. Я перевірила на собі. Тому більше ніякого болю.
Про схвальні відгуки на альбом
Давай не про славу, а про похвалу. Ті, хто був не знайомий з твоєю творчістю раніше, були вражені дебютним альбомом. Як ти ставишся до похвали і чи не боїшся аж такої позитивної реакції? Це ще й відповідальність: чи відчуваєш її?
Мій менеджер Сергій відкрив мені очі, бо я не знала. Він каже: "Ти живеш, як рок-зірка, але ти не рок-зірка. Тебе ніхто не знає". Потім я поспостерігала за собою й подумала: та, схоже. А потім подумала: і що, а як себе веде рок-зірка — розслаблено, люблячи життя? Роблячи те, що вона хоче? Так, я рок-зірка, у мене одне життя. І я хотіла стати рок-зіркою з дитинства, тому що мені подобалася ця енергія, це розслаблення, рівень задоволення. Коли ми дивимося на артиста чи музиканта, чому ми його слухаємо? Нам не подобається одяг, нам подобається енергія, яка грає в нас.
А щодо слави — я не вважаю, що це якась особливість. Що таке зірка? Зірка сяє. А сяяти — не означає виділятися, якщо всі сяють. Я не хочу сяяти, коли іншу людину весь час щось перекриває, у неї немає енергії. Навпаки я сяю, щоб запалювати.
Сяяти — це означає бути рок-зіркою в нормальному розумінні. Тільки не тією, якій потрібні відразу ж наркота і машини. Хоча знову ж таки це дарує відчуття свободи, любов. І що, ми будемо вживати наркотики і купувати дорогі машини, щоб купити любов і відчуття? Вони дуже тимчасові.
Музика нульових та шансон: про те, які пісні звучали у дитинстві
(Грає Placebo) Placebo!
Я на них виросла.
Я теж, мабуть, у 4 класі почала слухати.
Я — у 5 класі, бо тоді батьки купили комп'ютер. Тоді не було такого інтернету й молоді хлопці приїжджали аж зі Львова (це інша область) і привезли цю музику. На той момент у мене була своя підбірка, яку я витискала з української музики: "Океан Ельзи", "Бумбокс", "Друга ріка", "Моторолла". Більше пісень не було де дістати, тому слухали тільки радіо.
І коли в мене з'явилася можливість послухати такий якісний англомовний рок… Це мені бог через цих хлопців закинув ту музику, а ще перед тим закинув її у голову Брайана Молко. Тому що я все-таки вірю в те, що бог з нами говорить і треба бути йому вдячними за це все, розуміти, що він ніколи нас не покидав. Бо куди він нас покине? Можна провести аналогію з батьком та матір’ю — вони ніколи не відмовляться від дитини. А бог гірше, виходить? Ну ні, точно ні.
Що ти ще слухала, крім Placebo, в дитинстві?
Спочатку був Круг. Оточення, середовище, батьки-інженери, абсолютно не пов'язані з музикою, і тато, і мама із села. Обоє хотіли музичну освіту, але не було можливості її отримати.
У дитинстві у мене були "Збірники російської музики 2000", де була Тетяна Буланова. І я дуже любила Ірину Білик, тож постійно ходила з її касетою — вона була моєю улюбленою. Одного разу я її залишила під обігрівачем і вона розплавилася.
Зараз я згадую свою коробку з касетами, підійшла до неї та перебираю, що там іще є. Слухала Земфіру, "Океан Ельзи". А ще були збірки 2000-х, 1990-х — це американський саунд в дитинстві. Потім мені дуже сподобався Емінем і я попросила тата привезти мені з Білорусі його касету, а він привіз мені Круга. Так він у мене з'явився. Я була вдячною дитиною, яка все приймає, тим паче у батьків були хороші наміри. Сподіваюся, тато не собі купував цю касету, це моя касета. Такі думки були в мене у дитинстві.
Взагалі важко, коли за кордоном ставлять таке питання "Що ви слухали в дитинстві?" А що тут — не ясно, що ми слухали в дитинстві "Рукі ввєрх" і чому?
Або слухали "Арію".
Значить, у тебе було світліше середовище, тому що є такі місця, куди "Арія" не доїхала. Ця музика там не прижилася сарафанним радіо. Бо рок ["Арія"] — це вже хоча б якась культура.
(Згадує рядки Круга про весну і "лучікі тєпла") Сенс не поганий. Погано, що все це російською мовою, яка в нас нон-грата. Бо йде війна не тільки фізично — на жаль, це взагалі неприпустимо. Також війна іде на культурному фронті, тобто духовному.
Ну і форма подачі, мабуть, не дуже — хороші сенси, оформлені в те, що називають шансоном.
Пісні приходять до тих, хто їх пише, хто їх виконує. Який костюм людина вдягне, як вона це оформить — усе залежить від самої людини. Я стараюся передавати все в чистому вигляді, тому не вдягаю пісню в себе. Пісня — це пісня. Пісня — це моя звістка, а я та, хто говорить цю звістку.
Я відокремлюю себе, щоб люди розуміли, що я з людьми — ми тут, а є ось ця пісня, яку я доношу. Драгоман такий собі, яких дуже багато, просто я усвідомлений. Побачила, як це працює, помітила закономірності, спробувала сама пройти шлях. Я навчилася керувати своїм життям через любов.
У мене є багато пісень, які я не співаю. Це для мене, особисте. Це як картини, які нікому не показують, або вірші, написані колись давно, коли ми не були такі закуті та залякані.
Ми хочемо розвивати себе, але ми дуже сильно застрягли в системі, де почуваємось неповноцінними. Чому ми не можемо підняти руки на вулиці або йдемо тільки доріжками й не можемо зайти на траву? Не дозволяємо собі це все через постСРСР. Кажуть, "упала металева завіса", але це тільки на словах. З нами потім ніхто не взаємодіяв. Захід не розумів, що в нас травма.
Це по-орвелівськи: як до квочки, яка має курчат, докинути інших, які перебігли через темний ліс. Але так не можна, з ними треба провести терапевтичний сеанс такої довжини, поки їм не стане краще.
Ми живемо по протоколу. Зараз ми ходимо по доріжках, як роботи у "Валлі". Але Валлі і Єва шукали життя, і вони його знайшли.
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: culture@suspilne.media. Ваші історії важливі для нас!