Про те як живуть музеї Чернігівщини рік після повномасштабного вторгнення – читайте у колонці Олі Носко для Суспільне Культура.
Директор Чернігівського історичного музею Сергій Лаєвський під час наступу російських військ на Чернігівщину кожного дня постив у Фейсбуці інформацію про поточний стан речей. З його щоденних селфі та дописів можна було дізнатися не лише про те, як ведеться музею та його філіям, а й як усьому місту.
Я з командою "Ідемо у музей. Неокуповані" заходжу в музейну залу. Мені здається, що навколо – виставка, присвячена полномасштабному вторгненню. Експресивно нагромаджені пакувальні матеріали, піаніно, загорнуте у пухирчасту плівку, склади коробок. Мабуть, у чомусь, так і є, але є одне "але".
У сусідній залі обладнали кімнату для відцифрування експонатів. Це життєва необхідність. Адже, музеї, що зіткнулися з пограбуваннями росіян як ніхто більше розуміють життєвунеобхідністі оцифровки та документації.
У наступних залах – діючі виставки, що розповідають про сьогоднішні події. Лаєвський розповідає, що музей почав збирати експонати, що розповідатимуть про цю війну чи не одразу. Пізніше артефакти почали зносити й самі містяни. Під час облоги Чернігова для місцевих музей став ще і прихистком. У підвалі ховалося до 50 людей – і музейники, які у перервах між обстрілами ховали колекцію, і жителі навколишніх будинків.
Навпроти історичного музею – художній музей імені Галагана. Директори жартують, що це для того, щоб можна перегукуватися з вікон. Але з вікнами тепер проблема – у дворі музею впав снаряд. Хвилею вибило усі вікна, що зовсім нещодавно оновили. Знищено кабінети реставраторів – з абсолютно усім обладнанням, необхідними реактивами та матеріалами, які в Україні просто так не купиш.
У музеї зберігалося європейське та українське мистецтво від 16 століття. Директор музею Юрій Ткач говорить, що від вибуху з робіт постраждали лише монументальні соцреалістичні полотна, що перебували на той момент у фондах.
На момент нашої зйомки всі вікна вже заклали спеціальними панелями, а реставраційну майстерню відновили. Більш того, в ній вже відновилася робота з реставраційних процесів. Зараз музейники займаються ремонтом підвальних приміщень: проводять тут і виставки, і різноманітні події. У новому корпусі також експонується панно Галини Севрук, яке забрали на зберігання ще у 2020 році. Тоді ми теж приїздили до музею, знімали випуск програми "Ідемо в музей" і застали панно у тому-ж таки підвалі.
Зустрічати знайомі роботи, особливо, якщо ти їх бачив у інших обставинах, – одних з найцінніших музейних досвідів. Неначе ти заводиш хороших знайомих. Але цього разу привід "побачити" знайомих був дещо іншим.
Вже на виході з художнього музею я зустріла ще одну знайому – місцеву кішку Бусю. Уперше побачила її, коли та вальяжно гуляча актовою залою, де експонувалася робота Айвазовського. Зараз Буся виглядає трохи гірше, але все так само хазяйськи валяється музейними коридорами.
Музейні котики – взагалі окрема тема. Наприклад, у Музеї Коцюбинського живе аж п'ять котів і, за словами музейників, їх кількість регулярно збільшується. Можливо, прибивалися з навколишніх будинків. Район навколо сильно постраждав від обстрілів – з подвір’я музею відкривається вид на вщент зруйновані хати.
Постраждав і меморіальний будинок Михайла Коцюбинського. Кулі вцілили у його стіни, пічку, пошкодили частину історичних меблів та у дерева на подвір’ї, які саджав сам письменник. Команда з початку повномасштабного перебралася до музею, щоб наглядати за ним. До слова, директор музею, правнук Михайла Коцюбинського, зараз захищає країну в лавах ЗСУ. Теж котик.
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: culture@suspilne.media. Ваші історії важливі для нас!