Понад 150 відомих письменників, журналістів та інших знаменитостей підписали відкритого листа через цькування знаменитостей за непопулярні погляди. Серед підписантів – автори, які самі стикнулися з шеймінгом. Публічний осуд селебрітіз, блогерів, політиків та інфлюенсерів у соцмережах вже набув терміну cancel culture – "культура скасування". Суспільне розбиралося, як цей феномен вплинув на людей.
Що це таке
"Культура скасування" – відносно нова тенденція в медіапросторі. Завдяки глобальному поширенню соціальних мереж, блогів і ютуб-каналів майже не залишилося людей, які б не стежили хоча б за однією медійною особистістю. Цілком закономірно, що з часом інтернет-спільноті знадобився важіль контролю над тими, хто перевершує їх за соціальним статусом і рівнем впливу – і таким стала cancel culture, або "культура скасування".
Автор цього терміна наразі невідомий, однак cancel culture стало словом 2019 року за даними австралійського словника Macquarie Dictionary. Там трактують цей вислів як онлайн-феномен бойкоту громадських діячів, які говорять або роблять неправильні (на думку інтернет-спільноти) речі. Як синоніми використовують "культура бойкоту", "культура виклику" або "культура обурення".
Як це працює
Ключова ідея й завдання "культури скасування" – залучити відомих особистостей до відповідальності за "порушення" соціального або політичного характеру. Це можуть бути як некоректні висловлювання, так і дії, визнані інтернет-спільнотою девіантними (такими, що відхиляються від загальноприйнятих норм) або злочинними.
Шаблон "скасування" наступний: зірка або інший громадський діяч робить помилку чи говорить (пише в соцмережах) щось образливе для групи людей. Після цього відбувається негативна реакція суспільства, яку часто підхоплюють та розносять користувачі соціальних мереж. Потім з'являються заклики усунути людину з посади, завершити її кар'єру або нівелювати культурні досягнення – у результаті бойкоту його діяльності або дисциплінарних заходів з боку роботодавця.
Читайте також: "Як усе на світі стало токсичним і що з цим робити"
Почати відстежувати феномен можна з розквіту руху #metoo. Деякі відомі люди, яких звинувачували в зґвалтуванні або сексуальному насильстві (тобто в об'єктивних правопорушеннях, які завдали комусь шкоди і які неможливо ігнорувати), зокрема Гарві Вайнштейн, Білл Косбі та Кевін Спейсі – були фактично "скасовані".
А письменницю Джоан Роулінг звинуватили у трансфобії за її твіти про те, що трансгендерні жінки не можуть вважатися справжніми жінками.
Авторку книги "Оповідь служниці" Маргарет Етвуд у 2016 році розкритикували за те, що вона потребувала пояснень причини звільнення канадського письменника Стівена Галлоуея з університету після того, як його звинуватили у сексуальних домаганнях, а британський письменник Салман Рушді досі змушений переховуватися від ісламських фанатиків за свою книгу "Сатанинські вірші".
Прихильники cancel culture вважають, що шеймінг в соцмережах дає шанс на правосуддя проти впливових особистостей та корпоративних гігантів. До поширення соціальних мереж подібні спроби досягти справедливості за рівнем безвиході нагадували бій зі старозавітним Левіафаном.
Але у справедливому прагненні підтримати жертв і покарати кривдника багато користувачів інтернету нехтують "презумпцією невинуватості". Низка скандалів за участю відомих особистостей стала нескінченною, а противники руху почали називати її "полюванням на відьом", через яку стає важко зрозуміти, хто винен, а хто потрапив під гарячу руку.
З часом інтернет-користувачі почали поширювати методи cancel culture й на менш серйозні випадки. У 2018 році американська актриса Розанна Барр написала расистський твіт з образливими висловлюваннями на адресу колишньої радниці Барака Обами, афроамериканки Валері Джарретт. Барр, зокрема, заявила, що Джарретт – "дитина" товариства "Брати мусульманиВизнане терористичним угрупованням в деяких країнах" і "Планети мавпАмериканський фантастичний бойовик. Розгорівся скандал, в ході якого актриса назвала твіт "поганим жартом" і послалася на ефект від снодійного, втім, компанія ABC все одно скасувала новий сезон популярного телешоу Розанни.
Читайте також: "Чому зникає любов і як вирішувати проблеми у стосунках"
Письменниця Ясмін Абдель-Магіед після декількох твітів і коментарів на австралійському телебаченні про закони шаріату була звинувачена політиками в "расистському екстремізмі", а після погроз від користувачів у соціальних мережах змушена була переїхати до Британії. Ще можна згадати випадок, коли у соцмережах закликали бойкотувати фільм Тодда Філліпса "Джокер" через те, що у саундтреку використовується пісня британського попмузиканта Гері Гліттера, звинуваченого в педофілії. Багатьох обурило, що засудженому дістануться авторські нарахування.
Що не так
Після першої хвилі cancel culture почали проявлятися недоліки. Виявилося, що завершити чиюсь кар'єру за допомогою громадської реакції не так вже й легко. І мало кого з дійсно відомих особистостей повністю бойкотують через скандал в інтернеті. Кар'єри деяких із них, після вимушеного затишшя, навпаки, отримували друге дихання.
Як приклад можна згадати звинувачення американського стендап-коміка Луї Сі Кея в сексуальних домаганнях. Декілька жінок заявили, що чоловік запрошував їх у готельний номер, питав дозволу показати свій пеніс або відправляв їм фото геніталій. Актор визнав провину і підкреслив, що кається у своїх вчинках. 10 місяців він залишався персоною нон грата, але згодом повернувся з новою шоу-програмою (де, зокрема, жартував про скоєне) і з успіхом гастролював.
Спроби "скасувати" людину через невдалі, недоречні або просто образливі жарти – часте, хоча й суперечливе явище. Телеведучого Джиммі Кіммела звинуватили в расизмі за гумористичні скетчі з шоу "The Man Show", яке виходило з 1999 по 2004 рік. Скандал спалахнув вже у 2020 році, й у червні Кіммел вперше за всю історію свого шоу пішов у літню відпустку, що багато коментаторів розцінили як наслідок публічного осуду і небажання ведучого вибачатися. Однак згодом Кіммел все-таки вибачився в Twitter за свої старі пародії. Він сказав, що планував піти у відпустку заздалегідь і у вересні знову повернеться до шоу.
У 2018 році Джеймса Ганна звільнили з посади режисера третьої частини "Вартових Галактики" за образливі твіти, написані у 2008-2011 роках. У них він жартував про СНІД, Голокост, зґвалтування і побиття дітей. Щоправда, через рік компанія Disney відновила його на посаді. І це далеко не всі подібні випадки.
Читайте також: "Пасивна агресія. Що це таке і що потрібно про неї знати"
То що ж таке "культура скасування"? Це спроба залучити громадських діячів до відповідальності за злочини чи нав'язування етичних або соціальних норм? У дебатах навколо феномена виникли питання: чи є "культура скасування" важливим інструментом соціальної справедливості чи новою формою залякування натовпом? Чи не дискредитує себе явище, що створене як важливий механізм активістів у боротьбі за наші права? І чи не скасовує cancel culture свободу слова та можливість висловлювати незгоду?
Відмова від "культури скасування", до якої закликають у відкритому листі світові інтелектуали, не повинна означати відмову від принципів соціальної справедливості та прагнення до рівності, яке її підживлює.
Головна критика цього явища полягає у тому, що нам час припинити "скасовувати" людей, а не їхні дії. Обговорюючи гострі проблеми та враховуючи протилежні думки, ми вчимося створювати конструктивний дискурс, який допоможе спрямувати суспільство у морально позитивному напрямку. Не можна "скасовувати" людей тільки за їхні упередження до інших національностей, сексуальної орієнтації або ідентичності. Також не можна "скасовувати" їх за думку, з якою ви не згодні або за жарт, який здається вам образливим.
Багато психологів стверджують, що зараз (в епоху постправди, соцмереж і постійних соціальних конфліктів) ми більш невпевнені в собі та навколишньому світі, ніж будь-коли раніше. Ми почуваємося вразливими перед людьми в нашому віртуальному та реальному світі, а тому легко піддаємося груповому мисленню.
Групове мислення – це специфічний спосіб мислення, за якого в згуртованій групі домінує пошук згоди, а не раціональних рішень. Цей психологічний феномен був відкритий американським психологом-дослідником Ірвінгом Джейнісом. Заради прийняття рішення, яке сприяє їхній груповій справі учасники можуть ігнорувати будь-які етичні або моральні наслідки. Це призводить до втрати індивідуальності – у проявах cancel culture члени "групи" намагаються уникати вираження сумнівів, суджень або незгоди з загально узгодженою думкою.
Важливо пам'ятати: "культура скасування" не є способом назавжди змінити стан речей. Можна не погоджуватися з кимось або чимось, і все ж для суспільства життєво важливо навчитися вести конструктивні дебати, в яких кожен зможе засвоїти цінний урок.