"З хвостом, вухами та душею". Аніматор створив кота, який повертається до Харкова з евакуації

Вадим Болдурат та Валер'ян. Фото надане співрозмовником

До початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну Вадим Болдурат викладав анімацію у Харківському обласному Палаці дитячої та юнацької творчості. Після атаки РФ на будівлю обладміністрації 1 березня Палац зазнав пошкоджень. Руйнування у Палаці, де займалися творчістю сотні дітей з Харкова, стали локацією для нового проєкту Вадима — іграшкового кота Валер'яна, який переживає війну.

Чи не зникло у дітей бажання творити через війну, вовняного кота, який повертається з евакуації до Харкова, та про те, що у кота Валер'яна спільного з котом-блогером Степаном, Вадим розказав Суспільному.

"Кіт іграшковий, але вважає себе живим"

Синьо-жовтий кіт Валер'ян з очима різного кольору та тризубом на спині "народився" у травні. Вчитель анімації Вадим Болдурат вперше у житті взяв до рук каркас та вовну й змайстрував фантазійну тварину.

"Кіт іграшковий, але він вважає себе живим — з душею, хвостом та вухами", — знайомить Вадим з Валер'яном.

Проєкт "Кіт Валер'ян". Фото надане співрозмовником

За допомогою кота та розповіді його історії в Instagram Вадим вирішив трансформувати власні переживання про війну та досвід переселенця.

"Війна — це не іграшки: не можна так ставитися до людей"

"Ідея в тому, щоб за допомогою кота показувати іншу сторону війни, як її переживають люди. Задум, що війна — це не іграшки: не можна так ставитися до людей, танками, солдатиками, машинками гратися у війну", — пояснює аніматор.

Процес створення Валер'яна. Фото надане співрозмовником

30-40% аудиторії Валер'яна в Instagram — діти, каже Вадим.

"Всі люблять котів, також ідея створити Валер'яна прийшла, коли наш харківський кіт Степан отримав у Каннах нагороду для блогерів. У нього велика кількість підписників. Я подумав, що до котів у соцмережах люди більш прихильні, ніж до інших тварин", — говорить Болдурат.

"Не треба замінювати хіба що стіни"

Історія Валер'яна починається з повернення до Харкова після евакуації: у руках кота — невеличка валізка, на спині — наплічник.

"Після повернення до Харкова Валер'ян у першу чергу пішов до Палацу дитячої та юнацької творчості, — пояснює його автор. — Валер'ян прийшов туди, бо це дитячий заклад, показує переживання, це близьке мені, бо я керівник гуртка анімації та працюю там з дітьми з 2020 року".

Вадим приїхав до Харкова у 2015 році вчитися на ветеринара, та зрештою став вчити дітей анімації, якою захопився ще школярем.

"На гурток ходила велика кількість дітей. Зараз Палац в аварійному стані: одна частина більш-менш вціліла, а в іншій частині, я б сказав умовно, що єдине, що не треба замінювати, — це стіни, фасад", — розповідає викладач.

Валерян в пошкодженому РФ Палаці дитячої та юнацької творчості у Харкові. Фото надане співрозмовником

Гурток анімації до вторгнення РФ на Харківщину. Фото: firstpalace.kh.ua

"Не знаю, скільки разів я себе поховав"

Вадим Болдурат каже, найбільше до творчості зараз надихає робота з учнями, яку він відновив у травні, викладає анімацію онлайн. З лютого по квітень гурток не працював.

"23 лютого був звичайним робочим днем, будували плани на завтра. У мене було індивідуальне заняття з дитиною, це була арттерапія. Пам'ятаю, як мама дитини сказала, що якщо все буде добре, продовжать заняття, мовляв, подивимось, що буде далі. Пам'ятаю, як йдучи додому, заспокоював колег, не хотів вірити у війну, проте відчував, що в повітрі вже напруга, а люди довкола — якісь інші", — згадує Вадим.

Кіт Валер'ян. Фото надане співрозмовником

У Харкові аніматор провів перші вісім днів війни, поїхав з міста, коли винищувач скинув боєприпаси у його районі.

"Коли вранці подзвонила мама і сказала, що почалася війна, я не повірив. Здавалося, що час зупинився. У перший тиждень лежиш у коридорі, коли лунає десята тривога, у підвал не набігаєшся, дивишся у стелю і думаєш: "Прилетить зліва, з правого боку, через вікно? Чи дістане до мого поверху?" — говорить Вадим.

"Пам'ятаю: сидимо, пролітає один, інший винищувач, за хвилину — вибух"

"Не знаю, скільки разів я себе за цей тиждень поховав. Ми з сусідами й у підвалі сиділи, потоваришували, ми тільки те й робили, що й жартували — так легше було перенести стрес. Страшно було. Пам'ятаю: сидимо, пролітає один, інший винищувач, за хвилину — вибух. Ми зібрали сумку й, думали, що на тиждень-другий поїдемо до друзів, ось уже майже пів року, як виїхали", — згадує викладач.

Валерян на фоні напів зруйнованої будівлі ОВА. Фото надане співрозмовником

Діти знають, що війна скінчиться

Учні Вадима, за його спостереженнями, тягнуться до знань.

"Було складно налаштуватися на уроки морально. Відповідальність зросла. Я вів заняття обережно, намагався, якщо і говорити про війну, то якось здалеку, не знав, як діти перенесли ці події, переїзди. Коли минуло достатньо часу, якось стало простіше, я бачу по дітях, що вони прийняли ситуацію, й розуміють, що колись війна скінчиться", — каже викладач.

Вадим Болдурат та Валер'ян. Фото надане співрозмовником

"Знаю, що дітям подобаються заняття, бо батьки пишуть, що діти не можуть відірватися, цілими днями створюють мультфільми", — говорить Вадим Болдурат.

Читайте також

"Дарую на знак подяки янголів". Майстриня з Ізюма — про евакуацію з міста та життя у Франції