Літо. Табір. Війна. Як у Макарові відновлювали пожежну частину

Макарів — невелике селище під Києвом. Наприкінці лютого тут почалися бої — російські війська планували дістатися до Києва, а Макарів став на шляху. За різними даними, тут зруйновано близько 40% інфраструктури. Лікарня, пожежна частина, відділення поліції, відділення пошти, спортивна школа, ліцей. Це лише частина будівель, які постраждали від обстрілів. Деякі приватні будинки та квартири знищені вщент.

Кілька останніх місяців волонтери допомагають відновлювати селище. Серед них — організація "Будуємо Україну Разом". 12 серпня у світі відзначають Міжнародний день молоді. Суспільне Культура публікує репортаж Олени Зашко і Анни Єресько про сучасну українську молодь у волонтерстві – ремонт без досвіду, людей із деокупованих територій та сльози біля вогнища.

Волонтери організації "Будуємо Україну Разом" ремонтують пошкоджену під час обстрілів частину ДСНС у Макарові. Олена Зашко

Понеділок. Одинадцята ранку. У центрі Макарова рядочком вишикувалися близько ста людей. Хтось приніс стільчик і сидить на ньому, хтось чекає на сходах навколишніх магазинів. Позаду черги — вигорілий хлібний магазин, на якому збереглася радянська мозаїка. У інших будівлях вибиті шибки, дірки від снарядів або і зовсім відсутні стіни, як у дитячій бібліотеці.

"Ого, це черга за гуманітаркою", — говорить Артем.

Хлопець іде "на об’єкт" — приміщення місцевої пожежної частини. Наприкінці лютого — на початку березня частину Макарова зайняли росіяни. Така часткова окупація тривала кілька днів, протягом яких тут велися бої. Постраждав як приватний сектор, так і багатоквартирні будинки. "Прилетіло" й у частину ДСНС, і на другому поверсі сталася пожежа. "Об’єкт" — бо так його називають волонтери організації "Будуємо Україну Разом", які приїхали робити тут ремонт. Ще з 2014 року БУР займається відбудовою різних приміщень. Почалося все із будинків, зруйнованих або пошкоджених війною. Далі волонтери працювали у "мирному житті" — створювали молодіжні простори, малювали графіті, їздили різними містами країни та згруповували громади. Минуло вісім років, і БУР знову повернувся до того, з чого почав, — відновлення міст та сіл після війни.

Артем один із волонтерів, які приїхали робити ремонт у частині ДСНС у Макарові. Олена Зашко

Артем — один із волонтерів, які приїхали на БУР-табір. Сам він із нині окупованого Токмака, живе і працює в Києві.

"Як вам перше враження? Чим пахне? Пожежею, так? Зараз наша задача — зняти шпалери, плінтуси, фарбу. Я вам роздам рукавички, у кінці зміни повернете мені. Але за ними слідкуйте, не губіть, бо буду сваритися".

Жінки відпочивають на території Макарівського ліцею, який теж постраждав від обстрілів. Олена Зашко

Свят дає настанови у перший день роботи. Він на цьому таборі майстер — вчить волонтерів шпаклювати, клеїти шпалери, вкручувати саморізи і купі інших основ ремонту. За освітою він архітектор, у рідному Харкові з перших днів війни допомагав перекривати дахи будинків після обстрілів. Загалом ремонт у частині ДСНС робитимуть три заїзди волонтерів. Кожен із них матиме свої задачі, остаточно закінчуватиме ремонт третя група. Більшість волонтерів — студенти, які ніколи не робили ремонт. Але це не проблема. Бо, як тут кажуть, головне — атмосфера. Підйом, зарядка, сніданок, ремонт, вечірні посиденьки біля вогнища під гітару. Це і є БУР-табір.

Серед волонтерів є і ті, хто ніколи не робив ремонт. Всі працюють разом із майстрами — ті розказують і показують, як правильно працювати. Олена Зашко

Сюди приїхали волонтери з усієї України — Мелітополя, Харкова, Ірпеня, Калуша, Білої Церкви, Бердянська. Майже кожен із них за ці місяці бачив будинки, побиті або зруйновані снарядами. Але не Юра.

"Мама так переживає за мене! Бо тут тривоги, зруйновані будинки. У нас у Калуші такого немає. Ось ми йдемо, а тут немає даху. Вчора я пройшовся вулицями і торкався дірок на паркані, аби відчути це".

Він ходить зруйнованими вулицями Макарова, зустрічає місцевого чоловіка, який висипає на смітник купу скла.

"Це ось на другому поверсі квартира дочки, а я з жінкою в селі Гавронщина живу. Доки окупація була, то ми там сиділи в підвалі, я посивів і схуд на шість кілограмів".

Чоловік курить на своєму балконі у одному із районів Макарова. Олена Зашко

Разом із дружиною та дочкою він прибирає скло і сміття, закриває фанерою вибиті вікна та балкон. У березні тут "прилетіло", але квартира вціліла, чого не скажеш про квартиру сусідів з іншого під‘їзду. На її місці величезна вирва — частини поверху просто не існує.

"Ніхто не вірив, що почнеться війна. І Зеленський же казав, що війни не буде. Ми всі разом були в селі. Дочка разом з дітьми за кілька днів після початку окупації втекла, а ми лишилися. Постійно щось бахкало, стріляли, літаки над нашою хатою літали. Усе таке голосне було, що ми з дідом глухі поробилися. У нас там і буряти, і чеченці були. Спочатку наші люди не боялися, а вже потім вони почали машини "віджимать", по хатам ходить, автомат наставить на тебе — віддавай все, що є", — розказує жінка.

Макарівський будинок культури, куди влучив "Град". Нині на вході збирають одяг для тих, хто цього потребує. Олена Зашко

Звуки ремонту лунають по всьому Макарову. Ті, у кого квартири вціліли, міняють вікна і перекривають дахи. Магазини у центрі відновлюються, працює навіть дитяча бібліотека, у якої знесло частину фасаду і стіну. На дошках оголошень багато листівок з пошуком зниклих людей та тварин. На базарі торгують фруктами та овочами на тлі купи арматури та понівечених магазинів. В іншому районі в одній із квартир вставляють пластикові двері та вікна на балконі. Тут живе родина Ірини. Шостого березня у двір прилетів "Град". У коробочці з-під паштету зібрані осколки, які знайшли в квартирі. Найбільші шматки Ірина носить в сумці — на пам’ять.

Здебільшого місцеві самі ремонтують свої будинки — вставляють нові вікна та двері, перекривають дахи. Олена Зашко

"Ми спочатку були тут. Ховалися на першому поверсі у сусіда. Але восьмого березня нас вивели військові звідси. Місцеві кажуть, шо тут вже перестрілки були, бо росіяни сюди зайшли, а українські військові були поряд у школі".

Бої у Макарові почалися 27 лютого — тоді у один із районів зайшла російська техніка. Олена Зашко

У школі, де живуть волонтери, вибиті майже всі вікна, зруйновані стіни і перекриття у кількох класах, потріскалися майже всі батареї, світло є лише у кількох кабінетах. У їдальні все ще висить меню за 23 лютого, а через дірку у підлозі видно клас на першому поверсі. Прибирати завали сюди приходили батьки учнів та самі вчителі. Нині головна мета — зробити перекриття над одним із класів на третьому поверсі, аби не заливали дощі. Далі — шукати фінансування і займатися відновленням системи опалення.

Робота на "об‘єкті" ДСНС починається щоденно о дев'ятій ранку та закінчується о 16:00. Сьогодні Іра допомагає шпаклювати стіну. У неї на руці маленьке татуювання: "Ірпінь. 06.03.2022".

Другий поверх частини ДСНС ремонтували впродовж місяця. Для цього на БУР табір залучили три заїзди волонтерів. Олена Зашко

"Я його зробила у Вінниці після того, як ми евакуювалися з Ірпеня. Шостого березня ми якраз виїжджали і стався жахливий інцидент — на наших очах загинули люди. Ми швидко їхали в машині, почули вибух, далі побачили тіла, які лежали. Виявилося, що ці люди загинули буквально пару хвилин тому. Те, що мене дуже вразило, — у них були переноски для собак зеленого кольору, як і у нас. Тому я вирішила запам’ятати цей день і зробила тату".

Іра з Донецька, в Ірпінь переїхала у 2014. Нині у неї на окупованій території лишилася мама, яка не хоче виїжджати, бо там будинок і город. У перерві на обід Іра читає новини.

Іра виїхала з Донецька у 2014. У березні 2022 евакуювалась з Ірпеня, який обстрілювали. Олена Зашко

— О, Бен Стіллер у Макарові.

— Це хто?

— Ну, отой актор з фільму про музей, де експонати оживали.

У той час, коли волонтери клали на стіни чергову порцію шпаклівки, за 200 метрів від них Бен Стіллер фотографував один із "прильотів" у центрі Макарова. В Україну він приїхав як посол доброї волі ООН.

— Скажіть йому, нехай йде до нас допомагати!

— Та він вже поїхав.

Після роботи на "об’єкті" у волонтерів душ, далі відпочинок і рефлексії біля вогнища, де діляться пережитими емоціями.

Щовечора волонтери збираються біля багаття, щоби поділитися пережитими емоціями. Олена Зашко

"Мого друга дитинства — пожежника — застрелили у Токмаку у перші дні війни. Коли я тільки прийшов сюди, у частину ДСНС, мені було дуже складно. Я дивився на місцевих пожежників, і неможливо було не думати про нього. Виявилося, що дві людини з цієї частини були його одногрупниками, вони навіть жили в одній кімнаті. Вони розказали мені ще кілька смішних історій про нього і, мабуть, це допомогло мені впоратися з тим, що я більше ніколи його не побачу…"

Юра з Калуша, він вперше бачить подібні руйнування. Олена Зашко

Артем не закінчує речення, бо зривається на плач. І цього вечора плакав не тільки він. Хлопець — не єдиний з волонтерів, хто втратив знайомих за ці місяці. Юра з Калуша, з яким ми ходили Макаровом, покинув табір на кілька днів раніше. Він поїхав на похорон друга, який загинув на фронті. І таких історій тут було кілька.

На останніх зборах біля вогнища дуже відчувається, що за десять днів табору кожен із волонтерів змінився. У перші дні всіх турбувало питання завеликої черги в душ і те, що замало вільного часу ввечері. Наприкінці табору розмови стали іншими. Бо навколо був не просто літній табір — навколо була війна. Найближче вона відчувалася у зруйнованих будинках, трохи далі вона була у новинах з фронту. І новини ці були здебільшого невтішні.

Читайте більше репортажів

Читайте нас у Facebook та Telegram

Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: culture@suspilne.media. Ваші історії важливі для нас!