"Відчуття, що важливе послання про вбивства людей подали між кавою і десертом": Ірина Цілик про Каннський кінофестиваль

Ірина Цілик.

Ще до початку війни в Україні фільмом-відкриттям в Каннах 2022 мала стати зомбі-комедія "Z (comme Z)" оскароносного французького режисера Мішеля Азанавічуса ("Молодий Годар", "Артист"), яка є римейком японської стрічки "Не ріж" (2017) Шинічіро Уеда. Фільм не має жодного стосунку до Росії, але дивно би виглядало їхати на фестиваль, центральний фільм якого використовує однозначний для українців і світу символ.

На прохання офіціального звернення Українського інституту назву фільма Азанавічуса замінили на "Coupez!" (Final Cut у міжнародному прокаті), що українською можна перекласти, як "Знято!" або "Ріжте!". Це сталося завдяки потужній дипломатичній роботі всього українського культурного фронту.

У митців і шанувальників кіно з України була інша проблема. 17 квітня голова Державного агентства України з питань кіно Марина Кудерчук звернулася до директора Каннського кінофестивалю П’єра Лескюра із закликом не допускати до конкурсної програми фільми російського виробництва. Російські журналісти не отримали акредитацій на фестиваль, проте організатори не відмовилися від фільму російського режисера Кирила СеребрянніковаСеребренніков представив у Каннах фільм "Дружина Чайковського" 18 травня. Фільм був профінансований російським олігархом Романом Абрамовичем, а також швейцарськими й французькими інвесторами. Режисер висловився проти "скасування" російської культури через напад РФ на Україну і закликав допомагати сім'ям російських військових та росіянам-переселенцям, а також пом’якшити санкції проти російських олігархів. у основній конкурсній програмі.

Авторка фільму "Земля блакитна, наче апельсин", письменниця Ірина Цілик стала першою українкою в журі на Каннському кінофестивалі. Поки її колеги в залі дивилися стрічку Дмитра Сухолиткого-Собчука "Памфір", Ірина записала звернення для слухачів Радіо Культура у кав’ярні (через що потім її не пустили на показ).

Також режисерка відповіла на питання ведучих програми "На часі. Культура" Олени Гусейнової та Наталії Соколенко, чи відчуває режисерка в Каннах підтримку України.

Режисер Дмитро Сухолиткий-Собчук на презентації фільму "Памфір" в Каннах, 2022 рік. Фото: Instagram/d_sobchuk

"Люди переважно бояться травмованих людей. А ми, українці, зараз травмовані"

Я не маю об’єктивного бачення того, як Європейська кіноспільнота сприймає зараз українців та українське кіно в Каннах. Авжеж, ця спільнота також строката: це різні люди з різними поглядами, різною оптикою. І я власне щось бачу крупним планом, але при цьому не бачу загальної картини.

Часом запитують, як ти почуваєшся, що відбувається в Україні, але не чекають щирих відповідей. Люди переважно бояться травмованих людей. А ми, українці, зараз травмовані. І ми репрезентуємо тут цю колективну травму – хочеш, не хочеш.

Але є й ті, хто жадібно розпитують. Які хочуть знати більше, окрім тієї верхівки айсберга, яку вони бачать в новинах і соціальних мережах. Тому доводиться багато говорити, багато слухати. Часом — тішитися. Часом — розчаровуватися.

Чесно зізнаюсь, мене страшенно фрустрував факт присутності фільму російського режисера Серебреннікова в офіційному конкурсі. А відтак іще більше – його пресконференція. Він там наговорив такого, що можна розібрати на цитати. І зрештою добре, що він показав своє істинне лице – і лице російських лібералів, дисидентів. Якщо Серебренніков — дисидент, то він мав би більш активно протестувати проти війни Росії в Україні. Проти того, що робить держава, яку він представляє, і фактично проти геноциду українців.

21 травня під час прем’єри фільму "Три тисячі років туги" Джорджа Міллера на червону доріжку вибігла оголена жінка з написом на тілі "Припиніть нас гвалтувати". AP /Petros Giannakouris

"Часом буває химерно від реальності Канн"

Натомість Серебрянніков закликає підтримувати сім’ї російських солдатів, які загинули на цій війні. Адже вони, за його словами, також жертви: жертви пропаганди. Дико, що ці меседжі звучать з таких майданчиків, як престижний Каннський кінофестиваль. Хотілося б вірити, що люди це бачать, розуміють. Зрештою я мала днями розмову з кінокритикинею – і мене приємно потішило те, як глибоко вона все це відчула. Як вона сказала, що Серебрянніков не такий зрештою і дисидент, яким би його хотіли представляти.

Українці приїхали до Канн такою потужною командою. Бо чим нас більше – тим більше звучатиме наших голосів. Добре, що в конкурсних програмах представлені два фільми: "Бачення Метелика" і "Памфір".

Мушу сказати, що як учасниця команди Максима Наконечного (режисер "Бачення метелика" і продюсер стрічки "Цей дощ ніколи не скінчиться"), бо я була співавторкою сценарію, — ми готуємо певні акції до прем’єри цього фільму, щоб іще раз привернути увагу громадськості до того, що прямо зараз відбувається в Україні.

Продюсерка Єлизавета Сміт, режисер Максим Наконечний та продюсерка Дар'я Бассель в Каннах. На футболці режисера — заклик звільнити парамедика Юлію "Тайру" Паєвську, яка перебуває в полоні у Росії. Фото: Facebook / maksym.nakonechnyi

Часом буває химерно від реальності Канн. Де звучать феєрверки, блищать діаманти, відчувається апогей безтурботності. Але, як і під час церемонії відкриття, був момент, коли раптом зі сцени головного палацу зазвучало звернення президента України.

Мене трохи вразив цей момент. Він був дико контрастним до всього, що я бачила перед тим. Не до кінця впевнена в доцільності саме такого формату, хоча з боку фестивалю це був сильний жест. Як висловився один французький режисер потім, було відчуття, що важливе послання про вбивства людей, про Бучу, Маріуполь і так далі – подали десь між кавою і десертом.

Але Канни — це Канни. Тут така реальність, такі правила гри. Зрештою, ми їх певною мірою приймаємо, якщо їдемо сюди, беремо участь у фестивалі. Але ми маємо нагоду все одно говорити про своє – і говорити по можливості голосно.

Цього року я маю честь бути запрошеною в журі документальної нагороди Каннського кінофестивалю. Цей приз називається "Золоте око" і присуджується найкращому документальному фільмові з-поміж усіх в різних категоріях. Ми, члени журі, маємо подивитися 18 фільмів – і обрати один, який отримає приз у 5 тисяч евро.

Програма досить строката. Фактично в одному конкурсі співіснують телевізійного типу байопіки про французьких акторів, авторські висловлювання – і такий фільм як "Маріуполіс 2". Остання документальна стрічка литовського режисера Мантаса Кведаравічюса складається з кадрів, які литовський режисер встиг відзняти у Маріуполі до того, як його розстріляли російські військові на початку квітня.

Мантас Кведаравічюс – литовський режисер, документаліст. У 2016 році представив документальну стрічку "Маріуполіс", присвячену життю в українському портовому місті на тлі війни з Росією.

Режисер приїхав до України вже після 24 лютого і встиг відзняти деякі матеріали в Маріуполі, де певний час провів з цивільними людьми, які ховалися в приміщенні баптистської церкви.

Відтак Мантас потрапив у полон – його катували, а потім вбили. Його дружина потрапила на окуповану територію, щоб вивезти тіло чоловіка та матеріали, які той встиг відзняти. Зрештою колеги делікатно склали все це до купи, і тепер фільм представлений на Каннському кінофестивалі.

Попереду ще багато роботи. Відчуваю певну відповідальність, тому що зараз представляю український голос нашої кіноспільноти – і намагаюся робити те, що можу на своєму місці. І окрім роботи в журі я також ходжу висловлюватись на різних майданчиках, даю інтерв’ю.

Усі ми, українські кінодіячі, зараз не тільки режисери, актори і акторки, а й такі собі птахи-говоруни. Які мають транслювати ті чи інші меседжі, погляди, нашу внутрішню перспективу на те, що відбувається в Україні. Це також важлива частина нашої роботи, культурної дипломатії. Зрештою, така наша доля.

Війна — усі останні новини

Читайте нас у Facebook: головні новини культури України та світу

Читайте нас у Telegram: головні новини України та світу

Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі та цікаві події з життя вашого міста. Надсилайте свої листи, фото, відео, пресрелізи, скарги та пропозиції на пошту culturesuspilne@gmail.com. Ваші історії важливі для нас!