"Вперше за довгий час почула звуки. Це були вибухи": автори документальних фільмів про те, як війна змінила їхніх героїв

Ексклюзивно
Кадр з фільму "Залізна сотня"

Чотири українських документальних фільми покажуть 21 травня на Каннському фестивалі на Marché du Film у межах секції Cannes Docs.

Ці фільми — про екологічну катастрофу, матір загиблого на війні героя, арткураторку, що втратила слух, та трьох ветеранів. До повномасштабного вторгнення Росії 24 лютого лише два з них були про війну. Тепер — війна зачепила абсолютно всіх.

Автори документальних фільмів розповіли Суспільне Культура про те, як змінилося життя їх і їхніх героїв, чи змінилися самі фільми й про те, що команда планує говорити про війну на презентаціях фільму.

Про що ваш фільм? Хто його герої і як змінилося їхнє життя із початком повномасштабного вторгнення? Що змінилося/не змінилося у вашому проєкті після 24 лютого?

"Лимани. Битва за рай"

Сергій Лисенко, режисер "Лимани. Битва за рай":

Це фільм про людей, котрі боролись і перемогли. Іван та Ірина три роки намагались врятувати національний парк "Тузлівські лимани" від знищення, і їм це вдалося.

З початком російсько-української війни життя героїв змінилося радикально: адміністрація національного парку перетворилася на волонтерський хаб, де збирають допомогу українській армії та фіксують злочини терористичних військ РФ.

За перші місяці війни понад 200 балістичних ракет впало на територію парку.

І понад 2000 на територію України — наше життя вже ніколи не буде таким, як раніше.

Після 24 лютого наш проєкт зупинений, оскільки всі його автори включилися в роботу, пов’язану з війною: хтось воює в армії, хтось займається волонтерською діяльністю, хтось виїхав у тимчасову еміграцію за кордон.

"Лимани. Битва за рай".

"Мир для Ніни"

Жанна Максименко-Довгич, режисерка "Мир для Ніни":

Мій фільм про те, як війна вривається у світ маленької людини, матері, як вона знаходить сили жити попри трагічні обставини. Це історія трансформації і виживання жінки, у якої війна відібрала найдорожче — її дитину.

Головна героїня фільму, Ніна Брановицька, долаючи біль утрати, бореться за визнання воєнним злочином страту в полоні її сина, Ігоря Брановицького, одного з останніх оборонців Донецького аеропорту. Він був замордований російським найманцем Арсенієм Павловим "Моторолою" в окупованому Донецьку в січні 2015 року. Щоб зібрати докази, Ніна зустрічається зі свідками, колишніми полоненими "кіборгами". Слідство може тривати довше, ніж її життя, проте Ніна не здається.

Цим фільмом я шукаю відповідь на питання — чи це взагалі хоч коли-небудь можливо — примирится з такою втратою дитини на війні і чи настане мир для Ніни хоч коли-небудь?

"Мир для Ніни".

Життя Ніни змінилося ще в 2014, коли її син Ігор пішов добровольцем до Збройних сил України. Він повністю завершив усі свої "мирні" справи, вийшов із соцмереж, і вже після цього сказав матері про своє рішення. Він вже мав за плечима військовий досвід, а це, крім армії, ще й участь у миротворчому контингенті ООН в Анголі. Коли Росія розпочала війну проти України, він знав, де має бути. Ніні він сказав, що йде до війська, поки війна на Донбасі, щоб лінія фронту не була під Києвом.

Але через 8 років війна прийшла і під Київ. У перші дні повномасштабного вторгнення Ніна декілька ночей провела в метро. Вона не була здивована тим, що росіяни не обмежилися Кримом і Донбасом. Розуміла, що нова ескалація мала рано чи пізно трапитися, адже непокаране зло завжди повертається.

Ніна не покидала Київ увесь цей час, і, як і раніше, спілкується з тими, хто стали її новою родиною з 2014 року — матерями й дружинами загиблих на війні, волонтерами та побратимами сина Ігоря.

Кілька хлопців, на жаль, загинули. Серед них і один з героїв фільму, Руслан Боровик "Багдад", який загинув під Ізюмом в середині квітня.

До 24 лютого я вважала, що попереду лише монтаж і постпродакшн фільму, але наразі зрозуміло, що на мене чекає ще кілька знімальних днів. Попереду робота над драматургічною структурою фільму, яка, під впливом нових подій дещо зміниться.

Деякі з героїв фільму загинули, а території, де ми знімали — окуповані або вони стали місцями бойових дій, тому, звичайно, це не може не впливати на роботу над стрічкою.

"Мир для Ніни".

"Слухаючи світ"

Ліза Сміт, режисерка "Слухаючи світ":

Фільм про жінку на ім'я Іва — вона арткураторка, активістка та людина з обмеженими можливостями. Вона втрачала можливість чути протягом життя і нещодавно повністю втратила. Іва розробляла новий проєкт-перформанс та планувала зробити безкоштовну операцію з імплантації в Україні, яка б дозволила їй почути знов.

24 лютого 2022 року Іва та її син Микита були в Харкові, війна змусила їх покинути своє рідне місто, згодом країну, стати біженцями в Німеччині. Через те, що Іва не чує, їм складно адаптуватись в Німеччині. Але вона має шанс все ж зробити операцію з імплантом та знов почути світ довкола. Та чи почує цей світ Іву?

"Слухаючи світ".

Коли Іва і Микита провели тиждень під обстрілами в Харкові, Іва вперше за дуже довгий час почула звуки. Це були звуки вибухів.

До початку повномасштабного вторгнення це був фільм про внутрішні процеси людини, яка намагається почути світ, а головне — бути почутою світом. Зараз це фільм про те, як маленька родина намагається зберегти свій маленький світ у більшому світі, що розпадається.

Кадр з фільму "Слухаючи світ".

"Залізна сотня"

Іванна Хіцінська, продюсерка "Залізна сотня":

Наш фільм-триптих про добровольців-ветеранів, які демобілізувалися з війни на сході України у 2015-2017 роках, повернулися до цивільного життя, але знову змушені піти захищати Україну з початком повномасштабного вторгнення у 2022 році.

Насправді цей фільм не про війну, а про те, як змінюються люди, якщо в їхній дім прийшла війна.

Через трьох героїв фільм показує зріз українського молодого покоління та демонструє розвиток громадянського суспільства, що яскраво проявилося в перші тижні повномасштабного російського вторгнення в лютому-березні 2022 року.

У фільмі ми будемо намагатися прослідкувати, який досвід війна дала нашим героям. Як вони проходять ініціацію через прийняття смерті.

Юлія Гонтарук, режисерка "Залізна сотня":

Я працюю над цим фільмом з 2015 року. Він став невід’ємною частиною мого життя. Зі своїми героями я познайомилася, коли знімала свій попередній документальний фільм "Десять секунд", який розповідає про те, як мирне життя людей у ​​Маріуполі постраждало від військового конфлікту. Це сталося на початку російсько-української війни у 2015-му. Я почала спостерігати за своїми героями на фронті і це переросло у 7-річне спостереження за людьми та їхніми змінами.

Моє покоління, я, герої фільму та усі українці ми живемо в історичний час для долі нашої країни, і я не маю права це не зафіксувати.

"Залізна сотня".

Чи є речі у вашому фільмі, на які ви дивитися по-новому після початку великої війни? Чи можливе нове прочитання/нове розуміння вашого фільму?

"Лимани. Битва за рай"

Сергій Лисенко:

Мабуть, таких речей немає, як і нового прочитання. Наш фільм — історія одного бою за збереження природної екосистеми солоних лиманів на узбережжі Чорного моря. Наші герої боролись за те, щоб повернути води моря до лиманів, і вони це зробили. Я не бачу в цій історії ще однієї війни.

Про велику війну треба робити інші фільми.

Кадр з фільму "Лимани. Битва за рай".

"Мир для Ніни"

Жанна Максименко-Довгич:

З початком повномасштабної агресії бажання завершити виробництво фільму цього року лише посилилося. "Мир для Ніни" на часі не лише тому, що він стосується теми війни й відповідальності за воєнні злочини, скоєні Росією.

Сподіваюся, мій фільм буде допомагати тим, хто переживає глибоку психологічну травму через втрату на війні близьких — дітей, чоловіків, дружин.

Вони проходять через те, через що свого часу пройшла Ніна, коли втратила сина, і за чим я спостерігала з камерою чи без.

"Слухаючи світ"

Ліза Сміт:

Задум фільму, та і сам фільм (візуальне рішення та, звісно, історія) повністю змінилися 24 лютого 2022 року. Теперішня реальність диктує свої умови і ми, як автори, їх приймаємо. Якщо до вторгнення ми фокусувалися на питаннях Іви бути почутою та побаченою суспільством, як людини з обмеженими можливостями, як жінки в мистецтві, то зараз я вже відчуваю, як кульмінація історії зміститься. З того моменту, коли Іва знов почує світ після операції, на момент повернення в рідний Харків.

Кадр з фільму "Слухаючи світ".

Чому презентувати українське кіно на кінофестивалях рівня Канн дуже важливо, особливо під час війни?

"Лимани. Битва за рай"

Сергій Лисенко:

Тому що така презентація привертає увагу до проблем в Україні, що лежать поза культурною площиною. Я вірю, що це допоможе Україні виграти війну, а глядачам фестивалю — здебільшого мешканцям розвинутих країн — не побачити війну у своєму домі.

"Мир для Ніни"

Жанна Максименко-Довгич:

Говорити мовою кіно про війну і її наслідки важливо, використовуючи всі доступні майданчики. Кіно, як мистецька форма, дає автору можливість глибокої рефлексії того, що ми переживаємо тут і зараз. Звичайно, через призму бачення автора. Кожен з нас, українських режисерів, говорить про те, що близьке саме їй чи йому, і з цієї різності складається портрет країни, про існування якої багато хто дізналися, будьмо відвертими, саме через війну.

Ми самі маємо говорити про себе. Крім того, Канни — це найбільший у світі кінофестиваль, куди з’їжджаються представники кіноіндустрії з усього світу. Після ковідної стагнації це можливість поспілкуватися з партнерами особисто, а також знайти нові можливості. Запит команди "Миру для Ніни" — це кошти на монтаж і постпродакшн, а також домовленості про подальшу дистрибуцію фільму.

Говорити мовою кіно на складні теми, розповідати світу про те, хто ми й чого прагнемо — це наша місія.

Ми маємо бути частиною великого світу, вписувати свої проекти в міжнародний контекст, тому участь у Канському кінофестивалі є надзвичайно важливою.

"Мир для Ніни".

"Залізна сотня"

Іванна Хіцінська:

Усі міжнародні майданчики та широка репрезентація України на них зараз є надзвичайно важливою.

Ми перебуваємо у гібридній війні з Росією. Пазурі пропагандиського чудовиська вгризлись в усі сфери життя по всьому світу: від США до Японії.

Війна йде не тільки в Україні. І в умовах інформаційного протистояння ми просто не можемо дозволити собі програти на культурному фронті, адже зараз відстоюємо цінності верховенства права та братерства для усього світі. І для нас важливо аби ми говорили мовою правди, саме тому "Залізна сотня / Company of Steel" це pure documentary та заглиблення.

Кадр з фільму "Залізна сотня".

Чи говорить/говоритиме команда про війну на презентаціях фільму? Що саме? Чи зміщується акцент з вашої роботи на події в Україні?

"Лимани. Битва за рай"

Сергій Лисенко:

Так, говорити про війну під час презентацій фільму — наш моральний обов’язок, ми віримо, що увага до фільму привертає увагу до війни в Україні, що в свою чергу збільшує шанси посилити військову допомогу західних країн. Якщо це в кінцевому результаті врятує хоча б одне життя від російських ракет та куль — наша місія виконана.

Щодо того, чи зміщається акцент з моєї роботи на події в Україні, можу запитати у відповідь: чи зміщається акцент у роботі людини, коли його близьких людей вбивають, катують та ґвалтують?

Чи зміщується акцент у роботі людини, коли в її будинок прилітає ракета? Так, акцент зміщується: спочатку треба захистити близьких та рідних людей від кривавих істот, що прийшли в наш дім вбивати нас.

Кадр з фільму "Лимани. Битва за рай".

"Мир для Ніни"

Жанна Максименко-Довгич:

Я не можу не не говорити про війну, адже мій фільм — про її наслідки, про відповідальність чи безвідповідальність за воєнні злочини. Ця тема, на жаль, усі ці роки, поки триває війна, цікавила лише родини загиблих та правозахисників, які працюють в цьому полі. Воєнні злочини, скоєні під час російсько-української війни, були невидимими для суспільства. Про них заговорили лише зараз, коли світ сколихнули жахіття Бучі, Ірпеня чи Маріуполя.

Тим не менше, важливо акцентувати на тому, що війна почалася не зараз, а 8 років тому, і що злочини, скоєні з 2014 року, мають бути розслідувані й засуджені поруч зі звірствами, скоєними вже зараз.

Ці меседжі нестиме імпакт-кампанія навколо "Миру для Ніни", й я переконана, що вона буде впливовою завдяки партнерству з такими потужними партнерами, як Центр Громадянських свобод і ГО "Arts&Rights" в Україні, а також Think Film Impact Production (Великобританія).

"Мир для Ніни".

"Слухаючи світ"

Ліза Сміт:

Так, адже акценти самого фільму повністю змістилися з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Тепер головні герої фільму Іва та Микита біженці, живуть у Німеччині. Їм складно стати частиною німецького суспільства, через складнощі з бюрократією, а особливо через те, що Іва не чує. У той же час в Україні та їхньому рідному Харкові — воєнні дії.

Хлопець Іви, який залишився в Харкові, та працює на танковому заводі, нещодавно зробив їй пропозицію одружитись.

Кадр з фільму "Слухаючи світ".

"Залізна сотня"

Юля Гонтарук:

Для нас війна в Україні триває уже 8 років і впродовж усього часу створення кіно розпочинаючи з 2015 ми говорили про війну. Ми й надалі будемо про це активно говорити.

Просто зараз ця війна торкнулась уже всіх і підступність ворога відчули не тільки українці, а й увесь цивілізований світ.

Безсумнівно, що ми маємо перемогти у цій боротьбі за своє життя, свободу та культуру. Але протистояти безчесному ворогу надзвичайно важко, і тому ми повинні активно закликати міжнародну спільному допомогти українському народу та не дати забути про всі злочини Росії проти України.

Кадр з фільму "Залізна сотня".

Що змінилося у вашому світогляді із початком повномасштабного вторгнення? Поділіться рефлексіями.

"Лимани. Битва за рай"

Сергій Лисенко:

Я втратив інтерес до кіно та режисури. Коли в 2014 році війна почалась, я вважав, що з камерою я більш корисніший, ніж з автоматом. Тепер, в 2022 році я так не вважаю.

Я прийшов до війська з одним бажанням — отримати автомат і битися, але мені знов дали камеру.

Я знімаю для армії історії про бійців, про бої, про спалені села та міста, про цивільних людей, що пережили страхіття війни, але не можу позбутись почуття провини перед хлопцями, що воюють на нульових позиціях, перед тими, хто загинув. Мені здається, що я маю бути там. Але в мене наказ знімати, наказ є наказ. На жаль.

"Слухаючи світ"

Ліза Сміт:

Зараз іде процес трансформації, це процес становлення, тому висновки робити зарано. Тепер я знаю, що таке ненависть і, схоже, прийдеться навчитись з нею співіснувати.

Кадр з фільму "Слухаючи світ".
Війна — усі останні новини

Читайте нас у Facebook: головні новини культури України та світу

Читайте нас у Telegram: головні новини України та світу

Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: culturesuspilne@gmail.com. Ваші історії важливі для нас!