“На вулиці повісили людожера. Люди стояли кілька діб і чекали цього” — щоденник киянки, яка пережила фашистську окупацію

Сторінки щоденника Ніни Герасимової, фото: Національний музей історії України у Другій світовій війні

Ніна Герасимова мешкала у будинку № 64 по вулиці Володимирській. Під час окупації столиці України, у жовтні 1941-го року, ризикуючи власним життям, переховувала єврейську родину Грінбергів. Фонду “Пам’ять Бабиного Яру” за християнське милосердя й доброту та врятовані життя приречених на загибель євреїв, 22 лютого 1998 року нагородив Ніну грамотою “Праведник Бабиного Яру”. До дня Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні Суспільне публікує сторінки її щоденника.

***

“Війна. Сьогодні о четвертій ранку німецькі літаки здійснили наліт на Київ. О сьомій, крізь сон чула вибухи бомб, проте думала — це звичайне навчання. Вранці у місті було тривожно та напружено, хоча ніхто нічого не знав. Більшість думали, що це маневри. О 10 ранку я пішла до вишу, там мені сказали, що становище дуже серйозне, на Солом’янці горять аеродроми, є поранені. Ніхто вже не сумнівався у правдивості цих чуток”.

Сторінки щоденника Ніни Герасимової, фото: Національний музей історії України у Другій світовій війні

Так почала Ніна щоденник 22 червня 1941 року. В ньому вона описала початок німецько-радянської війни, оборону й тимчасову окупацію Києва, трагедію Бабиного Яру, визволення міста від нацистських загарбників та його відбудову.  Упродовж липня записів Ніна не робила, а на початку серпня записала таке:

“2 серпня 1941. З другої години ночі я не спала. Десь далеко розривалися снаряди, постійно літають літаки, б’ють зенітки, б’ють гармати. Мабуть, бої десь неподалік від Києва. Кажуть, що прорвалися дві танкові дивізії й бої точаться у Василькові. По радіо транслюють веселі пісні, а десь гинуть люди. У Москві введено карткову систему на продукти”.

Сторінки щоденника Ніни Герасимової, фото: Національний музей історії України у Другій світовій війні

“7 серпня 1941. Безперервно гуркочуть гармати. Німці поблизу Голосієва. Вранці мешканці Голосієва бігли до міста. На вулиці багато машин та підвод, навантажених речами. Київ взяли у підкову. Відчувається близькість фронту. Ніхто вже не сподівається, що Київ утримають. Уночі спати не доведеться. Ми все склали до валіз і торбин, про всяк випадок...”

А наступного дня, 8 серпня, Ніна зробила запис про втрати німців впродовж тижня: танків — п’ять тисяч, літаків — чотири тисячі, гармат — 77 тисячі, вбито й поранено — шість тисяч. За німецьким зведенням, радянські війська втратили всього удвічі більше.

Читайте також: Росіяни говорили: "За два дні будемо в Києві". Як мешканці Демидова затопили село і зламали плани армії РФ

***

“13 вересня 1941 року. Покинули Чернігів. Подейкують, що Ленінград оточено. Болгарію перетворили на німецький плацдарм проти нас. Молотов послав ноту протесту. Учора на зборах житлоком говорив, що варто готуватися до хімічної війни. Збирають теплі речі для армії. Ось цього ніхто не очікував”.

Сторінки щоденника Ніни Герасимової, фото: Національний музей історії України у Другій світовій війні

За наступні п’ять днів Київ накривали арт-обстріли. У місто прилітали снаряди, на вулицях були вбиті та поранені. Зупинився залізничний рух, з прилавків зникли газети. Київ оточили.

“18 вересня 1941 року. Страшне коїться у Києві, невпинні вибухи, гуркіт, стрілянина, небо застилають клуби диму. Підірвали ТЕЦ, депо та інші споруди. Дим з усіх боків. Від ранку немає води, радіо не працює із шостої ранку. Була у місті. Нескінченна кількість військових підвод, машин, ідуть війська. Якось грізно стало та холодно. Багато поранених, багато жінок, які плачуть. Мабуть, іде відступ. Це, певно, остання ніч. Неможливо писати, все гримить і гуркоче. Я вперше відчула удар повітряною хвилею. Усе цінне у Києві зруйновано. Безперервно дзеленчать вікна. Вікна я затулила матрацом, подушками, аби мене не поранило уламками скла. А мама все плаче. Мені не весело, але я відносно спокійна. З усіх сторін пожежі. Як довго будували, і як швидко руйнувати”.

Наступного дня до Києва увійшли німці, Ніна описала це так:

“... Місто я не впізнала. Неначе це не Київ був. Безлюдний, брудний. Мертве місто. Рано вранці грабували магазини, проте там майже нічого не було. Усе вивезли. Зараз з’явилося холодне сонце. Я пішла на Хрещатик. Вулиця майже порожня, подекуди люди бігли назустріч, перелякані, що у місті німці. Подейкували, що біля молочного магазину лежать убиті. Місцеві їх забрали. Київ здали без бою.

Сторінки щоденника Ніни Герасимової, фото: Національний музей історії України у Другій світовій війні

Вступили німецькі війська на мотоциклах. Мовчазно та холодно дивилися на них. На Хрещатику біля магазинів — жваво. Тягли все, що попадалося, особливо іграшки. Розбирали мішки загороджень. Проте людей було небагато, боялися. Вулиця була засипана уламками скла та папірцями. День видався надзвичайно холодним та похмурим”.

Читайте також: "Звуки зброї були колисковою — наші борються, ми ще потрібні" — херсонець, який їхав з українським прапором на БТР РФ

***

“25-26 вересня 1941 року. 22 і 23 вересня було спокінйо. Тільки 24.09 почалися вибухи та пожежі на Хрещатику. Палав “Дитячий світ” на розі Прорізної та Хрещатика, банк та інші будинки у бік Думи. Було море вогню, а гасити було нічим. Палали Пасаж і Прорізна. Горить Київ! Горять найгарніші вулиці. Невимовним гнівом сповнене серце…

Немає води. Усі люди з великих будинків із торбами йдуть вулицями. Багато з них мешкає на вулицях. Сьогодні гнали великий натовп євреїв. Дехто з сусідів пішли на Польову. Я з іншими сусідами вийшла на вулицю. Було страшно дивитися як люди з дітьми, навантаженні валізами та сумками, ледь йшли, намагаючись втекти.

Ми зупиняли декого, питали, хто наказав йти й усі відповідали різне. Хтось говорив, що усе місто буде підірване, інші — що лише частина міста.

Сторінки щоденника Ніни Герасимової, фото: Національний музей історії України у Другій світовій війні

Поруч із нашим будинком, біля школи №45, стояв німецький пост. Підійти до постового і запитати всі боялися, щоб не вбив. Мені все набридло і я підійшла сама. Говорю німецькою я погано, проте вирішила, що якось запитаю, що нам робити і зрозумію відповідь.

Німець, намагаючись чітко говорити, пояснив, що наш квартал у безпеці, що тікати треба з району Оперного театру. Я повернулася й розповіла це сусідам. Я запросила до себе родину, яку сама ж і зупинила — чоловіка з дружиною та стареньку. Вони були надзвичайно вдячні й готові були ночувати навіть на сходах. Проте, я запросила їх додому, пригостила чаєм. Марія Федорівна виявила, що загубила усі паспорти. Пішла шукати, але не знайшла. Спати лягли під ранок. Сьогодні я залишила їх жити у себе. Філіп Ігнатович — юрист. Він сьогодні вранці мені дуже зворушливо подякував за гостинність. Мені стало ніяково. Марія Федорівна ніяк не заспокоїться і хвилюється через загублені паспорти”.

“28 вересня 1941 року 20:00. Прийшла Марія Федорівна, дуже схвильована, і сказала, що вони євреї і завтра їм потрібно йти".

А днями у Києві з’явилося оголошення, щоб 29 вересня усі євреї прибули о 8 ранку на Лук’янівку (Бабин Яр) з документами та теплими речами. Хто не з’явиться — того розстріляють.

“28 вересня 1941 року 20:00. Прийшла Марія Федорівна, дуже схвильована, і сказала, що вони євреї і завтра їм потрібно йти. Я вмовила завтра відправити лише стареньку, а самим поки не йти.

Старенькій 80 років. Вона просила, щоб я ніколи не розлучалася із подарованою мені пудринецею й пам’ятала, що її молитва завжди зі мною. Приготувала їй білі сухарі на дорогу.

Сторінки щоденника Ніни Герасимової, фото: Національний музей історії України у Другій світовій війні

Із раннього ранку натовпи євреїв тяглися вулицями з торбами та валізами, з дітьми. Видовище було тяжким, не чутно було сліз, ішли всі мовчки, ніхто із російських жителів не дозволив собі жодного хуліганського нападу проти них. Ф.І. та М.Ф. я не пустила. Вони послухалися мене. Цілком можливо, що росіян теж виселять із Києва й зроблять його повністю українським містом”.

За кілька днів стало відомо, що євреїв розстріляли у Бабиному Яру. Ніна записала, що Федір Ігнатович сказав, що краще б він свою матір отруїв.

Читайте також: Як більшовики нищили культурні пам’ятки Києва 100 років тому

***

На початку жовтня Ніна пише, що середмістя Києва — обгорілі руїни, центральні вулиці завалені уламками, зруйновано цирк.

“10 жовтня 1941 року. Артиста Донця убили й понівечили. У нього відрізаний язик, знята шкіра з рук. Іде багато полонених. Багатьох відпускають по домівках. У нашому будинку ночувало кілька полонених, вони говорили, що українці воювати не хотіли й арміями здавалися у полон. Були великі зради”.

Сторінки щоденника Ніни Герасимової, фото: Національний музей історії України у Другій світовій війні

Наприкінці жовтня Ніна Герасимова записала, що у Києві бракує продуктів, на базарі за гроші нічого не купиш, лише обмін. Німці все відбирали у селян. Лише одного разу дали 200 грамів хліба.

Читайте також: "Найскладніше було — це підйоми" — історія 61-річного Ігоря. Він пішки разом із собакою прийшов з Маріуполя до Запоріжжя

***

“19 листопада 1941 року. Життя не налогоджено, на все скажені ціни, я дуже схудла, оскільки харчування дуже погане, у мене сильна слабкість. Поки ніде не працюю. Мене обурює Лі, вона чудово живе, нічого їй не бракує. Раїса — жахливий панікер, вона боїться голоду, боїться, що людей безвинно розстрілюватимуть. Для залякування. Настрій у них похоронний. Лише я з надією дивлюся уперед, не вмію скаржитися і плакати. Мені море по коліна та на душі моїй спокій”.

На початку грудня німці встановили низькі ціни на товари. Прилавки спустошені, бо ніхто не хотів торгувати.

“15 грудня 1941 року. Закон про тверді ціни скасували, і знову на базарі все з’явилося. Відучора Київ та Київська область перебувають під німецьким командуванням”.

Сторінки щоденника Ніни Герасимової, фото: Національний музей історії України у Другій світовій війні

Зима видалася холодною, Ніна написала, що в останній тиждень 1941-го року температура сягнула 17-ти градусів морозу. А у Новорічну ніч дівчина загадала, щоб вони з мамою були здорові і неушкоджені, щоб швидше закінчилася війна і щоб у прийдешньому році вона закінчила інститут.

Читайте також: "Я — лікар". Як українські цивільні медики рятують людей під обстрілами

***

У лютому 1942-го Ніна Герасимова пішки вирушила у Трипілля. Йшли три дні. Дорога видалася важкою, ще й на голодний шлунок.

“4 лютого 1942 року. Жахливий біль я відчувала у ногах і спині. Страшно згадати, на ногах великі криваві пухирі. Кожен крок віддавав болем у серці, але йти було необхідно, та ще везти санки із чужим вантажем. У Трипіллі ціни на продукти київські. Купила плетінку часнику, півплетінки цибулі та трохи квасолі. Я витратила всі гроші. Мама вирішила продати кілька склянок квасолі й купити хліба і картоплі. Продала й загубила гроші, й у розпачі стала плакати”.

Сторінки щоденника Ніни Герасимової, фото: Національний музей історії України у Другій світовій війні

У квітні з’явилася постанова, про те, що з Києва 25-30 тисяч людей вишлють до Німеччини. Першочергово це стосувалося безробітних. Проте Ніна у квітні влаштувалася на фабрику, тому до Німеччини не виїхала. А на початку травня ще одне розпорядження — забирають до Німеччини дітей від 14 років.

“1 травня 1942 року. Цього ніхто не очікував. На вокзалі коїться щось страшне. Масове поховання… сльози та істерики, крики й непритомності. І все це заглушає духовий оркестр. Коли поїзд рушив, то стояв стогін від ридань та криків дітей і батьків.

"Сьогодні виданий наказ, щоб усі жінки від 16 до 45 років, які не мають дітей, з’явилися з речами на пункт для негайного відправлення до Німеччини".

Все, що писала про німців раніше, блідне перед реальністю. Живуть у Німеччині в бараках, під конвоєм ходять на роботу. Люди перебувають у становищі рабів, а то й гірше. Вродливих дівчат беруть у покоївки. Ставлення до німців дуже вороже”.

Сторінки щоденника Ніни Герасимової, фото: Національний музей історії України у Другій світовій війні

У липні 1942 року німці заборонили вільно торгувати й їздити по продукти до селян. Базари знову були спустошені. У серпні Ніна відправила маму до Козятина, сама ж залишилася у Києві.

Читайте також: "Хизуються і дістають пачку гривень": що розповідають місцеві про життя в Херсоні

***

“9 жовтня 1942 року. Сьогодні виданий наказ, щоб усі жінки від 16 до 45 років, які не мають дітей, з’явилися з речами на пункт для негайного відправлення до Німеччини. На роботі сльози й істерики, оскільки майже всі молоді. Але я зберігала спокій і єдина сиділа працювала. Робота якось заспокоює, я вперше виконала норму. Зробила 16 щіток, а раніше не могла зробити більше 8-ми. Мені зараз все видається неминучим”.

Сторінки щоденника Ніни Герасимової, фото: Національний музей історії України у Другій світовій війні

У листопаді Ніна отримала штамп, який дозволяє не виїжджати до Німеччини. Тимчасово.

“18 листопада 1942 року. Життя — жахливе! Холодно, у кімнаті +4 градуси. Не можу нічого робити, страшно лягати спати. Харчування настільки погане, що соромно писати. Хліб продаю, щоб вилізти з боргів. На роботі неприємності. Я дуже застуджена. Завтра треба поставити піч. Весь мій інститут, 2500 студентів, відсилають до Німеччини. Постанова дуже жорстока. Якщо хтось із них переховуватиметься, то майно конфіскують, а когось з родичів візьмуть у заручники і вишлють до Німеччини”.

Сторінки щоденника Ніни Герасимової, фото: Національний музей історії України у Другій світовій війні

В останній день 1942-го року Ніна написала, що нічого доброго не очікує від прийдешнього року, бо кінця війні не бачить. А її новорічні бажання: втриматися у Києві і щоб вони з мамою були здорові. На Різдво Ніна вирушила до Іванкового, куди у листопаді 1942-го переїхала її мати. Дівчина пішки подолала 51 км, решту 90 — на попутках.

Сторінки щоденника Ніни Герасимової, фото: Національний музей історії України у Другій світовій війні

“...Швидко розшукала маму. Вона зраділа, коли побачила мене. Вона добряче погладшала й багато заробила продуктів. 10.01, узявши сало, олію, борошно й крупи, я вирушила додому”.

Читайте також: "Ховали людей в дитячих садочках, біля гойдалок, під під'їздами". Обстріли та фільтрація в Маріуполі

***

“27 січня 1943 року. Мої іменини, мій улюблений день, але ніколи він не був таким поганим. Сьогодні на вулиці повісили людожера. Сотні людей стояли кілька діб і чекали цього. Він був базарним інспектором Корнієнком. У нього знайшли труп жінки. Ходили чутки, що це він убив 28 людей і м’ясо збував на ковбасу і пиріжки. Хвилювання у місті було велике. Сьогодні з’явилася замітка в газеті, що він убив дівчинку 15-ти років на сексуальному грунті. Зварив її м’ясо та їв”.

Сторінки щоденника Ніни Герасимової, фото: Національний музей історії України у Другій світовій війні

У лютому 1943-го року знову бомбили Київ.

“13 лютого 1943 року. Боюся бомбардування і того, що доведеться все кинути і піти. Зима, холодно. У Києві багато біженців із Полтави, Харкова. Кажуть, що Харків сильно бомблять російські війська. А у Києві, в районі заводу “Більшовик” скинуто сім бомб. Шкоди вони не завдали”.

Сторінки щоденника Ніни Герасимової, фото: Національний музей історії України у Другій світовій війні

“15 лютого 1943 року. Ціни на базарі ростуть щохвилини. Буханець хліба — 250 карбованців. Кіло сала — 2 500. Сіль — 150 карбованців за склянку. Картопля — 800 карбованців за пуд. Ціни скажені, а я отримую 230 карбованців на місяць”.

За кілька днів ціна на хліб зросла до 400 карбованців, сіль коштувала вже 180 — за склянку.

Читайте також: Що лишила після себе російська армія на Київщині. Фоторепортаж

***

У березні Ніна, йдучи Червоноармійською вулицею, побачила, як німці везли повну машину дівчат, які плакали й кричали. Згодом вона дізналася, що всі вони працювали на цукерковій фабриці й їх “добровільно” везли до Німеччини.

Сторінки щоденника Ніни Герасимової, фото: Національний музей історії України у Другій світовій війні

“18 квітня 1943 року. Лі перебуває на повному утриманні німців. Я ніколи цього не очікувала. Вона забула, що її чоловік на фронті. Не думаю, щоб німці її всім постачали лише через прихильність до неї, і, звісно, справа не обмежується лише поцілунками, як вона говорить. Мені було б соромно, щоб мене хто-небудь побачив поруч із німцем, а вона пишається своїм “успіхом”. У неї страшенно вульгарний вигляд, стало неприємно дивитися”.

У травні знову бомбили Київ. Одна бомба поцілила в Оперний театр, розірвалася у підвалі. Були жертви. Розбомбили чотири вулиці на Татарці, зруйнували головний корпус Київського університету (червоний корпус університету ім. Шевченко — ред.)

"Сьогодні отримала надзвичайний пайок — шкіру, черевики, тканину, каструлю, сіль, яблука, кавун і гроші за три місяці вперед".

“17 вересня 1943 року. Сьогодні перший день евакуації міста. Великий рух машин, навантажених речами і навіть меблями. Їдуть німці та українці з родинами. Настрій у всіх тривожний. Багато хто не знає: їхати чи ні. Я залишуся, але боюся, що потім доведеться йти без усього. Ну то далі видно буде. Можливо, Київ здадуть без бою”.

Сторінки щоденника Ніни Герасимової, фото: Національний музей історії України у Другій світовій війні

“22 вересня 1943 року. Ніч минула спокійно, хоча очікували бомбардування. Місто у воєнному стані. Пересуватися можна тільки до сьомої вечора. Хліб коштує 500-600 карбованців. Склянка борошна — 200 карбованців. Молоко — 300 карбованців літр.

Ходять чутки, що виселяють Поділ. Сьогодні отримала надзвичайний пайок — шкіру, черевики, тканину, каструлю, сіль, яблука, кавун і гроші за три місяці вперед, а пайок задарма.

Кілька днів тому видали пайок із 16 предметів: цукор, сіль, гриби, вино, квасоля”.

Читайте також: Син загинув на війні, дім розбомбили: історія родини з Андріївки

***

У середині жовтня 1943-го року німці видали наказ про повну евакуацію Києва до кінця місяця. 18 жовтня Ніна Герасимова разом з мамою сіли в потяг, який рушив лише за два дні. До Фастова дісталися увечері наступного дня. Ночували у вагоні. 23 жовтня машиною приїхали до Рокитного.

6 листопада, радянські війська в ході Київської наступальної операції визволили Київ від окупантів.  У середині січня 1944-го року Ніна Герасимова повернулася до Києва.

Сторінки щоденника Ніни Герасимової, фото: Національний музей історії України у Другій світовій війні

“Приїхала до Києва о шостій вечора. Страшенно замерзла. Ідучи мостом, я побачила нові руйнування. Згоріла частина Червоноармійської, Саксаганського, Короленка, Тарасівська. На душі важко і зовсім не тішило, що я знову у Києві”.

Дівчина влаштувалася на завод інженером-хіміком. В інституті поновилася на четвертий курс факультету хімії. Ніна описувала, що тоді у столиці запрацювали кіно, театри, заводи. За книжками видавали 300 грамів хліба, черги за ним шикувалася з третьої години ранку.

"Потрібно ще викреслити один проект і грунтовно зайнятися німецькою мовою. У роки окупації я зовсім її забула”.

“23 червня 1945 року. Вчора виповнилося чотири роки, як пролилася перша кров. Скільки жахів пережито за ці роки. Скільки хвилювань і страждань, ходіння по селах, вигнання з Києва, і яке щастя, що все це вже позаду. В інституті теж усе добре. Потрібно ще викреслити один проект і грунтовно зайнятися німецькою мовою. У роки окупації я зовсім її забула”.

Сторінки щоденника Ніни Герасимової, фото: Національний музей історії України у Другій світовій війні

Це один з останніх записів на сторінках щоденника Ніни Герасимової. Нині він зберігається у Національному музеї історії України у Другій світовій війні.

Читайте також

"Якщо ми не позбавимося русифікації, то за 10-30 років матимемо таку ж війну" — інтерв'ю з Даніловим

"Маріуполь став символом бажання Путіна перетворити Україну на руїни" — інтерв'ю з Нуланд

"Далі буде краще," — військовий психолог про підтримку психологічного стану під час війни

"Ми вже шукаємо понад 16 тисяч людей" — Денісова про воєнні злочини, зниклих безвісти та вивезених у РФ

Головні історії тижня в одному листі

Підписатися на розсилку Суспільного
Read more!