"Мамо, я знав, що ти мене врятуєш": історія евакуації з Ізюма

. Човен, на якому Юлія Чередник допливла до села в Ізюмському районі. Березень 2022 рік. Фото: Юлія Чередник

Юлія Чередник відправилася на порятунок своєї родини в Ізюм, де залишалися її син, бабуся й мати сестри. Жінка добиралася полями, лісами і перетнула річку на човні.

До повномасштабної війни з Росією Юлія, яка родом з Ізюма, жила у Києві. У рідному місті в неї залишилися бабуся, син та мати двоюрідної сестри.

"Моя мама з маленького селища недалеко від Ізюма. І тоді вже були свідчення сусідів, що до них зайшло багато-багато російської техніки. Це було число 1-2 березня. Я зрозуміла, що це не просто так. Це біля Ізюма. І я гарно вчила історію, я пам'ятаю, що робилося в Другу світову. Що ми були лінією фронту", — розповідає Юлія.

Родина Юлії жила у підвалі в сусідів.

"Вони ще жартували, що у них був плацкарт: там були полички — на нижній спав мій син, а на верхній сусід. Їжу готували на вогнищі на вулиці. Моя бабуся онкохвора. І вона саме в ті числа, коли почалася війна, мала їхати на хіміотерапію. Лікування було перервано", — говорить Юлія.

Зруйнований міст між селами в Ізюмському районі. Березень 2022 рік. Фото: Юлія Чередник

Юлія почала шукати волонтерів, які могли б вивезти рідних. Вони опинилися в окупованій на той момент частині Ізюма.

"Я шукала, як можна потрапити на мою частину міста — лісами, полями, річками. Почали запитувати у людей, чи, може, перепливти річку рибацьким човном. Волонтери мені сказали, що в місті цього не можна робити, тому що в лісах стоять "орки". Якщо перепливатиму в броніку — мене застрелять. Якщо покажу, що я жінка і без зброї, то буде те, що з жінками робили в Бучі," — говорить Юлія.

Переправа в Ізюмському районі. Березень 2022 рік. Фото: Юлія Чередник

Юлія з волонтерами поїхала до селища біля Ізюма. Потім вона на човні допливла до іншого села. Там вона знайшла чоловіка, який погодився лісом привести рідних жінки з Ізюма.

"Він знав стежину, як пройти в Ізюм. Це дуже важко, лісами-полями, і там всюди блокпости "орків". Але він знав, де і як їх обігнути. Він каже: "Добре, вранці приїжджай". Але я зранку не встигла. Як прийшла — його вже не було. Я вирішила, що залишуся в селищі ночувати й на ранок піду з ним. Але це не довелося робити, бо цей справжній герой привів у селище мою сім'ю. Я тоді була в місцевому магазинчику, допомагала роздавати гуманітарну допомогу. Якоїсь миті хтось із місцевих покликав мене надвір. Я вийшла й побачила свою бабусю. Я не повірила. Якби ми не трималися, обіймаючись, ми б, мабуть, упали. А трішки далі стояв мій син. Я лечу до нього, обіймаю, плачу. І перші слова моєї дитини, які я ніколи не забуду: "Мамо, я знав, що ти мене врятуєш". Це було 23 березня", — говорить Юлія.

Читайте також

"На моїх очах впала стіна, де хвилину тому лежала мама": як вчителька евакуювалася з тимчасово окупованого Ізюма