Сторічний ювілей 2 лютого відзначив житель села Велике Устя Іван Давиденко. Він пережив два голодомори та пройшов Другу світову.
Іван Іванович показав своє свідоцтво про народження. Воно датоване 1939 роком. До того часу в їхньому селі свідоцтв не видавали.
Він втратив матір ще в дитинстві. Пережив два голодомори та пройшов Другу світову.
«Голод двічі прожив – 33-й та 47-й. Батько возив на коні хліб із Борзни, то буханочку принесе. А у 47-му – тут жив, у Великому Усті, то щавель їли, акацію, як цвіла. Погано було, погано».
Під час Другої світової доставляв боєприпаси на фронт, а звідти забирав поранених. На війні його і контузило.
«Налетіли бомбардувальники. А ми ж поранених привезли в ешелон у тил відправляти. От в цей ешелон бомба потрапила, то поранених не залишилось нікого. А ми під церкву прибігли полягали. Там Петро мій товариш був. «Прощай, Ванюша!», а я кажу: «Прощай, Петре!». Мене тоді контузило».
У шлюбі дід Іван був двічі. Друга дружина померла 13 років тому. Вони разом виростили чотирьох дітей. З найменшим, Володимиром, та його дружиною живуть разом, решта дітей виїхали з села.
Більшість часу Іван Давиденко дивиться телевізор та читає газети. Стежить за політичними новинами.
У свої 100 років, каже, почувається добре. І хоче зустріти ще як мінімум три свої дні народження, щоб прожити довше, ніж його дід Пимон.
Читайте також:
"На Семенівщині жителі села Костобобрів просять забрати односельця до психлікарні"