"Десятки медалей та орденів сяють на його кителі, але у свої 96 років він міцний і прямий, тільки праве контужене вухо так і не вилікував з війни. Легко піднімається на сцену, голос твердий, навіть із вимкненим мікрофоном його чує весь зал: "Ми прогнали фашизм з цієї землі та не дамо йому повернутися!".
Так пропагандисти із "Союзу журналістів Москви" описують зустріч з бердянським ветераном Другої світової війни, який після окупації міста став героєм проросійських матеріалів. При цьому чоловіку, якому у серпні буде 99, приписують не тільки різні імена, а й різні подвиги. Редакція розслідувань Суспільного перевірила історію ветерана та знайшла людину, яка його знає, щоб показати, як російська пропагандистська машина маніпулює на темі Другої світової.
Визволитель Бердянська чи танкіст, який штурмував Берлін: як пропагандисти заплутатися у брехні
За інформацією, яку редакція розслідувань Суспільного отримала від Бердянської міської ради, станом на 24 лютого 2022 року у місті було зареєстровано 133 ветерани Другої світової. У травні 2024-го окупаційна влада вітала з "Дньом побєди" 20 ветеранів, а уже у квітні 2025 року згадувала лише шістьох.
8 травня 2022 року в ефірі телеканалу "Крим24" вийшов сюжет з окупованого Бердянська про 16 учасників бойових дій 1941-1945 років, які живуть у місті. Щоправда, у відео показали лише двох. Одного з них назвали Юрієм Яхном.
Кореспондентка пропагандистського телеканалу Маргарита Семенюк у сюжеті розповідає, що "у далекому 1943 році юний Юрій Яхно, якому щойно виповнилося 17, вже звільняв Бердянськ від німецьких загарбників". Шлях на фронт, за словами ветерана, почався у квітні: тоді, мовляв, його рідне село звільнили під час Проскурівсько-Чернівецької наступальної операції. А вже у травні його призвали до армії.
На перший погляд, історія про героїзм і юнацьку мужність. Та все змінюється, коли придивитися до фактів.
Проскурівсько-Чернівецька наступальна операція, за даними Українського інституту національної пам’яті, тривала з 4 березня по 17 квітня 1944 року. Вона охоплювала Правобережну Україну. Бердянськ же розташований на іншому боці Дніпра, і його звільняли раніше — у 1943 році.
1 вересня 2022-го паблік "Главноє в Бєрдянскє" у російській соцмережі публікує фото з ветераном: знайомий піджак, знайомі медалі, ті ж блідо-рожеві шпалери. Але чоловіка вже називають не Юрієм Яхном, а Григорієм Розуманом — танкістом і "героєм берлінської операції".
У травні 2023-го в офіційному телеграм-каналі "Єдіная Рассія. Запорожская область" з’являється чергове фото з уже знайомої кімнати. Але цього разу на чоловікові замість сірого піджака військовий кітель і приписаний пропагандистами новий статус: "гвардії полковник танкових військ Григорій Розуман".
У липні 2024 року на сайті пропагандистського видання "Комсомольська правда" виходить велике інтерв'ю, де Розуман розповідає про свій бойовий шлях. У тексті йдеться, що він народився 23 серпня 1926 року у "Кам’янець-Подільській області Української РСР". При цьому Кам’янець-Подільську область офіційно створили лише 22 вересня 1937-го, через понад 10 років після зазначеної дати народження.
Автор статті пише, що майбутній танкіст застав війну після 7 класу і провів два з половиною роки під владою Третього Рейху.
У квітні 2025 року, напередодні 80-ї річниці з "Дня побєди", на пропагандистському медіа "За!ТВ" стартував проєкт "Щоб пам'ятали". Героєм одного з випусків став Григорій Розуман. В описі до відео вказано, що "Велику вітчизняну війну" він зустрів 13-річним підлітком. Хоча, нагадаємо, народився Григорій у 1926-му, а німецько-радянська війна розпочалася у 1941-му, тобто хлопцю було майже 15.
Сам Григорій Йосипович на відео розповідає: "У 1942 році німці зібрали нас, 15-річних хлопчиків, і влаштували навчання. Готували відправити до Німеччини спеціалістів. За неповинність німці розстрілювали батьків та спалювали дім. У 1944 році мою місцевість звільнила Червона армія. Таким чином я був через місяць мобілізований і мене направили в танкові війська".
Загалом аналіз проросійських матеріалів свідчить про неузгодженість у подачі інформації про ветерана. Спершу у публічному просторі з’являється Юрій Яхно — визволитель Бердянська. Згодом деякі деталі з його біографії приписують вже Григорію Розуману. А після 2023 року версія з Яхном зникає, поступаючись історії про танкіста Розумана.
Пошуки інформації про останнього привели нас до людини з його близького оточення. Співрозмовник погодився поділитися відомими йому фактами, але наполіг на анонімності — з міркувань безпеки для родини, яка досі проживає в окупованому Бердянську.
"Він народився у Хмельницькій області, там і зустрів початок Другої світової. Коли почалася німецько-нацистська окупація, переховувався у голубнику. Потім йому вдалося вийти на радянських військових. Намагався вступити до армії, але його спершу не хотіли брати через малий вік", — розповів наш анонім.
За словами нашого співрозмовника, ветеран розповідав своїм близьким, що додав собі кілька років, аби потрапити на службу. Був танкістом і справді, як писали пропагандисти, не чує на одне вухо через контузію. Має сина, пасербицю, а також трьох онуків.
Наш співрозмовник додає, що Розуман тужив за СРСР, тож зрадів коли росіяни окупували Бердянськ:
"У рашистів були всі списки, тому його знайшли як ветерана. Вони його обласкали, а він це все дуже любить. Він та його син — фанати Росії. Син, попри те, що народився і виріс у Бердянську, вважає себе росіянином, бо 7 років працював на сході РФ та півтора року жив у Москві".
Перевірити отриману від співрозмовника інформацію про те, що Григорій Розуман може бути молодший, наразі складно. Після окупації Бердянська у березні 2022 року більшість архівних матеріалів, що стосувалися учасників Антитерористичної операції та подій Другої світової війни, знищили, говорить Наталія Токмань, начальниця управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради.
На сайті російської інформаційної системи "Пам’ять народу" згадується про нагородження Григорія Йосиповича Розумана 1926 року народження, уродженця Хмельницької області. Згідно з документами Центрального архіву Міністерства оборони РФ, у 1985 році йому вручили орден Великої вітчизняної війни II ступеня.
Сам ветеран, зокрема, у нещодавньому інтерв'ю пропагандистському телеканалу "За!ТВ" розповідав про чотири бойові медалі, якими його нагородили за участь у Вісло-Одерській, Східно-Померанській та Берлінській операціях.
Редакція розслідувань Суспільного звернулася до Володимира Третяка, завідувача відділу науково-фондової роботи Національного музею історії України у Другій світовій війні, щоб з'ясувати, чи справді Розуман має бойові нагороди, які б свідчили про його участь у війні.
Завдяки аналізу архівних фото, знятих до окупації міста, а також тих, що зробили після 2022 року, експерту вдалося ідентифікувати 18 медалей та 6 орденів на піджаку ветерана. Серед них — два ордени Великої вітчизняної війни І та II ступенів. Також він справді має чотири бойові медалі: "За перемогу над Німеччиною", "За взяття Берліна", "За визволення Варшави" та "За бойові заслуги".
Інші медалі — ювілейні, вручалися на 20-річчя, 40-річчя, 65-річчя та 70-річчя з Дня перемоги.
Як пояснив Володимир Третяк, у роки Другої світової війни дітей віком 13-15 років до армії не призивали. Відповідно до радянського законодавства, офіційно мобілізовували лише з 18-ти. Але у 1943-1944 роках траплялися винятки: польові військкомати іноді забирали на фронт 17-річних юнаків, зважаючи на критичну потребу у живій силі.
"Хлопці могли прийти на мобілізаційний пункт чи на медкомісію і збрехати про вік, щоб записатися. Можливо, казали, що загубилися документи, тому перевірити це ніхто не міг. А можливо, у комісії "закривали очі" на вік, бо потрібний був мобілізаційний ресурс. Всі випадки індивідуальні", — каже Третяк.
Брак уваги, культ "побєди" та "професійні ветерани"
Під час моніторингу українських ЗМІ ми знайшли кадри, які підтверджують присутність Григорія Розумана на заходах, приурочених до перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Так, на сторінці Бердянської міської ради у Facebook є фото, зроблене у травні 2014-го, де у знайомому з пропагандистських матеріалів сірому піджаку сидить Григорій Розуман. У дописі зазначено, що ветеранів вітали у ресторані.
Через кілька місяців, у жовтні 2014-го, на сторінці Бердянської міської ради з'явився новий допис про місцевих героїв Другої світової, серед яких — Григорій Розуман. У тексті під фото йдеться, що ветеранам вручили іменні годинники.
Останній пост, присвячений ветеранам, на сторінці Бердянської міської ради опублікували у вересні 2021-го. Тоді місцева влада вітала осіб з інвалідністю внаслідок війни й учасників бойових дій 1941-1945 років з Днем міста та з 78-ю річницею визволення Бердянська від нацистських загарбників. На фото також присутній Григорій Розуман.
Втім вже за два роки, у 2023-му, ветеран буде скаржитися на відсутність уваги з боку української влади. Принаймні так писали пропагандисти "Комсомольської правди", посилаючись на його слова: "Він щиро радіє, що на запорізькі землі повернулася Росія. Тепер до історії краще ставляться — пам'ятають, гарні паради, та й адміністрація не забуває своїх героїв. А в Україні нічого немає".
З 2023 року Розуман став постійним учасником проросійських заходів, присвячених героїзації радянського минулого. Проте, ймовірно, пропагандисти бояться, що він може сказати зайве. Показовим є відео від 8 травня 2024 року, опубліковане під тегом "ЮгМолодой" у російській соцмережі. У 50-хвилинному ролику російські підлітки дякують Розуману за "побєду" та ставлять запитання про війну. Але вже на перших хвилинах, після запитання про дату призову, Розуман обертається до журналістки й запитує, чи можна йому відповісти. А коли підліток поцікавився про найпам’ятніший бій, ветеран починає згадувати події під польським містом Гдинею. Зрозумівши, що його історія не на користь радянської армії, замовкає і знову запитує про дозвіл.
Також пропагандисти не цураються приписувати ветерану слова про єдність народів та непереможність росіян. Далі цитата з телеграм-каналу "Волонтьори побєди", яка нібито належить Розуману: "Треба пам'ятати про дідів і прадідів, пам'ятати, що російський народ — непереможний".
За словами Сергія Білівненка — кандидата історичних наук, в.о. завідувача кафедри джерелознавчих студій та суспільних комунікацій факультету історії та міжнародних відносин Запорізького національного університету — після закінчення Другої світової радянська влада за допомогою вшанування та нагород намагалася втримати контроль над майже 10-мільйонним військом. У 1970-х популярності набули обіди, де ветеранам наливали так звані "фронтові 100 грамів". Згодом у Радянському Союзі сформувалося патріотичне виховання: напередодні 9 травня учасники війни відвідували школи та розповідали про фронтові подвиги. Зазвичай це робили так звані "професійні ветерани", які навіть не були на передовій. Вони розповідали завчені з книжок шаблонні історії про війну. У 1980-х роках їх почали висміювати в анекдотах.
"Звісно, ще є люди, які були учасниками Другої світової війни. Їм всім десь під 100 років. Росії зручно, що їх залишилися одиниці", — зазначив експерт.
Саме невелика кількість справжніх ветеранів дозволила пропаганді переконати людей, що війна — це не про кров, смерть та страждання, а про перемогу, салюти та паради. Як пояснює Сергій Білівненко, пропагандистська машина не лише героїзувала свою армію, а й естетизувала нацизм. Так, у популярному радянському фільмі "17 миттєвостей весни" росіяни та німці зображені як рівні вороги, які зійшлися на полі бою, а от інші народи, що боролись за незалежність, наприклад, латвійці, литовці, естонці та українці, залишалися "зрадниками", "бандитами", "прислугою". Це укладається у радянську модель "великих і малих народів", де росіяни — головні, а інші мають підкорятися.
"Ось цей культ великих націй у поєднанні з культом "побєди" призвів до страшної війни в Україні, яка є найбільшою в Європі з часів Другої світової", — закінчив фахівець.