Юрій та Ельміра Баранови приїздять на кожен обмін полоненими. 19 березня, коли Україна повернула 175 військових, від ранку вони також чергували під медзакладом, куди мали доставити звільнених. На чоловікові прапор із зображенням сина Ернеста, в руках жінки — тека зі світлинами.
Їхній син — армієць 503 батальйону морської піхоти — майже три роки зниклий безвісти. Його не повернули й під час цього обміну. Коли звільнені захисники заходять до лікарні, Баранови вирушають додому, аби повернутися на наступний обмін. Суспільне поспілкувалося з родиною про те, що дають такі поїздки, та чому важливо щодня нагадувати про зниклих безвісти.
"Кожен обмін отримуємо хоч якусь інформацію, та найголовніше — надію"
"Який батальйон?", — вигукує з натовпу один з військових, які тільки повернулися в Україну під час обміну 19 березня. Юрій Баранов, тримаючи у витягнутих руках теку зі світлиною сина, відповідає: "503-й. Морська піхота". Западає тиша. Ніхто зі звільнених не впізнає Ернеста.
"Троє хлопців сказали за сина, що знайоме обличчя, але підтвердити не можуть. Імені, кажуть, точно не чули, але от обличчя ніби десь бачили, а ніби й ні. Може з часом відпочинуть і пригадають", — говорить Юрій.
У його папці фото не лише Ернеста, а й інших чоловіків, з чиїми родинами Баранови познайомилися під час пошуків безвісти зниклого сина. Це ті люди, що приїжджають на обмін, аби хоча б щось дізнатися про зниклих рідних. Спочатку нервово палять в стороні. Після — підходять до звільнених з полону, тремтячими руками показують фото родичів. Потім — зі смутком — йдуть назад до авто. Тоді — повертаються на наступний обмін.
Подружжя Баранових їздить на обміни з кінця 2024-го. Їхній молодший син — Ернест Баранов, зник безвісти у червні 2022-го під час бою на Донеччині, в районі Красногорівки. На той час хлопцеві було 19 років. За словами його побратимів, які через деякий час повернулися на місце, де поранили Ернеста, тіла там не було, натомість лежала броня та засоби надання першої медичної допомоги. За майже три роки інформації з офіційних джерел родина не отримала. Разом з тим під час одного з обмінів повернений український армієць упізнав Ернеста.
"Ми розуміємо, що як би нам не хотілося щось дізнатися, хлопці пережили страшне. І в цей момент — у шквалі емоцій, вони навіть не до кінця розуміють, чого ми від них хочемо. Тому друкуємо маленькі фотокартки, пишемо позаду наші номера та якісь дані й роздаємо світлини по автобусах. А вже потім, коли ситуація стає спокійніша, між собою хлопці обмінюються фото й обговорюють усе. Отак ми на новий рік і отримали звістку про сина", — згадує Ельміра, мама Ернеста.
Обмінений 30 грудня 2024-го військовий зателефонував родині й сказав, що восени 2022-го перетинався з їх сином в одному з місць утримань. Цю ж інформацію він передав до координаційного штабу та інших спецслужб. Тож Баранови сподіваються, що з наступними обмінами дізнаються більше про сина, чий статус досі залишається безвісти зниклий.
Щоденні акції в підтримку безвісти зниклих та полонених
Майже рік під стінами Верховної ради з понеділка по п’ятницю проходять акції рідних військовополонених та безвісти зниклих. Вимога — не забувати про них, виходити на діалог з родинами, щоб ті розуміли, яка саме робота проводиться з пошуку та повернення. Баранови приходять на цю акцію щодня. Юрій — з тим самим прапором та з фотографією Ернеста. Ельміра — з папкою.
Саме на одній з таких акцій Барановим порадили їздити на обміни полоненими. І саме тут вони дізнаються, коли може відбутися наступний обмін.
Загалом, каже Юрій, боротьба їхньої родини розпочалася задовго до 2022-го. До російської окупації Баранови жили у Криму. Згодом відправили синів до Києва на навчання — старшого в університет, а молодшого у військовий ліцей імені Богуна. Коли росіяни захопили Крим, родина Баранових з іншими кримськими татарами виступала проти окупаційної влади. За це у 2017-му Юрія затримали, проте згодом відпустили.
"Я — кримська татарка, але чомусь собі так думаю, що їм Юрине прізвище різало око, тому й відпустили. Але сказали: ми тебе відпускаємо не просто так, подумай…", — пригадує Ельміра.
Після цього родина переїхала до Києва.
Яка ситуація з безвісти зниклими в Україні
Станом на лютий 2025-го в реєстрі осіб зниклих безвісти за особливих обставин офіційно безвісти зниклими числилися майже 63 тисяч людей. Це як цивільні, так і військові.
Проте за словами адвоката Івана Ангеліна, який в минулому працював в Офісі уповноваженого з питань осіб зниклих безвісти за особливих обставин, ця цифра є недостовірною.
"Не всі безвісти зниклі є в цьому реєстрі. Інформація туди подається від Нацполу, відповідно треба, щоб хтось спершу звернувся до правоохоронців. Та це не завжди відбувається. А друга причина — інформацію з реєстру не видаляють. І от той, кого додали зі статусом безвісти зниклого, міг бути з часом ідентифікований, як загиблий або полонений, а у реєстрі він досі зниклий безвісти", — пояснює адвокат.
Зі слів уповноваженого Верховної Ради з прав людини Дмитра Лубінця, близько 40% повернутих з полону вважалися зниклими безвісти.
