"Це був форпост, і навіть думки не мали його здати". Сумський кіборг - про оборону аеропорту

"Це був форпост, і навіть думки не мали його здати". Сумський кіборг - про оборону аеропорту

"Це був форпост, і навіть думки не мали його здати". Сумський кіборг - про оборону аеропорту Суспільне Суми

"Аеропорт, це був форпост, і навіть думки не мали його здати". Так говорить захисник Донецького аеропорту сумчанин Іван Любченко. Чоловік сам прийшов до військкомату у 2014-му, коли дізнався про мобілізацію. Напередодні Дня вшанування захисників Донецького аеропорту, який самі військові відзначаю 20 січня, розповів свою історію.

"Ви знаєте, з хлопцями побратимами як зв’язуємося, дзвонимо один одному, вітаємо зі святами та заодно розповідаємо про наші походеньки на війні з Росією", – говорить чоловік.

До 2014-го він працював зварювальником на сумському заводі. Розповідає: пішов до військкомату на другий день, як почув на телебаченні, що можна йти й без повістки.

"У суботу оголосили, у неділю я пішов до військкомату. Жінка заховала паспорт і військовий квиток. Але я номер квитка пам’ятаю. Мене оформили, позаписували дані. Потім викликали нас у березні. Вирішив уже для себе: це наша земля, нам її захищати. Діди, прадіди захищали нашу землю. Не ми ж до них полізли. Вони – до нас. Чому вони повинні топтати, вбивати наших", – каже Любченко.

Після десятиденного навчання у "Десні" Іван з побратимами розпочав службу у 95-тій, на той момент, аеромобільно-десантній бригаді. До Донецького аеропорту потрапив у середині жовтня і пробув там 14 днів.

"Коли починається артобстріл, потім ми вже звикли... заховатись там ніде: бетон – зверху, бетон – знизу, а так навколо все – розбите. Понагороджували собі "бойові гнізда", а потім, коли починається артобстріл, в нас вільний час, бо ми знали, що коли артобстріл іде, – ніхто до нас не підлізе. Бо вони самі боялися. Вони нас обстрілюють, а вже, після, іде наступ. Бувало по чотири-шість годин гепало по нас, бувало, і добу", – згадує чоловік.

Продовжує – про перемир'я та побратимів: "Перемир’я було раз. Наші хлопці, у кого вільна зміна була, витягли танкістів, наш танк був підбитий. Двох витягли, а одного так і не знайшли. І гради, і смерчі, "піони" репали навіть. Ну "піоном" точно не попадеш, але гепали так, що підстрибували на 30 см".

Їжі з собою брали мінімум, на війні, говорить, бойовий комплект – необхіднішій. Справжніми кіборгами чоловік називає і волонтерів, які проривалися на передову.

"Запам’ятався мені хлопець. Ох і льотчик. Приїхав "КАМАЗом", без нічого. Туди всі боялися ж їхати: розвідка, БК, поїсти щось. А так ніхто не ліз, тільки – на броні. А цей КАМАЗом" припер, без броніка, гражданський тип, припер нам мішків з піском повен камаз. Молодець хлопець. Ото кіборг", – згадує військовий.

Читайте також: "Ми знали, куди йшли". У Сумах вшанували кіборгів.

Іван говорить: до аеропорту їхати ніхто не примушував. Коли про поїздку сказав начальник штабу, – ніхто з його роти не відмовився поїхати.

"Треба було, ми знали. Це відчувалося хребтом, що треба і скільки там пролито нашої крові. Аеропорт – це був форпост наш. Навіть думки не було такої: здати його", – каже чоловік.

Одразу після виходу з аеропорту військові сфотографувались у Пісках:, згадує: "Це навіть ми тільки їхали, дощ пішов, ми до землі попримерзали".

Потім була відпустка і знову – повернення на війну. У січні 2015 року в Авдіївці потрапив під обстріл: контузія і перелом шиї. Після перенесених травм і реабілітації двічі ходив до військкомату, але вже до його рідної 95 бригади не взяли. Пам’ятати про ті події варто, аби не повторювались, говорить військовий.

"Не треба допускати до такого, якби ж тоді всі піднялися, якби всі..., якби нас було більше, – такого б не було. Тоді б вороги зрозуміли, що всі піднялися, що не мають вони що робити, бо народ цього не допустить, щоб їхню землю топтали, щоб пам’ятали", – сказав Любченко.

Що відомо

  • Найстарший український "кіборг" на псевдо "Тінь" живе у Шостці. До Донецького аеропорту потрапив у вересні 2014 року.
  • 20 січня 2015 року проросійські бойовики підірвали Новий термінал Донецького аеропорту. Так закінчилася оборона летовища, яка тривала 242 дні.
  • Серед загиблих захисників аеропорту двоє мешканців області: сумчанин Сергій Табала з позивним “Сєвєр” - боєць Добровольчого українського корпусу "Правий сектор" та шосткинець Іван Євдокименко – кулеметник-розвідник 81-ої десантно-штурмової бригади.
  • З останнім, Іваном Євдокименком, Олександр Салов – “Тінь” - вони разом захищали аеропорт. Двадцятидворічний хлопець загинув саме 20 січня 2015-го, коли розвідгрупа, до якої він входив, натрапила на ворожу засідку біля розбитого ангара.
  • Також, поблизу аеропорту, у Пісках отримали смертельні поранення сумчанин Микола Ніколаєнко та уродженець Глухівщини Сергій Абрютін.
Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди