Пророчий сон композитора Макса Ріхтера: про 8-годинний концерт на розкладних ліжках

Пророчий сон композитора Макса Ріхтера: про 8-годинний концерт на розкладних ліжках

Пророчий сон композитора Макса Ріхтера: про 8-годинний концерт на розкладних ліжках

27 вересня 2015 року з півночі до 8 ранку на BBC Radio 3 наживо транслювалося виконання музичного твору композитора Макса Ріхтера “Сон” (“Sleep”). Це був найдовший концерт в історії радіостанції. П’єса виконувалася в читальному залі Wellcome Library перед двадцятьма людьми на розкладних ліжках. Пізніше, коли вони давали інтерв’ю BBC, мало хто стверджував, що весь цей час спав. Один глядач сказав: “Мені не хотілося спати”, а другий описав галюцинації. Упродовж ночі радіослухачі BBC писали про свої реакції у Твіттер.

Амбітний проєкт “Сон” зацікавив культурні центри масштабністю ідеї та можливістю нової комунікації з відвідувачами: музичний твір задумано як певного штибу пейзаж, що розгортається впродовж часу, і шлях уздовж нього стає подорожжю для кожного слухача чи глядача.

У 2019 році вийшов документальний фільм “Сон Макса Ріхтера”, присвячений історії створення та втілення твору, і нещодавно ми подивилися його на екранах артхаусних кінозалів України. Ті, хто на такі сеанси не потрапив, можуть слухати музику Макса Ріхтера на його сайті або на Youtube-каналі композитора, мелодії якого легко впізнати, наприклад, у фільмах “Вальс із Баширом”, “Антон тут поруч”, “Прибуття”, “Табу”, “Чорне дзеркало” тощо.

Наразі, коли ми все більше часу проживаємо в глобальній мережі й подібно до Нео намагаємося зрозуміти, де ж вона, справжня реальність, перформанс Макса Ріхтера здається чимось більшим за колискову для сну. Або — mindfulness практикою. Композитор замислюється над питанням буття людини та її здатністю до перетворення завдяки мистецтву.

Наука сну

Навіщо писати музику для сплячих людей? Макс Ріхтер впевнений, що безсоння — екстремальний стан людини постіндустріального світу, й називає це епідемією. Життя весь час заповнене справами, і що ми доросліші, то їх стає все більше. Це на руку корпораціям, але чи підходить це людям? “Сон” — реакція Макса Ріхтера на прискорення життя в постіндустріальному західному світі, який втратив свій спокій. Тихий протест проти перенасиченості даними й життя в екранах гаджетів 24/7. Та водночас — це його спроба знайти той внутрішній простір у душі людини, де може вміститися музика.

Розмірковуючи, якою може бути композиція нового твору, Макс звернувся до нейробіолога Девіда Іглмана, щоб обговорити з ним, які процеси відбуваються мозку, що спить, і які ритми будуть резонувати. Девід розповів, що 86 млрд нейронів мають свої завдання, але в стані сну вони ніби “грають концерт”, і поводяться, як гурт. Якщо прикріпити до голови електроди, можна вимірювати повільні хвилі, характерні для сну.

Сон має особливий смак і колір, і це пов’язане з нижньою частиною спектра частот. Майже всі фази сну відбуваються за межами діапазону акустичних інструментів. У природі такі частоти відчутні під час грози, вони здаються нам чарівними, тому що ми не можемо їх грати. А якщо й спробуємо, то виходить дуже тихо.

Макс Ріхтер задумав написати музичний твір саме в таких частотах, використовуючи фортепіано, віолончель, альти, скрипки, орган, сопрано, синтезатор та електроніку. У структурі “Сну” певні мелодії й послідовності акордів повторюються в різних інструментах упродовж восьми годин, що дає слухачам змогу плавно входити в стан сну і прокидатися, ніби вони нічого не пропустили.

Відмовляючись від складного модерну, який втрачає зв’язок із широкою аудиторією, Макс Ріхтер мав намір зробити музичну мову більш прямою і зрозумілою. В основі його музики — повтори патернів, що характерні для мінімалістської традиції, серед представників якої одним із найбільш впливових музикантів другої половини XX століття є Філіп Гласс (творець багатьох опер, музично-театральних творів і не тільки).

“Сон” не є концертом у традиційному розумінні, коли композитор транслює зі сцени свій матеріал, намагаючись розповісти якусь історію. Виконання й динаміка “Сну” інші: люди, які сплять, і є історією. Можна просто лежати, спати, гуляти, слухаючи музику, — свобода, яку розгортає твір у процесі його виконання, ніким не регламентується. Чи не є це можливістю зрозуміти щось важливе або від чогось позбавитися?

Коли глядачі зібралися з ковдрами й подушками на концерт Макса Ріхтера в Grand Park Лос-Анджелеса, кожен по-різному уявляв собі, яким може бути це дійство. “Я побачила повідомлення про перформанс і подумала, що лежанки стоять дуже близько одна до одної. У кожної людини свій особистий простір, але я більш одиначка, а тут треба бути так близько до інших”, — сказала жінка, яка, однак, прийшла. “А я ніколи нічого не дивилася 8 годин підряд, — зауважила інша. — Тому хвилююся навіть тоді, коли музиканти розігріваються”.

Цікаво, що було б із нами, якби в соціальних мережах з’явилося оголошення про те, що можна прийти в якийсь культурний простір і пережити разом із невідомими людьми восьмигодинний “Сон” Макса Ріхтера? Про що би ми говорили?

Колискова на 8 годин

Перехід до сну — один із найдавніших ритуалів в історії людства. Він пов’язаний із нашою повсякденністю й переживанням трансцендентності. Багатий матеріал сновидінь став предметом дослідження психоаналітиків і матеріалом для кіносценаристів. У літературній творчості та в живописі сон — найважливіша складова художнього мислення творця. Макс і його дружина Юлія, мисткиня та антрополог, мріяли, щоби досвід колективного сновидіння став станом духовної ясності, а не забуття. Тому у творі “Сон” усе має значення: музика, місце, тривалість, процесуальність, атмосфера, характер проявів і взаємодії глядачів.

Пророчий сон композитора Макса Ріхтера: про 8-годинний концерт на розкладних ліжках

Дізнавшись про концерт, одна дівчина подумала: як це дивно — спати, лежати поруч із чужими людьми й чути музику. Навряд чи її дружина захоче брати в цьому участь. Але та навпаки підтримала ідею. Після перформансу вона розповіла кінематографістам: “Я була рада побачити свою супутницю сплячою. Це виявилося бентежним: ми на вулиці серед незнайомців, і всякі жуки, я боялася, що їй не сподобається… Однак її тіло охопив сон. Будучи жінкою, ще й у таких відносинах, я весь час насторожі. Невідомо, хто на тебе дивиться і про що думає. Я ніколи не відчуваю себе в безпеці. Але там, просто неба, в нас справді було відчуття безпеки. Це неймовірно”.

“Сон” занурює людину в роздуми про природу музики та її сприйняття в XXI столітті і водночас спантеличує питаннями про те, що пов’язує нас один з одним; навіщо люди збираються разом? Музика визначає структуру перформансу, але простір, тіло, поведінка й екзистенційне переживання для кожного учасника мали своє наповнення. “Завдяки тривалості “Сон” допоміг мені відповісти на питання, у якому напрямку я хотіла би рухатися далі. Поки мій розум блукав, музика проникала у свідомість. “Сон” змінив мене. Я прийняла важливі рішення щодо того, від чого я назавжди хочу відмовитися”, — розповідає ще одна учасниця перформансу в Лос-Анджелесі.

Пророчий сон композитора Макса Ріхтера: про 8-годинний концерт на розкладних ліжках

“Декому складно було уявити себе в такому місці. Але у всіх є дитячі спогади про те, як можна влаштуватися зручніше й засинати під пісню. Здається, в цьому стільки чуйності…”

Для тих, хто прийшов за новим емоційним досвідом до собору, оперного театру чи бібліотеки, “Сон” став унікальним способом проживання мистецтва й близькості один до одного. Завдяки природним змінам дня й ночі перформанс просто неба перетворився на подорож пейзажами музики. І те, у який спосіб документальна стрічка “Сон Макса Ріхтера” передає красу його візуального втілення, залишає не менш сильні спогади. А можливо, стає ще одним сном?

Камера оператора стежить за рухами музикантів і глядачів і фіксує деталі перформансу до самого світанку: бачить людей на ліжках серед дерев — хтось розгойдується в такт музиці, хтось медитує, хтось спить… Повз парк проїжджає пожежна машина із сигнальними вогнями, над головами пролітає гелікоптер. Лос-Анджелес уві сні. І профіль віолончелістки на тлі синьої стіни будинку з теплим світлом вікна здається ще однією картиною імпресіоністів. Коли на світанку з’являться перші птахи, а сині відтінки електричного світла поступляться місцем блідо-рожевим фарбам дня, частоти “Сну” зміняться — починається пробудження.

Сон як рух у не(с)відоме

Історія створення “Сну” тісно пов’язана з історією стосунків двох відданих людей, що здатні ділитися зі світом своєю любов’ю й талантом. Вони зустрілися на Единбурзькому театральному фестивалі багато років тому. Макс Ріхтер побачив Юлію Махр і подумав: “Яка вона прекрасна!” Але вийшов із театру й не наважився підійти. Потім вони знов випадково побачилися в театрі, з яким обидва співпрацювали, і почали розмовляти за лаштунками. Тоді Макс зрозумів, що зустрів найбільш цікаву, добру й мислячу людину. Він і досі так вважає.

До проєкту “Сон” кожен із них прийшов своїм внутрішнім шляхом. Юлія мріяла про перформативне дійство, у якому візьме участь багато людей. Макс Ріхтер хотів занурення в експериментальну музику, яка б могла взаємодіяти з досвідом слухача уві сні. І поки Макс був зайнятий твором, Юлія шукала, де може бути виконаний весь перформанс, і як правильно розповідати про цей дивний проєкт. Перед ними постало одвічне питання митця: ти впораєшся?

Пророчий сон композитора Макса Ріхтера: про 8-годинний концерт на розкладних ліжках

Довгий час ця родина жила дуже скромно, займаючись творчістю, але не заробляючи на цьому. Були моменти, коли після концерту Макс повертався додому пішки, бо на карті не було грошей і потрібно було дочекатися гонорару. Він почав писати саундтреки для кіно, мріючи здобути більше фінансових можливостей для запису своїх концертів. Робота над музикою “Сну” тривала майже два роки, і ніхто не знав, яким буде результат. Просто Макс Ріхтер завжди відчайдушно вірив, що процес написання музики, письменництво, художня творчість — це рух із відомого в невідоме, і потрібно йти вперед.

Після першого виконання “Сну” Макс і Юлія отримали близько 250 запитів на проведення концерту.

А п'ять років тому в інтерв’ю “Лос-Анджелес Таймс” Макс Ріхтер висловив думку, яка резонує з повсякденням 2020-го: усі ми живемо в психологічно складні часи, коли норми, на які люди раніше спиралися, руйнуються, і зростає занепокоєння. Натомість мистецтво і творчість стають не просто комунікаціями, але і проєктами нової соціальності. Нам варто подумати про їхню силу. Утопія? Але ось що залишається у моєму сні після перегляду “Сна Макса Ріхтера”:

“Чоловік на березі океану дивиться на хвилі та згадує, якою була ніч у Grand Park. Його очі глибокі та щасливі, він не шукає слів, просто згадує свої чуття:

“Макс знайшов щось таке, що існувало тисячі років, але відоме нам як звуки моря або рух трави. Це розслабляє і нагадує, що все в порядку. Немов усі люди говорять однією мовою, яку не треба перекладати на інші, і будь-хто може тебе зрозуміти. Для цього не потрібно бути особливим. Просто є відчуття, ніби ти був там усе своє життя, ніби це продовження чогось дуже знайомого… Як цілувати маму або бути з кимось, кого ти сильно кохаєш”.

Читайте також

Lockdown-History драма. Український театр у 2020-му році: підсумки, надії та очікування

Вистава “Камінний господар-3D”: перший крок до українського театрального Netflix

"Дупа шиншили, є-є...". Вистава з чудернацькою назвою про безмежність свободи та людяності

Категорії
ТеатрАрхітектураДизайнІнше