"Добрим був мій Микола Гаврилович": історії перших загиблих від коронавірусу

"Добрим був мій Микола Гаврилович": історії перших загиблих від коронавірусу

"Добрим був мій Микола Гаврилович": історії перших загиблих від коронавірусу Колаж Суспільне

У 2020 році коронавірусна хвороба, за даними МОЗ, забрала життя 18 533 українців. Це на понад п’ять тисяч більше, ніж загиблих під час війни на Сході України. За цією цифрою — життя родин, життєві плани та вчинки. У новинах про смерті від COVID-19, як правило, повідомляють лише вік та район. Історії ж тих, кого ми втратили в 2020-му, залишаються нерозказаними. Суспільне поспілкувалось з родинами перших загиблих від коронавірусу з різних регіонів України. Розповідаємо про їхнє життя поза статистикою.

Мріяв танцювати на своє сторіччя

Павло Боднарчук з Ковалівки на Тернопільщині до пенсії працював водієм. Його донька Ольга розповідає, що він любив швидко їздити, тому близьки жартома називали його Шумахером. "Я завжди просила, щоб повільніше їздив, бо вік уже не той, а він віджартовувався", — говорить Ольга.

Павло був активним, часто долучався до вирішення сільських проблем, організував проведення водопроводу. А ще, як каже донька, дбав про своє здоров'я, стежив за вагою та харчуванням: "Він щодня робив зарядку та обливався холодною водою. Раз на місяць здавав усі аналізи, майже не хворів. Він мріяв дожити до 102 років, а на своє сторіччя станцювати".

17 березня Павло помітив, що має температуру. Того ж дня звернувся до сімейної лікарки. Вона призначила антибіотики, порадила пити чай та відпочивати. Думали, що то бронхіт: "Ми з батьком зідзвонювалися практично щодня. Він перелічував симптоми, які я чула по телевізору: температура, важко дихати. Вирішила, що треба терміново до лікарні, але нас ніде не хотіли приймати. Врешті 22 березня батька ушпиталили в інфекційне відділення в Чорткові".

Після рентгену лікар сказав, що запалення легень немає. Наступного дня чоловікові стало ще важче дихати, втім, з його слів, кисень не давали. Після невдалих спроб додзвонитись до лікаря Ольга звернулась до міського голови. Тоді у медзакладі повідомили, що Павло має сатурацію в 52% при нормі в понад 90% та низький тиск. Кисень тоді давали лише в реанімації, як казав лікар, туди перевести пацієнта забороняв протокол. "Я почала вимагати, щоб батька перевезли до Тернополя. Рішення ухвалили лише, коли я сказала, що розповіла все журналістам", — говорить Ольга.

23 березня Павла Боднарчука привезли до лікарні швидкої допомоги в Тернополі. Його одразу під’єднали до кисню: "Головний лікар сказав, що в батька є всі ознаки коронавірусу, він мав двостороннє запалення легень. А висновок про пневмонію він зробив на підставі того ж рентгенівського знімку, що ми зробили у Чорткові. Згодом тест підтвердив діагноз".

Павло помер 25 березня. Його смерть зафіксували як першу від коронавірусу на Тернопільщині та третю в Україні.

Похорон став для родини випробуванням: "Ніхто навіть не допоміг перенести його в домовину. У селі ніхто не погоджувався викопати могилу. Аж міський голова Монастириська допоміг знайти тракториста, який приїхав і зробив це. Поховали його без священника".

У Павла залишилася дружина, дві дочки, п'ятеро внуків. Ольга з дітьми також перехворіла на коронавірус.

Читайте також: Від першого пацієнта в Україні: як на Буковині протидіють епідемії коронавірусу

“Добрим був мій Микола Гаврилович”

Миколі Деркачу з Пам’ятного на Чернігівщині було 56 років. Під час нашої розмови дружина Світлана плаче. Називає його Миколою Гавриловичем. Разом вони прожили 32 роки.

Торік Микола вийшов на пенсію, планували, що більше часу проводитимуть разом. До цього чоловік багато працював.

"З 20-ти років він пов’язав своє життя із залізницею, був монтажером колій. Там нелегко йому було: морози й холод. Поза роботою любив шоферувати, мав машину. Любив поратись по господарству. Вдома пічне опалення, то він сам пиляв дрова. Сусіди його любили: як просили кудись відвезти, він ніколи не відмовляв. Добрим був мій Микола Гаврилович", — говорить дружина Світлана.

Не відмовили і Миколі в допомозі, коли попросив відвезти в лікарню. Запалення легень почалося вдома, про коронавірус не здогадувалися. 5 квітня, за три дні у лікарні, чоловік помер. Дружина Миколи каже: якби зрозуміли раніше, що ж це за хвороба, одразу поїхали б в лікарню.

"Я викликала швидку, коли температура була 38 градусів, вона не приїжджала. Ми вже самостійно поїхали в лікарню в Борзну. Спершу був у терапевтичному відділенні, потім перевели в інфекційне. Йому в лікарні сказали про коронавірус. Брали цей ПЛР-тест — не знаю, правдивий він чи ні. Мені не дуже віриться: хіба за півтори години реально зробити тест і відправити в Чернігів? Вони його так налякали цим тестом. Де воно могло взятись? Це не інфекція, це жах".

У Миколи та Світлани двоє дітей. Семирічна онучка про нього постійно згадує: "Згадує, що дід її машиною возив за гостинцями". Світлана живе сама. Розповідає, що з горем допомагає впоратись робота — жінка працює санітаркою у лікарні.

"Вже перестали шукати причини, як це могло статись"

5 квітня у Іршавській лікарні на Закарпатті зафіксували першу в районі смерть від коронавірусу. Померла 71-річна Марія Іванівна з села Приборжавське. "У мами згоріла частина легень", — розповідає її донька Оксана. Марія Іванівна завжди стежила за своїм здоров’ям, першою в селі почала носити маску. До останнього, поки школу не закрили на карантин, пані Марія вчителювала, викладала зарубіжну літературу. Про неї згадують, як про жінку з гарним почуттям гумору.

"Все життя була педагогом. Зараз вдома лежить купа її книжок. Мама завжди хотіла вчитись чогось нового, не боялась комп’ютера. Я їй говорила: "Мамо, ну як в 70 років можна готуватись до уроків?" Вона казала, що можна, бо інакше не могла. Своїм прикладом показувала, що вчитись ніколи не пізно. Крім того, в церкву ходила, в хорі співала. Та смерть була дуже раптова і несподівана".

Оксана з братом-лікарем не провідувала маму. Вирішили відмовитись від поїздок через карантин, говорили лише телефоном. Тоді Марія Іванівна відчувала слабкість, кашель, їй постійно хотілось спати. Син вирішив не зволікати — забрав маму в лікарню. Обстеження показало проблеми з серцем, легені були чисті. Жінка прожила в лікарні всього три дні. Перший тест на коронавірус показав негативний результат, хворобу виявили вже після смерті.

"Вона дуже любила ліс і природу. Ми постійно ходили по гриби. Я казала їй, що вже не маю сили йти, а вона оббігала ліс, була дуже енергійна. Мала звичку обіймати дерева, то було таке спілкування з природою", — згадує Оксана.

Марія Іванівна мала багато планів, хотіла продовжувати вчителювати. У жінки залишилось двоє дітей та двоє онучок.

"У селі, в школі про неї тепло відгукуються. Коли я приїжджаю з Ужгорода, отримую слова співчуття та підтримки. Я розумію, що про мертвих говорять тільки добре, але це той випадок, коли справді тільки хороше. Я досі не розумію, як це сталось, ми вже перестали шукати причини, як це могло статись", — говорить донька.

"Їй зробили п’ять тестів, вони показали різні результати"

Село Козацьке на Сумщині стало першим в області, де у жительки виявили коронавірус. Сталось це 23 березня. Там захворіла 76-річна Клавдія Лебідь. Жінку ушпиталили 25 березня, а за декілька годин вона померла. Втім їй встигли зробити декілька тестів. "У лікарню саме завезли ці тести. Ось п’ять на ній і випробували. Вони показували різні результати", – розповідає онук Богдан Лебідь.

Клавдія Лебідь — дитина війни, 1944 року народження. Онук розповідає, що бабуся любила роботу і завжди її шукала: "Народилася і жила у Козацькому, там працювала свинаркою. Деякий час жила в Конотопі та працювала різноробочою на електромеханічному заводі". Змолоду стала вдовою – у 1973 році помер чоловік. Жінка залишилася сама з донькою та сином. Мала п’ять онуків та трьох правнуків.

Богдан говорить, що після її смерті деякий час боявся виходити в люди: "Реакція була різна, але знайомі ставилися зі співчуттям. Журналісти розповсюджували брехню, мовляв, бабуся була ворожкою і знахаркою. Насправді ж, вона була віруючою людиною і ходила в церкву".

Виявили коронавірус вже після смерті

Тетяна з Вашківців, що на Буковині, пов'язувала своє життя з медициною. Вона навчалась у Чернівецькому медичному коледжі "Монада", пізніше в Івано-Франківському національному медичному університеті. Після навчання працювала провізором, а згодом відкрила свою аптеку. Хотіла розширювати мережу, відкривати аптечні пункти. Вона не дожила кілька днів до 34-х років.

"Написали, що виявили коронавірус вже після смерті. У неї була температура, подзвонили сімейному лікарю і одразу відправили в Чернівці. Це був перший випадок, ніхто нічого не знав", розповідає батько Тетяни Іван.

Мама Тетяни за кордоном, приїхати на похорон доньки не змогла. Батько каже, що ховав дочку з чотирма друзями, які погодилися допомогти. У Тетяни залишився чоловік і двоє доньок шести та дев’яти років. Іван розповідає, як пишався донькою та щоразу чекав у гості разом з онучками: "У дитинстві особливо не їздили кудись, були важкі 90-ті. Вже з дітками вони до мене постійно приїжджали на літо. Я особливо любив, коли всі збирались на свята. Цього року не знаю, як буде, дуже важко мені".

Читайте також

Борються з COVID-19, лікують ветеранів, продовжують справу батьків. Медики. СУСПІЛЬНЕ | ЛЮДИ РОКУ

Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди