Дітям від трьох років сімейні ритуали допомагають взаємодіяти з навколишнім світом. З шести років вони ще більше потребують ритуалів, бо з ними почуваються впевненіше та безпечніше. Підліткам ритуали допомагають відчувати себе частиною колективу та формувати стосунки у школі чи серед друзів, говорить психолог благодійного фонду "Голоси дітей" Сергій Михайлик. Чим ще важливі сімейні ритуали та як їх впроваджувати — розповідає Суспільне.
Що таке сімейні ритуали
Ритуали — це, наприклад, сімейний спосіб відзначати дні народження, робити спільні прогулянки вихідними чи пікніки. Ритуалами можна назвати також релігійні чи локальні свята та традиції. Скажімо, коли родини на Різдво або Великдень збираються разом, готують традиційні страви, йдуть до церкви, співають колядки або розписують писанки — це все ритуали, регулярні спільні дії, які повторюються з року в рік, і мають для всіх членів родини важливе значення.
"Тоді у дітей з'являються стабільні точки, на які вони можуть спиратися, коли вивчають навколишнє середовище. Ці точки також можуть допомогти навчитися передбачати події та розуміти, що є важливим для особистісного розвитку", — говорить Сергій Михайлик.
Для восьмирічної Софії та її молодшої сестри Мілани із Запоріжжя улюбленим сімейним ритуалом є приготування піци. Мама дівчат — Ольга, розповідає, що їм важливий не стільки результат, скільки сам процес: "Ці три години, коли ми робимо піцу, займають всю їхню увагу, діти розслабляються і відволікаються від всього. Незалежно від того, якою вийде піца, це завжди особливий момент".
У процес залучена вся сім'я: чоловік Ольги купує продукти, вона готує тісто за бабусиним рецептом, Софія ріже продукти, Мілана наносить кетчуп на тісто, а потім разом розкладають начинку. "Цей ритуал є чудовим способом провести час разом, адже через роботу у нас не завжди є можливість зібратися", — каже Ольга.
Також у родині є особливий ритуал — всі члени сім'ї записують або малюють свої бажання. Він виник з особистого досвіду: "Софія постійно щось хоче. Одного разу я зрозуміла, що їй потрібно сконцентруватися. Запропонувала їй завести блокнот, куди вона могла б записувати свої бажання". Періодично родина переглядає записи доньки, відзначаючи, що вже не є актуальним, і залишаючи лише те, що дійсно важливе для неї.
"Таке заняття допомагає їй розуміти справжні бажання, а не просто слідувати за тим, що вона бачить навколо. Потім ми вирішили, що ця традиція може стати сімейною, тому тепер всі пишемо свої бажання. Навіть наша молодша донька, якій три роки — вона малює бажання, а ми обговорюємо їх. Цей ритуал став важливою частиною нашого життя", — розповідає Ольга.
Ритуали також можуть бути пов’язані з побутовими справами, як-от догляд за тваринами або хатня робота: "Якщо спільну працю подати як позитивний досвід, це може вчити дисципліні, відповідальності та співпраці. Але якщо в цих ритуалах не вистачатиме приємного спілкування чи часу для відпочинку, це може призвести до відчуття, що сімейні зв’язки тримаються лише на обов’язках. У такому випадку важливо балансувати з ритуалами, які сприяють емоційному зв’язку: спільний перегляд фільмів, розмови, сімейні вечері тощо", — говорить Сергій Михайлик.
Коли та як слід запроваджувати ритуали
Ритуали слід запроваджувати тоді, коли дитина зможе їх зрозуміти. Вони мають відповідати її рівню сприйняття світу. І головне — аби вони відповідали інтересам та віковим особливостям дитини.
Для малюків більше підійдуть ігри, для дітей 7-9 років — пізнання чогось нового через навчальні активності, для підлітків — спілкування.
Психолог радить підбирати ритуали залежно від змін у дитячих інтересах: "Зазвичай щоденна або щотижнева рефлексія з трирічною дитиною не спрацює, це ще для неї надто складно. Натомість може краще підійти якась гра або прогулянки в парку".
При впровадженні традицій варто пам’ятати, що не всі новинки підійдуть усім членам родини. Тоді ритуал може стати більше обов'язком, ніж приємним проведенням часу.
"Ціль ритуалів — гуртувати і давати стабільність, зміцнювати зв'язок, тому важливо враховувати інтереси всіх. Є ситуації, в яких можна спробувати знайти компроміс. Наприклад, той, хто не любить настільні ігри, може не грати, а просто бути поруч і спілкуватися", — пояснює Сергій Михайлик.
Також важливо, щоб навіть той, хто тимчасово відсутній, брав участь у ритуалах хоча б на відстані. "Головне — щоб дитина відчувала, що всі члени родини, навіть якщо не поруч, підтримують її і є частиною спільних традицій", — уточнює психолог.
Важливість ритуалів в умовах війни
Через життя в умовах підвищеного стресу, викликаного обстрілами, відключеннями світла та іншими наслідками війни сімейні ритуали стали ще більш потрібними, пояснює Михайлик: "Вони допомагають створити відчуття контролю, стабільності, адже дитина завжди знає, що має час з батьками для спілкування чи просто для обіймів".
Родина Наталії після початку повномасштабної війни переїхала з Харкова до селища в області, що за 50 кілометрів від міста. Постійні обстріли стали стресом для всіх, зокрема для дітей. Похитнулися й ритуали родини, але вони їх поступово адаптовують або впроваджують нові. Раніше улюбленим ритуалом був пікнік посеред лісу. Під час такого відпочинку важливою була взаємодія з природою: спостереження за комахами, пошук рослин чи обійми з деревами. Через війну спланувати таку прогулянку складніше, але родина намагається влаштовувати щось подібне.
Ритуали в цій родині змінюються регулярно. Зараз сім’я відштовхується від безпекової ситуації в регіоні, та від вікових вподобань доньок. До прикладу, семирічна Поліна грає з татом в шахи. Для п'ятирічної Мілани така гра ще складнувата, але в неї з'явилося нове захоплення. "Одного разу вона з'їла яблуко, і їй захотілося посадити кісточку від нього. Наступного разу вона захотіла посадити ще й кавуни та абрикоси. Згодом ми посадили й помідори. Діти бачать, що з кісточки може з'явитися нове життя, якщо докласти зусиль. Цей процес їх заспокоює, вони залучені до справи, яка потребує турботи та уваги. А ще це вчить їх відповідальності, бо вони доглядають за рослинами", — розповідає Наталія.
Також у сім'ї виник новий спільний ритуал — малювання. "Спершу ми проговорюємо, що хочемо малювати. Часто це щось про відпочинок та спокій, — говорить Наталія. — Хтось малює море, хтось гори. Це допомагає відволіктися не лише дітям, але й нам з чоловіком".
Авторка: Дарина Жданович.
