Як американці зрозуміли себе, читаючи про Україну. Рецензія і уривки з книги “Шлях до несвободи”

Як американці зрозуміли себе, читаючи про Україну. Рецензія і уривки з книги “Шлях до несвободи”

Як американці зрозуміли себе, читаючи про Україну. Рецензія і уривки з книги “Шлях до несвободи”

Книга відомого американського історика і дослідника Східної Європи Тімоті Снайдера, професора Єльського університету "Шлях до несвободи. Росія, Європа, Америка" вийшла в українському перекладі у розпал американських виборів. Автор аналізує драматичні зміни й трансформації в Росії, Україні, Європі та США від 2011-го до 2016 року включно з війною Кремля проти України і обранням Дональда Трампа 45-им президентом США.

Суспільне Культура з дозволу видавництва публікує уривок з книги, а також рецензію Наталі Гуменюк – української журналістки, яка висвітлювала вибори у США, і зокрема 2016-го під час подій, описаних в книзі, на запрошення Тімоті Снайдера читала лекцію в Єльському університеті про подібність політичних процесів України і США.

Від початку Революції Гідності й російсько-української війни американський історик Тімоті Снайдер, автор книжок про Східну Європу, зокрема бестселлера “Криваві землі” про Голокост, став чи не головним тлумачем подій в Україні для читачів на Заході – чи це пояснення мотивів демонстрантів на Майдані, чи того, як працює механізм сучасної російської пропаганди і фабрики фейкових новин.

Впродовж останніх 4 років президентства Дональда Трампа у США професор Єльського університету – ключовий коментатор центральних американських телеканалів – MSNBC, CNN. В ефірах він пояснює, як саме американське суспільство “докотилося” до обрання у 2016-му році президентом людини з авторитарними нахилами й системою цінностей типового пострадянського політика-олігарха.

Як американці зрозуміли себе, читаючи про Україну. Рецензія і уривки з книги “Шлях до несвободи”CNN

Видана у США у 2018-му книга "Шлях до несвободи. Росія, Європа, США" в чомусь могла сприйматися як підсумок останнього десятиліття, що завершується тим, як президентське крісло у Вашингтоні обіймає людина, проти якої велося розслідування ФБР щодо зв’язку з російською розвідкою. Снайдер сплітає ланцюжок нібито не пов'язаних між собою подій і речей – конспірологічне мислення верхівки польського політикуму, яке унормувалося після трагедії під Смоленськом, в якій загинули очільники республіки; збиття Росією Boeing МН17 і вбивство цивільних пасажирів над небом Донеччини влітку 2014-го; Брекзит, які насправді і виявляються кроками на шляху до несвободи.

Вже після президентських виборів у США 2020-го, в яких Дональд Трамп програє, колишній посол США в Україні, який став знаменитим під час слухань справі імпічменту президента США, Білл Тейлор наприкінці інтерв’ю Суспільному додав: “Насправді, якщо хочете глибше зрозуміти, що відбувається, все є у цій книзі цього східноєвропейського історика”. Американський дипломат мав на увазі не лише те, що сталося, завершилося, тобто президентство Трампа, а про пострампівську реальність, розхитаність Європи, путінську Росію, яка нікуди не поділася.

На перший погляд “Шлях до несвободи” – твір, геть нетиповий для історика. Хоча книжка про Росію, Європу і США починаєтся з подій початку XX-го століття і розповідає про забутого багатьома російського філософа Івана Ільїна, котрий після Більшовицької революції 1917 року став контрреволюціонером і перетворився “на автора християнського фашизму, який мав би перемогти більшовизм”, той згадується у контексті реінкарнації його праць Володимиром Путіним.

Як американці зрозуміли себе, читаючи про Україну. Рецензія і уривки з книги “Шлях до несвободи”

Снайдер пояснює, як кремлівський ляльковод Владислав Сурков майже століття адаптував ідеї Ільїна – як-от про російську націю, “яку закликають до постійної війни проти духовних загроз”, і “яка стає божественною істотою, підкоряючись свавільному лідерові”, щоб виправдовувати ними конфронтацію Росії з НАТО та військові дій проти України.

Автор жонглює часами: у “російській” (але краще сказати східноєвропейській частині, бо чимала частина тексту присвячена Україні, тож здається, що слово “Росія” було обране для назви, щоб привабити американського читача) є місце і репресіям Сталіна, і боротьбі Брежнєва з “занепалим Заходом”, і розстрілу московського Білого Дому у 1993-му за рішенням Бориса Єльцина, і протестам на Болотній площі, і зазіханням Володимира Путіна на правонаступництво Росією Київської Руси аж до анексії українського Криму російськими військовими.

Хист Снайдера в тому, щоб надзвичайно нюансований масив знань (часом, здається, що немає важливого аспекту сучасної історії Східної Європи історії останніх століть, який би історик обійшов) вплести в логічну розповідь-аргументацію, яка підводить до максимально простих гуманістичних аксіом: індивідуалізм кращий за тоталітаризм, інтеграція ліпша за імперію, правда має перемогти брехню, тоді як олігархії протиставляється рівність. Це, власне, і є назви розділів книги.

Як американці зрозуміли себе, читаючи про Україну. Рецензія і уривки з книги “Шлях до несвободи”ИЗВЕСТИЯ/Артем Коротаев

Владислав Сурков

Одна з наскрізних ідей, яка читається в різних текстах Снайдера упродовж останніх років, полягає в тому, що завдання людства (читай суспільства) – не дозволити знецінити базові права і свободи, які є вінцем сучасної цивілізації. Завдяки природній скромності Снайдера, котрий виховувався у родині квакерів, непопулярні в сучасному світі чорно-білі тези американського історика про добро і зло звучать не як моралізаторство, а швидше як заклик зберігати гідність і порядність, сповідувати не моральну вищість, а закони моралі.

Попри масив фактів (блискучий український переклад нараховує 300 сторінок без приміток), де знайшлося місце згадкам про Маркса й Ґеґеля, про Барака Обаму й лідерів Ку-Клукс-Клану, про Стрєлкова-Гіркіна та Віталія Кличка, пруського генерала Клаузевіца й пропагандиста Дмитра Кісельова, книга таки читається просто. Принаймні для тих, хто має базову зацікавленість у політичних перипетіях сучасності. Недарма у німецькомовному вкрай академічному світі книжки Снайдера називають “Гаррі Поттером” від історії через легкість стилю письма автора.

Як американці зрозуміли себе, читаючи про Україну. Рецензія і уривки з книги “Шлях до несвободи”

Тімоті Снайдер

За останніх 4 роки Тімоті Снайдер таки став зіркою новинного американського телебачення, але не як історик, а швидше як політичний коментатор, котрий пояснював жителям американської глибинки все, що стосується зв’язків Дональда Трампа з Росією. Це, щоправда, викликало певну критику в академічних колах істориків, які займаються Східною Європою і ніколи не відчували й дещиці такої медійної уваги. Утім, цей скепсис є звичним щодо багатьох науковців, які не сходять з телеекранів. Ще одна причина претензій до Снайдера – чому історик, по-перше, займає політичну позицію (спершу категорично засуджує Володимира Путіна, а згодом жорстко критикує власного президента), а, по-друге, чи його це справа аналізувати сучасність.

В інтерв’ю автора після українського перекладу попередньої книги “Про тиранію: двадцять уроків для двадцятого століття”, де давалися поради про те, як протистояти авторитаризму, Снайдер відповідав, чому вирішив написати про сучасність і чому відверто висловлює власні переконання. Він згадав, що такою була роль його викладачів зі Східної Європи. “Там історикам в час кризи часто доводилося займатися активізмом”.

Як американці зрозуміли себе, читаючи про Україну. Рецензія і уривки з книги “Шлях до несвободи”

У “Шляхах до несвободи” Снайдер таки діє на випередження і у передмові пояснює, “чи може історія бути сучасною?” Зокрема пише: “Ми думаємо про Пелопон­еські війни як про стародавню історію, оскільки афіняни би­лися зі спартанцями понад дві тисячі років тому. Однак їхній історик — Фукідід — описував події, які сам переживав. Він використовував і обговорення минулого: коли це було необхідно, щоб пояснити, на що спирається сучасність. Ця книга скромно повторює такий підхід.”

З фінальної, переважно “американської” третини книги (регіональний поділ, відображений у заголовку, є плавним, адже доля Росії-Європи-США постійно переплітаються) іноземний читач, який не мав часу/змоги слідкувати за новинами, як це роблять журналісти чи експерти з міжнародних відносин, може дізнатися про стисло і водночас детально викладені найголовніші факти й фактори американської політики.

Це історія про те, як працює зброярське лоббі та президентські політтехнологи у США, про зв’язки Трампа та його оточення з пострадянською мафією, бізнес-оборудки зятя президента, а також те, як саме Кремль скористався алгоритмами Facebook, щоб впливати на вибори у США та сіяти розбрат в американському суспільстві, застосовуючи навички, випробувані під час російсько-української війни.

Анотація до українського видання описує цей твір як “одну із найважливіших для українського читача книг Тімоті Снайдера, бо вона про нас, про історію, свідками й учасниками якої ми є тут і тепер”.

Як американці зрозуміли себе, читаючи про Україну. Рецензія і уривки з книги “Шлях до несвободи”

Тімоті Снайдер

Якщо одним реченням відповідати на питання, а навіщо українцями читати “Шляхи несвободи”, то звучатиме вона так: щоб зрозуміти, як саме американський історик за останні роки зумів, оповідаючи про події в Україні, допомогти своїм співгромадянам побачити в дзеркалі оповіді себе і осягнути те, як з їхніх рук почала вислизати демократія. (Із застереженням додам, що про Україну як країну і насамперед українське суспільство Снайдер пише з глибокою й відвертою симпатією, показуючи його як таке, що протистоїть диктатурі, намагається боротися з корупцією на противагу світовим тенденціям).

У розмові з одним з найвідоміших сучасних україно-американських істориків Сергієм Плохієм я запитувала, чому, на його думку, Україна має такий негативний імідж за кордоном, а російські фейки так легко сприймаються на віру навіть поважною аудиторією. Плохій пояснив це загалом поганим знанням про Україну. Вигадки й пропаганда найлегше заповнюють інформаційний вакуум. Інший швейцарсько-австрійський історик Андреас Капеллер – один з перших західних істориків, який почав окремо досліджувати Україну й акцентував увагу на багатоетнічності тодішнього СРСР і Росії, пояснив, що незнання стосується не лише України. Це спадок традиції, в якій історія малих країн, або ж країн, які були частиною імперії чи тривалий час не мали незалежності, опиняється у сліпій зоні.

Подолати це можна лише роками праці, великою кількістю творів, які розповідатимуть іноземній аудиторії про ці країни. Відколи Україна опинилася в центрів світових подій, той-таки Сергій Плохій видав англійською низку книг як про давню історію України, так і про події 20-го століття.

Водночас саме “Шлях до несвободи” Тімоті Снайдера – наразі найпопулярніша з англомовних книг, де детально описується сучасна і вже незалежна Україна. Снайдеру-тлумачу це вдалося завдяки тому, що, описуючи передвоєнний Донбас, який обрав Януковича, історик описує опіоїдну кризу в рідних для нього Аппалачах, “де виборець голосував проти своїх інтересів”. Тож американці, відомі своєю зосередженістю на собі, зрештою придбали й прочитали цю книгу таки “про себе”, а не далеку й екзотичну для них країну у східній Європі.

Оскільки Снайдер – майстер аналогій, у відзеркаленні України, проєктованому для західної аудиторії, українці можуть розгледіти ще один рівень віддзеркалення себе і помітити власні риси, які не помічали, зосередившись на внутрішньополітичних баталіях всередині країни, але очікуючи солідарності від решти світу.

Уривок з Прологу книги “Шляхи несвободи: Росія, Європа, Америка”

Те, що вже сталося у Росії, також може трапитись і в Аме­риці, і в Європі: нормалізація грандіозних нерівностей, заміна політик пропагандою, зсув від політики неминучості до політи­ки вічності. Російські лідери можуть запросити європейців та американців до вічності, бо Росія дісталася туди першою. Вони розуміли європейські й американські слабини, адже спершу по­бачили та використали такі самі слабини в себе вдома.

Як американці зрозуміли себе, читаючи про Україну. Рецензія і уривки з книги “Шлях до несвободи”

Для багатьох європейців та американців події 2010-­х: під­несення антидемократичних сил, російський поворот проти Європи і вторгнення в Україну, референдум щодо Брекзиту, вибори Трампа стали несподіванкою. Американці реагують на несподіванки двояко: уявляючи собі, що несподівана подія насправді не відбувається, або запевняючи, що вона абсолют­но нова й тому не піддається історичному розумінню. Або все якось буде добре, або все буде так погано, що нічого не можна зробити.

Перший спосіб реагувати на несподіванки — це за­хисний механізм у межах політики неминучості. Другий — це скрип, із яким розпадається неминучість, пропускаючи віч­ність. Політика неминучості розмиває громадянську відпові­дальність, а відтак, зіткнувшись із серйозними перепонами, провалюється у політику вічності. Саме так зреагували аме­риканці, коли кандидат, якого підтримувала Росія, став пре­зидентом США.

У 1990-­х та 2000-­х роках вплив поширювався із заходу на схід: із перенесенням економічних та політичних моделей, поширенням англійської мови, розширенням Європейського Союзу і Організації Північноатлантичного договору (НАТО). Тим часом нерегульовані простори американського та євро­пейського капіталізму притягнули заможних росіян до королівства, де географічний поділ на схід і захід відсутній. Це королівство офшорних банківських рахунків, підставних ком­паній і анонімних угод, у яких відмивали багатство, викрадене в росіян.

Як американці зрозуміли себе, читаючи про Україну. Рецензія і уривки з книги “Шлях до несвободи”

Частково з цієї причини у 2010-­х роках вплив поши­рився зі сходу на захід, офшорні винятки стали правилом, а російські політичні вигадки проникли за межі Росії. В "Історії Пелопоннеських війн" Фукідід означив "олігархію" як "прав­ління небагатьох", на відміну від "демократії". Для Арістоте­ля "олігархія" означала "правління небагатьох багатих"; це значення слова воскресили в Росії 1990-­х, а відтак, цілком резонно, у 2010-­х роках і в англійській мові.

Концепти та практики вирушили зі сходу на захід. Прикладом є слово "фейк", як, скажімо, у словосполученні "фейкові нови­ни". Звучить чистісінько ніби американський винахід, а Дональд Трамп навіть стверджував, що це він його придумав. Але цей тер­мін широко вживали в Росії та Україні задовго до того, як розпо­чалася його кар’єра у США. Фейк означав створення фіктивного тексту, який би вдавав журналістську історію, аби напустити ту­ ману щодо якоїсь події та дискредитувати журналістику.

Як американці зрозуміли себе, читаючи про Україну. Рецензія і уривки з книги “Шлях до несвободи”

Спер­шу політики вічності самі поширювали фейкові новини, відтак запевняли, що всі новини — фейкові, і, зрештою, що тільки їхні карнавали правдиві. Російська кампанія, спрямована на напов­нення міжнародного публічного простору вигадками, розпоча­лася в Україні 2014-­го, відтак 2015-­го поширилася на Сполучені Штати, де 2016-­го допомогла обрати президента. Хоча техніки з часом і стали вишуканішими, посутньо вони не змінилися.

У 2010-­х роках Росія була клептократичним режимом у по­шуку способів експортувати політику вічності: щоб стерти на порох факти, зберегти нерівності й підсилити такі самі тенден­ції у Європі та Сполучених Штатах. Це добре видно в Україні, де, посилюючи свої кампанії, щоб роззброїти Європейський Союз і Сполучені Штати, Росія веде війну. Радник першого проро­сійського кандидата у президенти Сполучених Штатів був радником останнього проросійського українського президен­та. Російські тактики, які провалилися в Україні, у США досяг­ли успіху. Російські та українські олігархи ховали свої гроші так, щоб мати змогу підтримати кар’єру цього кандидата. Це все одна історія, історія нашого моменту й наших виборів.

"Шлях до несвободи" заглиблюється в російську, україн­ську, європейську та американську історії, наскільки це необхід­но, щоб окреслити політичні проблеми теперішнього й розвіяти деякі міфи, які їх оповивають.

Читайте також

Фукуяма, Снайдер, Епплбаум. Як пояснюють протести в США найвідоміші американські історики й філософи

"Ми виправляємо помилки, це і є демократія". Вільям Тейлор — про корупцію і наслідки виборів у США

Міфологема Донбасу. Рецензія на книгу Олександра Михеда "Я змішаю твою кров із вугіллям"

Категорії
ТеатрАрхітектураДизайнІнше