“Пенсіонерів, буває, нема кому і поховати, родичі в Україні”. Розповіді жителів окупованих територій

“Пенсіонерів, буває, нема кому і поховати, родичі в Україні”. Розповіді жителів окупованих територій

Ексклюзивно
“Пенсіонерів, буває, нема кому і поховати, родичі в Україні”. Розповіді жителів окупованих територій AP

Навесні Суспільне розповідало про життя в окупації в умовах карантину. Під час другої хвилі епідемії ми знову поставили питання про життя під час пандемії COVID-19 українцям, які мешкають в Донецьку, Луганську, Луганській області, а також у Криму.

Ситуація на трьох територіях відрізняється. Якщо в Луганську власників магазинів штрафують за відсутність масок, то в Криму обмежень фактично не існує. У так званій “ЛНР” воліють використовувати термін “вірусна пневмонія”, у Криму і тестують, і лікують від коронавірусу, однак місць в лікарнях бракує, а жителів Сімферополя можуть направляти до лікарень за кілька сот кілометрів, у Феодосію. Пандемія підкреслила, наскільки вразливими можуть виявитися люди через брак комунікації й обмеження у пересуванні.

Офіційної інформації про точну кількість хворих та загиблих від коронавірусу на території так званих “ДНР” та “ЛНР” не існує. Окупаційна влада Криму говорить про 271 смерть від коронавірусної хвороби від початку пандемії, а також звітує про 20% вільних місць у стаціонарах під хворих на COVID-19. Тоді як Тетяна Голікова, віцепрем’єр- міністр уряду Росії, яка контролює Крим, заявила, що у регіоні залишилося всього 10% вільних місць для тяжкохворих. У Росії, яка має пряме сполучення з Кримом, за даними університету Джона Гопкінса, загалом діагностовано 2 215 533 випадків, активних – 464 801, а летальних – 38 558.

Так званий “Мінздрав” самопроголошеної “ДНР” на початку листопада заявляв, що на території окупованої Донеччини, де від березня до листопада померло 975 людей, було зареєстровано 10 з половиною тисяч випадків, понад 5000 людей одужали. Наразі там є 1500 людей з пневмонією, з яких 470 отримують кисневу підтримку. У “ЛНР” пишуть про 1770 випадків зараження і 137 смертей від COVID-19.

Ми запитали кількох мешканців окупованих територій про поточну ситуацію з пандемією. Заради безпеки наших співрозмовників ми не вказуємо їхні прізвища, а в деяких випадках і імена. Герої матеріалу не знайомі між собою і не є представниками однієї спільноти.

Окупований Донбас

Олена, працює на шахті в одному з інженерних відділів, Донецьк

Людей хворіє багато. У мене начальник помер. Хоч і був людиною похилого віку, але вів здоровий спосіб життя. Багато саме старших людей помирають. Швидкі тепер не приїдуть на виклик, навіть коли їм телефонують через підвищений тиск. Пенсіонерів, які помирають, буває, нема кому і поховати, бо родичі в Україні. Моя мама-пенсіонерка вже півроку, як ні з ким не зустрічається, хіба інколи виходить на прогулянку. Із подругами лише телефоном спілкується. У магазин я її не відпускаю, сама все приношу. Тестів не роблять, хоча кажуть, таки можна зробити безкоштовно у лікарні Калініна.

Жителі окупованих територій розповіли про життя в умовах пандеміїAP

Олена: "У мене помер начальник, який, хоч і був людиною похилого віку, але вів здоровий спосіб життя". Ілюстративне фото

Я єдина на роботі сиджу у масці. Сама її пошила. Нас у кімнаті дві людини, але постійно заходять відвідувачі – геть усі без масок. На вході в адмінкорпус сидить охоронець з термометром, але температуру він не міряє – просто пускає всіх, зокрема й без масок. Почали затримувати зарплату. Наразі видають гроші за серпень. Так по всіх шахтах “Макіїввугілля”, куди входить і наша. Жодного графіку виплат немає. Два тижні не мала ані копійки. Зараз перерахували 800 рублів (300 грн). Це десь 7% від нарахованого. Шахтарі отримали або ж стільки, або навіть менше.

На вулиці я багатьох хворих зустрічаю. Кашляють. Найстрашніше у транспорті. Заходять без масок, водій їм нічого не каже. Людей набивається чимало як зранку, так і ввечері. Та й тролейбуси курсують лише вранці і ввечері, удень – ні. Залишаються лише маршрутки, ними й користуюся. Мені дуже страшно, але йти пішки дуже далеко.

Зараз усі діти пішли в школу та вищі навчальні заклади, а до цього місяць вдома сиділи на карантині. Навіщо відпускати? Студенти з температурою ходять на заняття.

Михайло, шкільний вчитель, Донецьк

Учні молодших і середніх класів заходять до школи через один вхід, старші – через інший.

У нас два апарати для вимірювання температури. Класні керівники кожного перевіряють — чи є кашель, нежить. Учора, скажімо, одного хлопця пропустили, але потім побачили, що він кашляє, і відправили додому. Усі класи вчаться тепер тільки у своїх кабінетах. У коридорі наклеїли червоні лінії: 5 метрів ліворуч, 5 метрів праворуч. Щоб тримати дистанцію. Під час перерви діти можуть вийти в коридор, але не бігати по школі – дозволено заходити тільки в туалет і в їдальню. Кабінети провітрюють. Не можна обніматися, стояти близько. Хворих на COVID серед учнів немає, є хворі на ГРВІ. Один день учень пропустив – довідка, навіть якщо був у стоматолога або в хірурга . Ніяких записок від батьків, як раніше. Хоча “міністерство” такого не вимагає, але ми підстраховуємся.

Жителі окупованих територій розповіли про життя в умовах пандеміїAP

Втомлені лікарі сплять у кареті швидкої. Ілюстративне фото

При цьому в школі не скасували "політінформацію". Це називається "час гражданственности", який повинен обов’язково проводитися раз на тиждень в усіх бюджетних установах та підприємствах. Треба робити фото і відправляти звіт до громадської організації "Донецкая республика". Вони навіть матеріали надсилають, що саме ми повинні розповідати: що робив Пушилін, що “уряд”, що "народна рада". Ніхто цього слухати не хоче, на 15 хвилин зібралися, фото зробили і все. Наші люди скептично сприймають це, бо бачать, як те, що робиться на вулиці відрізняється від того, що розповідають.

Олена, мала підприємиця, Луганськ

У мене батько пенсіонер, пенсію не отримував з березня. Не може поїхати на підконтрольну територію й зареєструватися. Спершу КПВВ були закриті, а тепер для нього дуже складно розібратися з додатком “Дія”. У нього телефон “на кнопках”, навіть якщо я дам йому смартфон, це насправді не просто – повернути голову, сфотографуватися. Та й зір у нього поганий. Ну і 1250 грн за тест на коронавірус – стільки це коштує у Станиці-Луганській — для багатьох непідйомна сума.

Так, люди хворіють. Подруга, яка працювала на станції переливання крові тяжко перенесла хворобу, її чоловік, теж медик – легше. Але вже вийшли на роботу. Існує проблема з чергами на КТ – томографію. У нас у вересні був спалах. Зараз знайомі медики кажуть, що якщо в інфекційному відділенні тоді було 300 людей, то зараз 60. Також тоді, у вересні, був ажіотаж — бракувало антибіотиків, вітаміну Д, усіх тих препаратів, які, як вважається, можуть допомагати. Тепер подруга, яка працює в аптеці, каже, що все є, ажіотажу немає. Медикаменти з Росії. Тести раніше робили лише в лікарнях, для тих, в кого є підозри. Зараз з цим простіше – є й приватні лабораторії, і в тих самих аптеках. Коштує це 1500 рублів, тобто 550 гривень.

Читайте також: Смартфони в оренду, ПЛР тести на вулиці: як перетинають КПВВ на Луганщині

За останні тижні трохи послабили обмеження – заклади закривалися о 19:00. Але з 23:00 до 06:00 ранку все одно комендантська година. А от за масочним режимом суворо стежать – і на ринках, і в магазинах люди мають бути в масках. Сьогодні лише заходила до знайомих в крамницю, розповідають, що їх оштрафували за відсутність масок. Який штраф, щоправда, не спитала. Але так, в Луганську більше слідкують. Якщо раніше Луганськ так би мовити відставав від Донецька, то зараз навпаки. З подругою зідзвонюємося, а от побачитися не можемо – між Луганськом і Донецьком курсує лише вантажний транспорт.

Ганна, фахівчиня у сфері закупівель, Алчевськ

Карантинні заходи є, але обмеження не надто сильні – насамперед це стосується закладів харчування, ресторанів, їдалень. Носіння масок обов’язкове. У мене особисто є знайомі, які перехворіли на COVID-19, але в одних випадках діагностували коронавірус, в інших – пневмонію легень. Я знаю про кілька смертей старших за 50 років людей. Лікування призначав лікар. Це антибіотики і багато рідини. А от що в нас відбувається з тестами – я навіть і гадки не маю.

Юрій, економіст, Алчевськ

Жорсткого карантину у нас немає, але 5 жовтня з’явилося розпорядження про закриття шкіл, кінотеатрів, розважальних центрів і закладів харчування. З 5 жовтня по 16 листопада вони працювали до 15:00 та на виніс до 20:00. Потім було дозволено працювати до 19:00, а до 21:00 забирати замовлення. Школи також місяць були закриті, але цього місяця почалося дистанційне навчання.

Серед моїх особистих знайомих ніхто на коронавірус не хворів. Моя мама ще коли все почалося захворіла, як потім з'ясувалося, на двосторонню пневмонію. Тест їй не робили навіть після дзвінків до “міністерства охорони здоров’я” “ЛНР”, бо вона не контактувала з людьми, які приїхали з Росії чи України.

Щодо тих, кого я просто знаю, то від COVID-19 померла одна доволі впливова людина у нашому місті, після того, як вірус виявили. Це сталося дуже швидко. Йому не встигли навіть з Росії привезти дорогі медикаменти. Знаю, що від коронавірусу у двох колишніх колег померли батьки. Кажуть, що ті були водіями автобусів, але останнє я не можу перевірити. Я не знаю, як надається медична допомога саме хворим на COVID-19, однак коли лікували маму від пневмонії, все купували самі – від вати до спирту, тільки вентиляція легень була безкоштовною, але й медикам ми не платили.

Жителі окупованих територій розповіли про життя в умовах пандеміїAP

Лікар надає допомогу чоловіку похилого віку. Ілюстративне фото

Узагалі, коли була перша хвиля захворювань, у Луганську була одна лікарня виділена під хворих на COVID-19. Наразі в Алчевську під хворобу переробили одну дитячу лікарню, її перевели в інше приміщення. Лікаря можна викликати додому телефоном. А от про тести нічого не знаю, ані чи є вони в продажу, ані як їх проводять. Хіба, кажуть, можна зробити безкоштовний тест в Луганську.

Щодо дистанційної освіти, то проблема в дуже старому обладнанні в школах. Є чимало проблем в бізнесу, який був повністю закритий навесні – скажімо, кінотеатри, кафе. Мені здається, що в маленьких тісних крамничках легше заразитися, аніж у великих приміщеннях. Що стосується усіляких заходів безпеки – масок, антисептиків, то під час першої хвилі карантину цього бракувало, але зараз всього достатньо і доволі недорого. Старші люди, хоч і скептичні до пандемії, все одно стараються без потреби з дому не виходити. А молодь в основному сидить в інтернеті.

Слюсар, Алчевськ

Суворого карантину немає. Навесні громадським транспорті люди їздили лише в годину пік – на роботу й назад, адже було рекомендовано уникати поїздок. Між містами були блокпости, перевіряли документи, а на міжміські маршрутки пускали лише з місцевою пропискою. Скажімо, жителя Алчевська не пропускали у Перевальськ без спецдозволу. Наразі крім обов’язкових масок ніяких обмежень немає. У школах заняття є, але діти вчаться по 2-3 дні, решта навчального тижня з дому. Але класи ділять навпіл, половина навчається у першу зміну, інша – в другу. Навесні магазини окрім продуктивних не працювали. На таких крамницях висіло оголошення з номером, по дзвінку продавець призначав час, на який міг покупець приходить. Наразі всі магазини працюють вільно, так само як і перукарні. Однак. знову ж таки. всі в масках.

Жителі окупованих територій розповіли про життя в умовах пандеміїdiana-mihailova.livejournal.com

КПВВ "Оленівка" у Донецькій області. Ілюстративне фото

Я особисто не знаю людей, які хворіли саме на коронавірусну хворобу. У нас насправді немає тестів для визначення діагнозу, тож і лікарі не можуть цього робити. Взагалі в медіа і місцевому телебаченні використовують частіше терміни ГРВІ й вірусне запалення легень. Але багато знайомих хворіли вдома, навпаки не зверталися в лікарнь, бо там велике скупчення людей. 19 вересня у нас святкували День міста, були офіційні заходи, концерт, а через тиждень кількість захворювань по місту. Мені невідомо, як лікуватися, але чув від знайомих, що лікарні заповнені.

Анексований Крим

Активістка, Сімферополь

Ми захворіли усією родиною. Закінчили лікування два тижні тому. Батьки переносили складно, мамі 58, але в неї цукровий діабет. У Криму складно знайти ліки, лише аналоги, від яких у неї почалася алергія, тож замінили на таблетки. Коли поїхала швидка – у мами були утруднення дихання, невелика сатурація. Їй запропонували шпиталізацію, однак попередили, що в Сімферополі може не бути місць, тому її можуть відправити або в Армянськ, Феодосію чи Євпаторію – це далеко. Співробітники швидкої хоч і не відмовляли нас, але також дали зрозуміти, що якщо раптом в неї не COVID-19, а ми на той час ще не робили тест, то є шанс, що вона заразиться ним в стаціонарі, а у неї ж діабет. Тому ми вирішили лікуватися дома, знайшли медсестру.

Спершу пішли в амбулаторію за місцем реєстрації зробити тест, мамі зробили, а батькові відмовили. Тож ми поїхали до приватної лікарні, вже там тести підтвердили діагноз усім нам. Приватна лікарня попередила, що передає результати в “Росспоживнагляд”, якщо виявляють коронавірусну хворобу. Вже після цього “Росспоживнагляд” дав вказівку державній лабораторії взяти тести ПЛР. Тобто оттак це працює. Але тести там були негативні. Окрім того в лікарню не приймати без комп’ютерної томографії, тому довелося їхати у приватну. У мами ураження легень було від 25 до 50 відсотків. Зараз ліпше, насамперед допомогли крапельниці.

Загалом кажуть, що в лікарні складно влаштуватися, лікуються ті, в кого є знайомі, і коли є гроші. Я не можу зрозуміти, як їх платять, але таки не офіційно. Кажуть, що ліки є, але це не так. Я сама в онлайн-спільноті, що згуртувалася для пошуку ліків. Організовуються групи волонтерів, які їх якось привозять з материкової України, Росії, Казахстану. Інколи буває, коли за однією ампулою їдуть за сотні кілометрів, коли це стосується тяжкохворих.

Щодо доступу на материкову Україну – є обмеження, які накладає Росія. Кажуть, що за час карантину можна виїхати лише один раз. Мого батька розвернули на російському пропускному пункті – сказали, що він вже був влітку і “використав свою одну поїздку”. А от із Росії та до неї приїздять вільно.

Ольга, викладачка, Сімферополь

У нас немає особливих обмежень: школи, контори, салони краси, бані, перукарні – усе працює. Університет дистанційно. До магазинів вхід у масках, але на вулиці їх не носять. У транспорті люди літнього віку в масках, молодь – ні. Це ніхто не перевіряє.

У мене чимало знайомих перехворіли – у більшості одностороннє чи двостороннє запалення легень, але тести негативні. Знаю цілу родину, яка хворіла, одна людина померла.

Жителі окупованих територій розповіли про життя в умовах пандеміїКрим Реалії

Ольга з Сімферополя: "Кажуть, що місць у стаціонарах стало менше, тож більшість лікується вдома, радяться зі знайомими лікарями". Ілюстративне фото

У брата два місяці тому був позитивний тест. Він службовець. Переніс хворобу відносно легко, але з високою температурою. Тоді у лікарнях було чимало вільних місць, його намагалися шпиталізувати, але він сам відмовився – симптоми були не жорсткими.

Безкоштовний тест йому зробили тричі, так само й дітям. А от дружині та її батькам – ні, але усім виписали лікарняні. Зараз кажуть, що місць у стаціонарах стало менше, тож більшість лікується вдома, радяться зі знайомими лікарями, що робити. Я зателефонувала зараз знайомим, щоб перепитати, що ті знають, вони кажуть, що лікування дуже дороге, але доглядають погано: можуть по кілька днів не підходити.

Юристка, Сімферополь

У закладах, де я буваю, – університетах, судах, треба носити маски. На вході перевіряють температуру. У судах обов’язково вимагають одягнути маску, поміряти температуру, те саме в слідчому ізоляторі. А от у крамницях інколи люди приспускають маску. Антисептики багато де є, я лише в одному місці бачила, щоб роздавали безкоштовні маски. Людей і в крамницях, і транспорті більше, аніж дозволяє соціальна дистанція.

Знаю не одну людину, яка перехворіла. Це й мої колеги, і родичі. Майже у всіх були ураження легень або 10-15%, а навіть 60%. Практично ніхто з них не звертався до медзакладів, а лише телефонували знайомим медикам, які призначали лікування – крапельниці, уколи. Усе, переважно, в онлайн-режимі. Більше довіряють саме тим, кого знають, а не медичним установам. Одну з близьких вдалося влаштувати лише до лікарні у Бахчисараї, хоча сама вона зареєстрована у Сімферополі. Я знаю двох людей, які померли саме від коронавірусної інфекції, їх ховали в пластикових пакетах, через вірус не можна було проводити обряд омивання, кількість людей на похороні була також обмежена.

Жителі окупованих територій розповіли про життя в умовах пандеміїRFE/RL

Юристка з Сімферополя: "Людей у крамницях, і в транспорті більше, аніж дозволяє соціальна дистанція". Ілюстративне фото

Не знаю, чи є безкоштовні тести, але платні роблять і дещо дешевше, аніж на материковій Україні. Тут вони коштують 1500 рублів, це 550 грн.

Загалом, якщо порівнювати першу й другу хвилю, нині хоч в рази більше хворих, менше паніки. Якщо раніше люди сиділи вдома, користувалися антисептиками, витирали кожну річ, то зараз ставляться до всього простіше. Навіть, якщо думають, що захворіють, сподіваюся, що якось пронесе. Однак зараз максимально відчувається взаємодопомога. Достатньо написати, що треба ліки, і всі збирають кошти, викладають онлайн-оголошення, що у когось залишилося стільки-то ліків. Якщо у когось є пульсоксиметр – діляться. Я можу сказати про солідарність зокрема серед нашої громади – серед кримських татар. Закуповуються навіть кисневі апарати.

Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди