28 червня Україна повернула з російських тюрем десятьох цивільних громадян. Серед них — заступник голови Меджлісу Наріман Джелял. Після окупації Криму він залишався на півострові та публічно критикував дії окупаційної влади, зокрема щодо переслідування кримських татар.
Джелял не покинув Крим навіть після того, як Росія проголосила Меджліс, представницький орган кримських татар, екстремістською організацією. До свого арешту за сфабрикованою справою про підрив газогону Наріман залишався одним із найпомітніших голосів спротиву на окупованому півострові.
В інтерв'ю Суспільному він розповів, як свого часу ухвалив рішення залишитись в Криму, як дізнався про звільнення з полону та чим планує займатись найближчим часом.
Нарімане, я вас щиро вітаю із тим, що ви на волі. Почнімо із того, як ви дізналися про звільнення і як воно відбувалося?
Дізнався, коли мене викликали до адміністрації закладу (у вересні 2022 року окупаційний Верховний Суд Криму засудив Джеляла до 17 років у колонії суворого режиму, він відбував строк у в’язниці міста Мінусінськ Красноярського краю — ред.), 25 червня, пообіді. Сказали: збирай речі, підеш до штабу. Там мене зустрів начальник кооперативної служби, який одразу, як тільки я увійшов, сказав готуватись до звільнення. І додав: коли звільнитесь, про повернення у Крим навіть не думайте, у вас не буде такої можливості. Після цього почалися організаційні процедури, вони зі мною, скажімо так, прощалися, закривали документи, віддавали речі. І ближче до кінця робочого дня передали в руки двох співробітників ФСБ, які доставили мене до Красноярського СІЗО, там я провів ще дві доби. Після цього відвезли до кордону з Білоруссю, де мене зустріли представники України.
Чи відомо вам деталі операції з вашого звільнення?
Взагалі немає ніяких подробиць — лише те, що було озвучено Мустафою Джемілєвим і що при зустрічі повідомив мені президент Володимир Зеленський. Зі мною планували звільнити ще декількох кримських політв'язнів — братів Ахтемових (Асан та Азіз Ахтемови також є фігурантами справи про "підрив газопроводу" — ред.), Сервера Мустафаєва, Леніє Умєрову, але, на жаль, вдалося звільнити лише мене.
Що вдалося зробити за ці кілька днів після звільнення, що принесло вам людську радість?
У першу чергу, я мав нагоду зв'язатися з людьми в Криму, з родичами. Коли там дізналися про моє звільнення, величезна кількість моїх знайомих приходила до нас додому, до моєї дружини Левізи, пити так звану святкову каву. І дружина часто набирала мене телефоном, аби ці люди могли мене привітати. І це перше, щось дуже добре і гарне, що відбулося на волі.
Розкажіть, яким було ставлення до вас у в'язниці?
Одразу скажу, що ставлення було більш-менш людським, нормальним. У принципі, вони розуміли, кого утримують, завдяки тій увазі, яка була до мене по всьому світу. Я не перестаю дякувати тим, хто доклав до цього зусилля. І так само перемовини щодо мого звільнення, те, що їх вели такі люди як президент Туреччини Ердоган, президент Зеленський, це теж працювало на мій захист.
Я зустрічав людей, хлопців, які перебували в жахливих умовах: їх і катували, і погано годували, і взагалі з ними відбувалося те, про що я, за нагодою, буду пізніше розповідати, тому мені, в принципі, жалітися немає на що. Авжеж певні, скажімо так, іспити довелося скласти в цій системі, бо вона налаштована на те, щоб зламати людську волю.
Хлопці, яких ви згадали, — це кримські татари, українці, яких затримали за політичними мотивами?
Так, мені пощастило з багатьма познайомитись особисто, когось я знав, про когось чув, про когось не чув, і ми познайомились. Це було і в СІЗО у Сімферополі, і навіть вже в тюрмі. Я перетинався з тими, хто був ув'язнений за так званою терористичною статтею, з хлопцями з Луганської області, був Артем зі Скадовська, був Юра… Ми навіть одну камеру з деким ділили, мали змогу підтримати одне одного.
Ви озвучили тезу про розголос, який спрацював.
Так, я говорив і буду повторювати, що всі ті люди, які докладають зусиль для привернення уваги до долі політв'язнів, їхня праця не даремна, вона працює. Це і журналісти, і правозахисники, і державні діячі, і родичі, і самі політв'язні, які там тримаються. Оце все працює, і доказом цьому є моє звільнення.
Я перший, кого звільнили з кримських політв'язнів за п'ять років (до цього востаннє Росія повернула кримських політв'язнів у 2019 році — ред.), і я маю надію, що оця щілина, з якої витягли мене, буде розширюватися, і ми витягнемо всіх інших.
Як виглядав ваш день в СІЗО та в тюрмі і чи вдавалося робити якісь нотатки, чи вдавалося цей досвід закарбовувати?
У Сімферопольському СІЗО як такого режиму не було: коли хотіли — спали, коли хотіли — снідали, і там у мене була можливість писати та передавати записи, тому що до мене щонайменше двічі на тиждень приходила дружина, адвокати, тобто оцей зв'язок з зовнішнім світом був. Ви бачили, що листи, звернення публікувалися. Вже у тюрмі листування цензурувалось і через часті обшуки я не робив нотатків, тримаю, що можу, в голові. У російських тюрмах є така традиція, що раптом щось знайдуть, то можуть відкрити нові кримінальні справи і збільшити той термін перебування в неволі, який ув'язнені вже мають.
Кримських татар переслідують від початку окупації Криму, зокрема, представників Меджлісу. Власне, на одному з таких політично вмотивованих судів ми з вами познайомились. Чи чекали ви, що одного ранку російські силовики прийдуть і за вами?
Я не скажу, що я очікував, але припускав, що таке може статися. Про це говорили і серед друзів, і серед ворогів. Були люди, яких я не хочу називати, які виступали на пропагандистських ЗМІ, де заявляли: а чому це Наріман досі на свободі? Тобто ця істерія накручувалась у Криму, але певний час вони мирились із тим, що я робив.
Двічі я поставав перед рішенням залишитися чи поїхати. Одного разу, коли я приїхав до Києва за кілька років після окупації, друзі вмовляли мене залишитися, розуміючи ризики, втім я повернувся і ще кілька років працював після цього. І вдруге — після установчого саміту Кримської платформи в 2021 році. Один мій гарний знайомий забіг до Меджлісу і сказав: “Наріман, те, що ти зробив цього разу, тобі точно не пробачать”. Ви ж пам'ятаєте, перед Кримською платформою були прямі погрози тим, хто поїде на неї з Криму. Але я не міг не повернутись, бо були люди, які пов'язували з моєю роботою певні сподівання. Якщо ти людина відповідальна — а я маю надію, що я саме така людина, — ти просто не можеш їх кинути. Це відповідальність перед тими, хто довірив тобі право їх представляти, озвучувати їхні думки, і ти просто не маєш іншого вибору, ніж продовжувати це робити. Тому це було свідоме рішення про повернення.
Вас засудили після повернення з Києва за так званою "справою про диверсію на газопроводі". Чи натякали вам або говорили прямо, за що насправді вас затримали? І чи пригадуєте ви цей день?
Ви знаєте, день затримання за відчуттями був схожий на початок окупації (Джеляла затримали у вересні 2021 року вдома, звинувативши в організації диверсії на газопроводі у селі Перевальне Сімферопольського району — ред.). Коли ти припускав, що це може статись, причому з великою вірогідністю, але коли це починається, і ти бачиш оцю техніку, цих солдатів — це вже інше. Те саме із моїм затриманням. Одна справа — припускати, десь там очікувати на горизонті, а інша — це фактично переживати всі ці обставини. Як ви пам'ятаєте, напередодні я написав допис про затримання Азіза Ахтемова. І я навіть не думав, що вслід за ним прийдуть по мене. Я ще загуглив про якісь вибухи в Сімферополі, не знайшов жодної інформації, я і гадки не мав, коли вони відбулися і що там підірвали. І коли зранку до мене прийшли і сказали, що ось затримують мене за такою-то справою, я, звичайно, був трохи шокований, хоча розумів, що це все вигадка. Під час обшуку ніхто зі мною не розмовляв, але коли мене відвезли до підвалу, де я сидів із мішком на голові, то сказали: поки ти писав свої статті, ми тебе терпіли, але навіщо ти поїхав на Кримську платформу? Ось тоді я зрозумів, що Кримська платформа стала тією останньою краплею, після якої прийняли рішення про моє ув'язнення.
Тобто можна говорити, що справа про підрив газогону — це недолуга спроба приховати політичні мотиви вашого переслідування?
Так, звичайно, я думаю, що вони обрали таку справу, щоб забруднити все те, що я робив у Криму, адже я дотримувався мирних, законних способів спротиву. А їм потрібно було все це перекреслити і когось запевнити, що я є терористом. Хоча авжеж я поважаю тих, хто, захищаючи власну державу, робить ті дії, що носять військовий характер в Криму. Тільки мені самому це було не притаманно.
Що вам відомо про долю ще двох фігурантів справи, за якою вас затримали?
Ви знаєте, коли мене везли із зав'язаними очима в Україну, я сподівався, що вони можливо десь поряд, що вони зі мною будуть звільнені. І тільки наприкінці дороги вже змирився, що навряд чи.
Азіз Ахтемов також перебуває в Красноярскому краї, але в іншій тюрмі, міста Єнісейськ, це трохи північніше. Стан його здоров'я, за словами рідних, більш-менш задовільний. Я знаю Азіза — він така людина, яка не дуже любить сумувати, він намагається спокійно приймати обставини, і коли ми останнього разу на етапі мали можливість поговорити, він був у більш-менш нормальному стані. Асан перебуває зараз у тюрмі в Владимирі, це європейська частина Росії, ближче до дому, але слава про цей заклад не дуже добра. Не так давно його відвідав адвокат, і повідомив, що Асан у задовільному стані. Хоча я розумію, що людина, яка перебуває там в тюрмі, не буде розповідати всього, щоб зберегти спокій рідних.
Як би ви описали становище кримських татар в ті роки, коли ви були в Криму, ще на волі?
Ситуація дуже важка, і з моральної, і з фізичної точки зору. Вже перебуваючи в тюрмі, я написав невеликий нарис про те, що бачив — як люди перебували в умовах, дуже схожих на умови неволі, тюрми чи табору якогось. І це дуже важко, бо ця свобода, яка там є у людей, вона дуже умовна. Я навіть стикався з людьми, які підтримували так звану Кримську весну, а потім, з приходом Росії, опинялися в тюрмі — і вони переглядали свої погляди.
А зараз, після початку повномасштабної війни, коли дії поліції, слідчого комітету стали взагалі драконівськими, коли тебе можуть притягти до відповідальності за не той колір одягу чи за якісь не такі слова, перебувати в окупації стало ще важче. Нам треба підтримувати людей, які залишаються там, щоб вони не втрачали надії на звільнення.
Ви — заступник голови Меджлісу. Лідери кримських татар були змушені покинути Крим з початком окупації. Ви залишалися довгий час, попри всі ризики. Зараз можна говорити про певну кризу, адже коли головний представницький орган в екзилі, а люди залишаються в окупації, створюється певна прірва. Як ви бачите майбутнє цього органу?
Мені важко зараз відповісти, тому що треба поспілкуватися з колегами, поспілкуватися з моїми співвітчизниками і тут, і в Криму, щоб щонайменше оцінити, кризове це становище, як ви говорите, чи ні. І вже після цього робити висновки стосовно того, що є на даний момент, і що треба робити, щоб покращити ситуацію.
Чим ви плануєте займатись найближчим часом?
Привертати увагу і до наших військовополонених, і цивільних заручників, тому що це вкрай важливо. І звичайно, я вже сказав колегам, що готовий бути корисним там, де це буде добре для загальної справи.
