Валентин Краснопьоров — автор YouTube-каналів "Останній капіталіст" та "Валентин", співзасновник ігрової студії TeamFire та видавництва "Куркуль". Голова громадської організації “Сильні громади”. Учасник Євромайдану в Донецьку. Про відключення світла, ціни, курс долара, податки й мілітаризацію — Краснопьоров у проєкті Суспільного "Ремовська Інтерв’ю". Відеоверсію дивіться за посиланням.
Про відключення світла
Почнімо з ситуації зі світлом. Зараз відключення електроенергії люди сприймають по-іншому, ніж взимку 2023-го. Чому так багато нарікань на владу?
Є втома. і це не феномен для суспільств, які мають багаторічну широкомасштабну війну. Візьмемо Британію під час Другої світової — там на другий-третій рік людей теж "плавило", було важко. До того ж, взимку, коли люди споживають багато електроенергії, її відсутність пояснити простіше.
Чи є підстави звинувачувати керівництво країни, уповноважені органи або окремі компанії, наприклад ДТЕК, у тому, що ситуація настільки складна?
Переважно — ні. Вони намагаються доволі справедливо подавати дефіцитну електроенергію. Дедалі частіше вимикають навіть житлові будинки, що підключені по лінії інфраструктури — аби не було питань.
Але є речі, які можна було зробити. В Україні маємо слабеньку середньострокову і стратегічну політику. Наприклад, свого часу повернули ПДВ на сонячні панелі. А зараз ситуація: окей, ви не можете дати світла з об'єктивних причин, тому я хочу поставити панель — і ще маю за неї платити більше. Я вже мовчу про те, щоб під'єднатися до мережі й продавати надлишок — там пекло, в адміністративному плані.
У нас є хвороба стратегічного бачення. І нею хворіє не перша хвиля еліт. Це відбивається на вмінні вирішувати державні питання і дивитися на декілька кроків вперед. Чи потрібні зараз податки? Так — нам треба захищати країну. Але що ми робимо хорошого, коли цими податками вбиваємо споживання? Треба шукати коректні підходи. Бізнес повинен мати можливість забезпечити себе генераторами. А в нас зараз є ПДВ на їхню купівлюУ червні в уряді анонсували, що найближчим часом можуть розглянути можливість скасування ввізного мита і податку на додану вартість на будь-яке обладнання та комплектуючі до нього, що є енергетичними. Зокрема, на генератори.. Якщо бізнес закриється, він взагалі податків не заплатить.
Тому в таких питаннях владу треба спонукати до певних рішень. Але люди часто критикують за речі, в яких не розуміються. Запитують: чому не купили ППО? Ніби це так легко — зайшов у "воєнторг" і купив.
Одне з головних зауважень: мовляв, не підготувалися, хоч західні партнери виділяли кошти на захист енергетики, а отже, їх розікрали.
Не пропрацювали нормальне бачення, що війна з супротивником, який може діставати нас у будь-якому куточку. Треба було диверсифіковувати генерацію, а не концентруватися на побудові захисних споруд. Але, от у вас є ТЕЦ. То що, сказати: не закривайте їх? І дати росіянам можливість вдарити? Ви все одно спробуєте їх захистити. Не вийшло. Тому тепер треба рухатися до диверсифікації генерації.
Дискусія, що хтось щось вкрав, не зовсім релевантна. Здається, після 2014-го жодну українську владу не можна було звинуватити в бажанні виключно збагатитися і нічого не робити. Зловживання існують. Але ця хвороба народилася не сьогодні. Її треба випилювати поступово — і розвитком інституцій, і прозорістю процесів. Тож якщо говоримо, чи було бажання влади щось робити — так. Чи зробили це ідеально — ні. Чи могли бути зловживання, коли будувалися ці захисні речі — безумовно, могли.
До чого ви готуєтеся взимку? Що на нас чекає?
Якщо матимемо систему протиповітряної оборони, і в московитів буде менше можливостей знищувати критичну інфраструктуру, сценарій мінімум — як-от зараз в липні: 5-7 годин — відключення, далі — 2-5 годин світла.
Як би ви порадили підготуватися тим, хто ще вагається, що робити?
Ті, хто має свої домогосподарства, — треба тягнути сонячні панелі. Або вітряки ставити. Хто живе у багатоквартирному будинку з ОСББ, — домовляйтеся. Зараз це проблема — люди не хочуть на генератор нормально скидатися.
Також треба включати індивідуальну відповідальність. Купувати "екофлоу" чи "блюеті"Зарядні станції. Або дешевші повербанки. Так чи інакше, треба буде витрачатися.
Чи всім доступні такі засоби?
Ми — країна, яка живе у двох реаліях. Частина суспільства — в західних, де від тебе все залежить, ти заробляєш якомога більше, вкладаєш в можливості. Інша частина очікує на щось від держави. Це проблема, бо такі люди можуть стати інструментом для делегітимізації. Мовляв, країна нам нічого не дала.
А що держава мала б давати?
В ситуації з електроенергією можна розраховувати, що, разом з приватними гравцями, держава зробить так, аби справедливо розподілити невелику кількість енергоресурсів і швидше відновити генерацію.
Також держава не мала б заважати створювати генерацію домогосподарствам. Наприклад, ми поставимо сонячні панелі й будемо вимагати легкого включення в мережу. І ще й продамо надлишок електроенергії. І цим допоможемо країні.
Ми часто ставимося до ресурсів не відповідально. У нас люди в шоці, коли їм кажуть, що в розвиненому світі промислові гравці платять за електроенергію менше, ніж побутові. Тому що купують її оптово. А у нас, через певні популістські підходи, навпаки. Викривляється сама логіка і генерації, і ринку.
Можливо, причина в тому, що населення не може собі дозволити сценарій, по якому діє західний світ?
Згадаймо про поляків і Лешека БальцеровичаПольський економіст, який в кінці 1980-х впровадив план переходу Польщі від планової комуністичної економіки до ринкової. Досі є багато тих, хто каже, мовляв, Бальцерович поганий, мені було так добре, а він в 1990-х зробив боляче. Але поляки розуміли: зараз робимо все, як на Заході, буде важко, але потім будемо мати час розвитку і відновлення вже на західних процесах і цінностях.
А ми мали й важкі 1990-ті, і не отримали того, що та ж Польща. То ми зрештою робимо систему такою, що дає шанс майбутнім поколінням? Чи консервуємо те, що є і так і живемо? Вибір за нами.
Про рівень зарплат
З огляду на енергокризу, частина виробників, зокрема, харчових продуктів, визнають, що багато що може подорожчати. До чого готуватися?
Ціни будуть зростати — і через те, що збільшили тарифи, і через те, що введуть акцизи на паливо, яке є основою логістики. Візьмімо невелику "точку", яка випікає булки чи піцу — це відразу 30-35 тисяч гривень додаткових витрат. Їх вкладуть в ціну товару.
Як бути в ситуації, коли все довкола дорожчає, а твій дохід залишається в кращому випадку на тому рівні, на якому був?
Ціна на ринку праці теж зростає. В нас ростуть зарплати. Є дефіцит робочої сили, викликаний і виїздом значної частини населення, і мобілізацією. Тому людина, яка ефективно працює, буде заробляти більше, ніж раніше.
Ви говорите про приватний сектор. Але у нас велика частина зайнята в роботі на державу.
У державному секторі теж ростуть зарплати. Не так, як у приватному, але вони будуть підтягуватися. Бо інакше працівники держустанов можуть почати звільнятися, розуміючи різницю в зарплаті — немає сенсу лишатися.
Загалом, якщо брати з позиції окремої людини, ситуація надзвичайно важка. Буде інфляція, проблеми з курсом. Але Україна — в повномасштабній війні. Тримати ситуацію з тарифами на паузі — ми два роки, по суті, це робили. Вже немає ресурсів. Тут або вимикати генерацію, або підвищувати ціну.
Про курс долара
Щодо курсу валют — я бачила прогнози навіть про 44 гривні за долар до кінця року. Як буде, на ваш погляд?
Банки передбачають 42 гривні наприкінці року. Мінфін хоче 45, бо чим вища ціна долара, тим вищі ціни на товари, а з них йдуть податки. Але рухатися виключно інфляційним податком — це не є варіантом. Тому, думаю, Нацбанк не буде виводити курс до 45-ти. Буде десь 42.
Загалом, якщо збережеться більш-менш стабільна допомога партнерів, сильно курс скакати не буде. Якщо це сценарій, коли допомога не йде, може бути 60 і вище. Але це менш ймовірний варіант, ніж те, що все буде контрольовано.
Про добробут
Не так давно Центр Разумкова опублікував результати опитування щодо оцінки добробуту. Майже 13% респондентів сказали, що "ледве зводять кінці з кінцями". Як має допомогти держава тим, хто не може собі дозволити базових речей?
Держава зараз намагається все ж мінімально допомогти — я кажу про пільги, про виплати по безробіттю. Але якщо людина здорова, треба йти працювати. В нас унікальна ситуація — і безробіття, і дефіцит праці. Можливо, треба перенавчатися, шукати себе в інших сферах.
Зрозуміло, треба підтримувати й соціальні політики. Ніхто не робитиме такого, що в людей заберуть останні можливості для існування. Ми не можемо дозволити собі збільшити соціальні проблеми. Ми вже зменшили відсоток по мікрокредитах. Це дуже впливає, тому що люди постійно їх беруть, і потім із них неможливо вибратися.
Треба тиснути на сферу азартних ігор. Покійний Павло Петриченко порушив питання регулювання цієї сфери. Не може бути такого, щоб на людях із залежністю від азартних ігор заробляли без будь-яких обмежень.
Окрема тема — ті, хто переїхав з територій, де війна. Їм треба шукати нову роботу, будувати нове життя — це не так просто. Проблем багато. Треба створювати відповідні програми, комунікувати з західними партнерами. Знову-таки, питання: наскільки місцеве самоврядування включене в вирішення проблем? Якщо критикувати владу, це можна робити за те, що в нас нівелюється місцеве самоврядування.
Хіба в умовах воєнного стану централізація влади не неминуча?
Неминуча, але на певних напрямках. Навіщо централізовувати у вирішенні соціальних проблем, якщо місцеве самоврядування себе прекрасно показувало. Я постійно нагадую про битву під Вознесенськом — це приклад, коли місцеве самоврядування разом з армією вибило ворога з міста. Там всі вайбер-чати були розвідкою на місці.
З іншого боку, маємо приклади й неефективної влади на місцях на початку повномасштабного вторгнення — на це звертав увагу й президент.
Це не аргумент множити на нуль місцеве самоврядування загалом. Є певні повноваження влади, які треба було концентрувати. Але навіщо їх консолідувати в напрямках, де відбувається місцева соціальна, економічна політика? Бо це, напевно, зручно. І до широкомасштабного вторгнення у Зеленського були упередження щодо місцевого самоврядування. Тоді як воно може бути прекрасним союзником.
Чи можуть вийти з місцевого самоврядування лідери, які складуть конкуренцію існуючій політичній еліті? Можуть і вийдуть. Це нормальний процес, так це буває й у світі. Чи ми будемо будувати політичну й економічну монополію? І до чого тоді прийдемо?
Про економічне бронювання
Як на економіку впливає мобілізація чоловіків віком від 25 до 60 років?
Коли мобілізують кадри, які важко замінити, ринок праці страждає. Але є і процеси, які відбувалися в будь-якій повномасштабній війні у XX столітті — наприклад, зараз намагаються залучати жінок до робіт, що вважалися "чоловічими". Скажімо, набирають далекобійниць.
Плюс, триває дискусія про те, аби залучати трудових мігрантів. Насправді, вони в Україні вже були. Наприклад, коли турецькі компанії вигравали підряди на будівництво, вони привозили своїх робітників.
Які спеціальності чи сфери мають потрапляти під бронювання?
У нас багато підприємств включилися в виробництво речей, які допомагають захисникам. Яскравий приклад — FPV-дрони. Довгий час працівники, які їх виробляли, не були заброньовані. І не зрозуміло було взагалі, як це робити. В першу чергу треба бронювати людей, які виробляють засоби, які держава, або волонтери купляють і передають в Сили оборони. Тобто йдеться про оборонну сферу в широкому розумінні.
А що стосується економічного бронюванняЗаконопроєкт про економічне бронювання, зареєстрований у Раді, передбачає можливість бронювання працівника за умови сплати працедавцями за нього підвищеного військового збору близько 20 тисяч гривень. Як кажуть депутати, це не єдиний сценарій економічного бронювання, який можуть розглянути., я тут більше противник, ніж прихильник.
Чому?
Бо це буде підвищувати напругу. На фронті багато людей, які мали хороші статки й могли б себе забронювати. Але вони воюють.
Далі — багато людей працюють на менш оплачуваних роботах. І їх мобілізують. Це теж буде породжувати певне відчуття несправедливості. Чому за них роботодавець не платить, а за іншого платять?
Так, є чисто економічна логіка — якщо виробництво ефективне, може платити таку суму, значить, приносить прибутки. Тож дамо тим, хто може заробляти багато, можливість заробляти далі, аби економіка жила. Але це породжує багато питань в умовах, коли уже є питання до легітимності влади. У нас зараз не може бути виборів, тому треба старатися тримати легітимність. Боюсь, у випадку такого економічного бронювання це буде проблемою.
Легітимність влади більше підірве економічне бронювання, ніж його відсутність? Адже охочих скористатися такою можливістю багато.
Так. Була мова, наприклад, брати експортні підприємства і допомагати їм бронювати. Тому що вони генерують товари, які продаються за валюту. Також йшлося про аграрні підприємства. Але коли ми визначаємо такі сфери, то пояснюємо суспільству: наприклад, ми забронюємо водія вантажівки, бо інакше нам не привезуть їжу.
Я можу розглянути економічне бронювання як тимчасове явище — як відстрочку. А інакше виходить, що людина воює, бо за неї не змогли заплатити. Або тому, що свого часу цієї норми не було. У нас мала б бути система, коли практично все суспільство проходить через Сили оборони. Але тут треба і політичне рішення, і консенсус суспільства. Багато факторів свідчать, що суспільство не готове прийняти, що війна багаторічна. Влада теж не хоче нариватися на ці процеси. Тому створюються два світи — ті, що воюють, і ті, що шукають можливості забронюватися чи ще якось уникнути служби.
Про корупцію
На початку року соціологічна група "Рейтинг" і "Міжнародний республіканський інститут" запитали в українців, що, на їхню думку, є найбільшою загрозою для країни. На першому місці опинився варіант "Корупція в органах державної влади". А вже на другому — "Воєнна агресія Росії". Наскільки адекватною є така оцінка реальності?
Якщо ми звернемося до іншого опитування — чи зіштовхувалися українці за останні два роки з корупцією, більшість сказала, що ні. Тут є два моменти. Побутової корупції дійсно стало менше завдяки реформам 2015-2016 років. Ми кажемо, зокрема, про створення ЦНАПів, про реформу патрульної поліції.
Якщо порівняти зі світом, ми не така вже і корумпована країна. Є проблема елітарної корупції, але з нею теж багато було зроблено. Наприклад, реформували Фонд держмайна, багато держпідприємств продавалося на прозорих процедурах. Вже не кажучи, що була спроба зменшити корупцію і на "Укрзалізниці", і в "Нафтогазі". Але там проблема в тому, що коли компанія концентрує купу функцій, вона вже є, по суті, корупціогенною.
Але чому війна на другому місці, а корупція на першому? Це більш медійне питання, ніж реальне. Корупція точно має бути в топ-5 пріоритетів суспільства щодо необхідності вирішення. Але ця тема дотепер медійно розкручується, в умовах, коли довіра між суспільством і елітами надзвичайно низька. Це наша стара традиція. Ми всіх підозрюємо в бажанні все розікрасти. Своєю чергою, цим користуються політичні конкуренти, починають розкручувати: мовляв, всі крадуть.
Крадіжки є, і цим треба займатися. Але суспільство перегріте і громадськими організаціями, і медійними, і політичними, в першу чергу. Перегріте настільки, що війну ставить на друге місце.
Якщо проблема перебільшена, чому державний секретар США Ентоні Блінкен заявив, що Україна має здолати корупцію, "щоб не стати схожою на Росію"?
У нас завжди корупція є загрозою як явище. Але ми її ще й розтягуємо так, що лупимо по своїх інституціях і державі. Треба підходити раціонально. Є проблема — треба розуміти, як можемо її вирішити, які процедури запустити.
Наприклад, чому у нас сконцентрована влада в питаннях будівництва? Чому вона не взаємоконтролююча? Чому не взаємодіє з місцевою владою? Чому голови обласних військових адміністрацій мають суперповноваження, які завжди стимулюють корупціогенність?
Дискусія має йти в цьому напрямку. Ну немає в нас такого, що нічого не робиться без корупції. А люди судять саме так. Хоча визнають, що два роки не платили нікому.
