Пам’ять Героя України, командира запорізького взводу військової частини № 3033 Національної гвардії України Івана Гутніка-Залужного, а також його бойового побратима Бориса Грязнова вшанували рідні та друзі.
Побратими, родичі та друзі Івана Гутніка-Залужного та Бориса Грязнова приїхали на Осипенківський цвинтар опівдні. Вони поклали квіти на могили загиблих у серпні 2014-го АТОвців. Розповідають, що відвідують своїх близьких, традиційно, три рази на рік: у день загибелі Івана 10 серпня, а також у День Незалежності України, коли загинув Борис, і на Покрову, в День захисника.
Приїхала на могилу сина й мати Івана Галина Залужна. "Для мене ці наші збори - важлива підтримка. Поки хлопці зі мною, я тримаюсь, мені, якось, легше пережити своє горе. Але пережити це просто неможливо. Ми всі підтримуємо одне одного і думаємо: тільки б не було марним все, за що стоять на сході наші бійці."
До лав Національної гвардії України Іван Гутнік-Залужний був мобілізований під час першої хвилі мобілізації – у квітні 2014-го. Пройшов коротку підготовку й невдовзі виїхав у район антитерористичної операції для виконання бойових завдань. Нічний бій на блок посту поблизу Амвросіївки прийняв у званні молодшого лейтенанта. Ціною власного життя врятував своїх товаришів. На той час йому було 23 роки.
"10-го серпня вночі Іван побачив групу озброєних людей, що насувались на наш блок-пост. Прийняв бій із ними. У цьому бою він був важко поранений. На жаль, у шпиталі, куди ми його відвезли, лікарі не змогли врятувати йому життя,"- розповідає побратим Олександр Вєтров, старший лейтенант військової частини 3033 Національної Гвардії України.
Звання лейтенанта, а також орден «За мужність» отримав вже посмертно. Зазвичай, у пам’ятні дні на могилу онука схилити голову перед його подвигом приїжджає його дідусь, ветеран Другої Світової війни Іван Анакійович Залужний, - розповіла пані Галина. Але зараз він не дуже добре себе почуває, йому пішов вже 103-й рік.