Бути поруч з воїнами. Хто такі військові капелани та яка у них місія

Бути поруч з воїнами. Хто такі військові капелани та яка у них місія

Бути поруч з воїнами. Хто такі військові капелани та яка у них місія
Військові капелани з військовослужбовцями ЗСУ. Фото з особистого архіву отця Руслана Матвієнка

З 2021 року військове капеланство є професією, яка офіційно існує в Україні. Військові капелани не долучаються до нарядів та урочистих маршів, але мають опанувати військову культуру та служити при певному підрозділі. Головне завдання капелана – підтримувати дух військовослужбовців на війні і в тилу, бути поруч, вислухати, помолитись, мотивувати і надихнути на правильний шлях.

Більше про професію військового капелана дізнавалося Суспільне.

"Завдання капелана під час війни – частіше слухати, ніж говорити"

Молодший лейтенант Служби військового капеланства, капелан Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, священник Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла, синкел у справах капеланства Львівської Архиєпархії Андрій Хомишин є не лише настоятелем Храму святого Архистратига Михаїла, а й в духовному плані курує батальйонами, бригадами великого навчального закладу.

У зону бойових дій отець здебільшого їздив ще до повномасштабної війни (в часи ООС) і це не регламентувалось жодними законодавчими актами чи дозволами. Зараз його діяльність більше спрямована на роботу з курсантами та офіцерським складом.

Андрій Хомишин
Андрій Хомишин. Фото: Львівська архиєпархія УГКЦ

Хоч курсанти не воюють, проте, за словами капелана, вони також потребують духовної підтримки та розмов. Чимало потреб і в офіцерів, в яких великий бойовий досвід.

"Робота священника, військового капелана у час війни – більше слухати. Не можна людині дати доброї поради, коли її не вислухаєш. В одних є страхи, в інших побоювання, але у молитві приходить розрада і надія, що з нами Бог і все буде добре", – каже капелан.

"Військові капелани не змінюють чиюсь долю, але спільні розмови не проходять дарма"

Секретар управління Львівської єпархії ПЦУ, отець Руслан Матвієнко їздить на передову з 2014 року. Спочатку возив різну допомогу, яку збирали на парафіях, водночас духовно і морально підтримував військовослужбовців, виконуючи священичі обов’язки – сповідав, правив Богослужіння, проводив багато бесід. Зараз він ще й капелан 10 окремої гірсько-штурмової бригади "Едельвейс", яка постійно дислокується в Коломиї. Це одна з польових бригад, яка брала і бере активну участь у захисті України від агресора.

Загалом поїздок на передову, у зону бойових дій, у священнослужителя було кілька десятків. Усіх не перелічити, а за словами капелана, і не потрібно, адже це його покликання і обов’язок.

"Офіційно військовими капеланами ми є не так давно – з 2021 року. Але по суті наша робота не надто змінилась – як раніше ми брали активну участь у підтримці українських військовослужбовців, так і зараз. Але тепер ми не просто є духовними особами, а ще й офіцерами окремої капеланської служби, яка є в армії", – пояснює отець.

Руслан Матвієнко з військовими 10 окремої гірсько-штурмової бригади "Едельвейс"
Руслан Матвієнко з військовими 10 окремої гірсько-штурмової бригади "Едельвейс". Фото з особистого архіву отця Руслана Матвієнка

За його словами, більшість військових, які служать на передовій, є християнами, які у мирний час ходили до церкви, відвідували Богослужіння, вінчались, хрестили дітей. Тому зараз, у час війни, потреба у духовному слові для них є також важлива. Військовослужбовці потребують сповіді, молитви, хочуть висловити свої болі, емоції, враження, все, що наболіло, отримати пораду від капеланів.

"Дуже важливо вислухати військовослужбовців. Інколи вони не так хочуть поради, як виговоритись, і від того їм стає легше, злітає тягар. У священнику бійці знаходять розраду і підтримку", – каже військовий капелан.

Отець розповідає, що є випадки, коли розмови військових з капеланами стосуються їхнього подальшого перебування на службі: як далі жити, адже побачили багато болю і трагедій, яким буде їх майбутнє. У такі моменти, як зазначає капелан, важливо пояснити, що війна – це щось тимчасове, період, який вони мають гідно пройти, що не можна падати духом, треба пам’ятати, що удома чекають батько, мати, дружина, дівчина, заради яких варто жити. Дуже часто це їх надихає, адже розуміють, що тоді Господь благословить їх не лише перемогою, а й кращою долею для майбутніх поколінь.

Отець Руслан Матвієнко з військовим
Отець Руслан Матвієнко з військовим. Фото з особистого архіву отця Руслана Матвієнка

Останній раз із передової військовий капелан повернувся 24 грудня 2023 року. Через тиждень-два готується у наступну поїздку. Крім збірок необхідного (засоби гігієни, продукти харчування, автомобілі, дрони, бензопили, лопати, сокири тощо), везтиме зі собою натільні хрестики, кишенькові молитовники, Святе Письмо.

Поїздка на передову здебільшого триває приблизно три тижні. За цей час капелан, крім молитов та проведення Богослужінь, намагається відвідати всі підрозділи бригади та порозмовляти з бійцями. Траплялися випадки, коли під час Богослужінь неподалік ставались потужні вибухи. Тоді, за словами капелана, можливо, усіх і охоплював страх, але у молитві його вдавалось опановувати. Виконуючи священичу місію, капелани довершували Літургії, таким чином показуючи хлопцям, що завдяки молитві, вірі, надії вони зможуть подолати усі труднощі.

"Кожна поїздка є особлива, відбувається по-різному і по-різному запам’ятовується. Військові капелани не змінюють чиюсь долю, про це хіба що можуть сказати самі військовослужбовці, але спільні розмови точно не проходять даремно", – зазначив він.

Військові капелани з захисниками
Військові капелани з захисниками. Фото з особистого архіву отця Руслана Матвієнка

Капелан пригадав випадок, коли один з бійців бригади дуже кохав дівчину, планував з нею одружитись, але та його покинула. Сенсу життя він не бачив, проте завдяки розмові з капеланом зрозумів, що не варто зневірюватись. Зовсім скоро військовий таки зустрів інше кохання.

"Не так давно зустрівся з військовим, який при зустрічі сказав: "Ви знаєте, насправді Бог є на світі". Виявляється, на позиції у нього стріляли. Куля пробила бронежилет і зупинилась біля нагрудного кишенькового молитовника, на якому була зображена Пресвята Богородиця. Інший військовий розповідав, що куля зупинилась прямо у молитовнику, але не пробила його. Хлопці були дуже зворушені, бо зрозуміли, що Бог врятував їх та подарував життя, щоб надалі могли зробити багато доброго і корисного", – каже отець.

Військовий капелан додає: коли військовослужбовці, які на передовій, кажуть, що перебуваючи серед складних обставин, вони не забувають звертатись до Бога, моляться і від того відчувають особливий захист, стає зрозуміло, що діяльність не є марною.

"Тішить те, що навіть люди, які отримали складні контузії чи важкі поранення, все одно не втрачають віри, залишаються життєрадісними і не шкодують, що пішли воювати. Якщо кожен з нас, незалежно від посади, виконуватиме належно свою роботу, перемога стане ближчою", – додав військовий капелан Руслан Матвієнко.

На початок