Лірництво хочуть внести до списку ЮНЕСКО. Як на Рівненщині популяризують це мистецтво

Лірництво хочуть внести до списку ЮНЕСКО. Як на Рівненщині популяризують це мистецтво

лірник Андрій Ляшук
Андрій Ляшук на благодійному ярмарку у парку на Грабнику. Фото: Суспільне Рівне, 2023 рік

Три номінації на включення до списків нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО Україна вперше подала у 2023 році. Серед них — "Практика з охорони кобзарсько-лірницької традиції", яку популяризують у багатьох регіонах, зокрема й на Рівненщині.

Про унікальність ліри та популяризацію гри на цьому музичному інструменті в області в етері Українського радіо Рівне розповів лірник, фольклорист, дослідник традиційної культури Андрій Ляшук.

Лірництво як мистецтво

"Ліра — це не просто інструмент. Той, хто грає на лірі та виконує пісні — це не просто музикант чи співак. Це дуже глибока, сакральна традиція. Більшу частину репертуару лірників займають духовні кантиЦерковна або світська пісня для триголосного ансамблю або хору, що була поширена у XVI–XVIII ст. в Україні, псалми Псалми — це пісні релігійного змісту, що були написані на честь свят, обрядів поклоніння або на відзначення трагічних подій.та паралітургійний співПаралітургіійна музика — загальна назва текстомузикальних форм, близьких за стилем (у текстах і музиці) до богослужбових, але які не використовуються в офіційному (канонічному) богослужінні.. Тобто людина, яка навіть не часто ходить в церкву, може почути важливі речі для себе", — розповів лірник.

Музикант зазначив, що кобзарська пісня і пісня лірника різняться:

"Не все, що можна заспівати під кобзу чи старосвітську бандуру можна заспівати під ліру. Є дуже багато пісень, які можуть виконувати і кобзарі, і лірники, але є суто лірницька традиція. Тому що ліра — це інструмент бордуновийБордун — безперервний, незмінний за висотою звук відкритих (не скорочуваних у грі) струн щипкового й смичкового інструментів., там не зміниш тональність, коли граєш. Це середньовічна традиція. І лірники виконують ті пісні, які можна покласти на цей акомпанемент".

Чи були серед лірників жінки

Кандидат мистецтвознавства, завідувач лабораторії музичної етнології Львівської національної музичної академії Юрій Рибак розповів:

"Виконавців треба сприймати і як носіїв духовних цінностей. Дуже часто в селах, особливо де не було церкви, вони заступали священника. В православній традиції немає жінок, які є священниками. З цього міркування не було жінок й поміж лірниками. І це був тяжкий хліб. Треба було не мати свого господарства, мандрувати тижнями. Жінка — це берегиня домашнього вогню, тому вона мусила бути вдома. Але були жінки стихівничіСтихівничий — український народний незрячий читець духовних віршів — стихів, без акомпанементу, псальмоспівець., їх було чимало. На кобзі жодна жінка не грала. Стосовно лірниці — нібито була одна жінка, яка могла грати, але як виняток".

Розвиток лірництва на Рівненщині: в чому унікальність та культурна значущість мистецтва
Фото: Суспільне Рівне

Хто виготовляє ліри, чи можна навчитися грі на ній

Андрій Ляшук має кілька різновидів лір:

"Є інструмент виготовлений луцьким майстром Віктором Іщуком, це точна копія старосвітської ліри, на якій грав останній волинський лірник Іван Власюк. Інша ліра виготовлена польським майстром. Взагалі в Україні є небагато майстрів, які роблять ці інструменти, до десяти: в Луцьку, у Львові, у Києві, у Харкові. Це на фабриках не виготовляють".

Митець зауважив, що легко опанував ліру, бо мав досвід гри на інших інструментах. Хтось навчається цьому мистецтву в YouTube. Можна звернутися й до тих, хто вже вміє грати:

"Кобзарсько-лірницькі цехи намагаються наслідувати традицію і там можна вибрати собі вчителя. Потім ти отримуєш щось подібне до визвілкиОбряд, після котрого кобзар мав право мати своїх власних учнів., як колись це було. І уже можеш грати сам, ти вже лірник чи кобзар. Ліра — це інструмент струнний і, разом з тим, його можна назвати смичковим, тому що тут є колесо, яке треться по струнах. Воно виконує роль смичка, який безперервно треться. І дві чи більше сторін, які виконують роль бурдонів, та звучать постійно на одному тоні. Одна сторона, яка називається співаниця, грає мелодію".

Відродження лірництва в Україні

Лірництво з'явилося в Україні у XIV ст. й поступово розвинулося в потужний мистецький рух, що існував до початку XX століття, коли радянська влада почала масові репресії та арешти лірників і знищення лірницьких шкіл.

Нині є етномузиканти, які власноруч роблять ліри за давніми кресленнями та виконують стародавні пісні.

У 2023 році Україна вперше підготувала та подала три номінації на включення до списків нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО: українську писанку, кобзарсько-лірницькі традиції та вишивку "білим по білому", повідомили в Міністерстві культури та інформаційної політики. Їх можуть внести в список наприкінці 2024 року.

Розвиток лірництва на Рівненщині: в чому унікальність та культурна значущість мистецтва
Фото: Суспільне Рівне

Лірництво як елемент нематеріальної спадщини

Юрій Рибак розповів, що є люди, які успадкували традицію лірництва і популяризують її:

"У Києві і Львові — два осередки основні. Був в Харкові ще, але не знаю , чи діє він за теперішніх обставин. В основному, це люди етузіасти, які займаються цим принагідно, тобто як хобі. В нас немає жодного навчання. Була Стрітівська школа кобзарська, а тепер ця лінія призупинена або десь відкладена на кращі часи.

Що стосується первинної традиції, тієї, що була вихідною і йшла з народного середовища, то в Україні так історично склалося, що для Лівобережної України, частково центральної, було властиве кобзарське і лірницьке виконавство. А Правобережна Україна винятково пов'язана з лірництвом. Потім були музиканти без інструменту, так звані стихівничі, які говорили молитви і пісні співали. Але, можливо, через певні фізичні вади не могли виконувати на інструментах свій супровід. Також ця традиція не обірвалася на лірниках, а була успадкована сліпими гармоністами. І їх ще можна було донедавна бачити, навіть зараз на базарах є такі музиканти і в Рівному, і в інших великих містах".

Мистецтвознавець розповів, чому важливо внести лірництво до нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.

"Це наше національне надбання, воно в нас затрималося фактично до кінця ХХ століття.  Останній найяскравіший лірник помер у 1991 році. Останній гармоніст, який успадкував традицію, був носієм цього мистецтва, помер 2005 році. Ми встигли ще записати його. Ми не маємо права втратити це безповоротно і ми мусимо виховувати молодь, розвивати вторинне виконавство", — підсумував Юрій Рибак.

Суспільне Рівне в Telegram | Viber | Instagram | Twitter | YouTube | Facebook

На початок