"Артилеристів ЗСУ в полон не беруть": колишній голова Тернопільської обласної ради, боєць ЗСУ Олексій Кайда

"Артилеристів ЗСУ в полон не беруть": колишній голова Тернопільської обласної ради, боєць ЗСУ Олексій Кайда

Колишній голова Тернопільської обласної ради та народний депутат України сьомого скликання Олексій Кайда у повномасштабній війні воює з першого дня. Зараз він — командир першого вогневого взводу, старший офіцер батареї, бойові завдання виконує на лиманському напрямку. В інтерв’ю Суспільному розповів про ситуацію на фронті, важливість артилерійських військ та мобілізаційні заходи.

- Як почалася для вас повномасштабна війна? Ви були одним з оборонців Києва?

24 лютого о шостій ранку я виїхав з Тернополя і поїхав у Київ, пішов у військкомат, мобілізувався. Спочатку був у роті охорони. В обов’язки входило патрулювання Києва, треба було стояти на блокпостах, робити зачистки. Київ якраз в кільце взяли. Коли вже трошки від столиці їхні війська відігнали, я приніс відношення, щоб мене перевели в 5 штурмовий полк. Звідти за різним збігом обставин мене направили в 53 бригаду. Коли дізнався, що артилерист, а артилеристів не вистачало, мене перевели в 45 окрему артилерійську бригаду. На той час я був молодшим сержантом.

- Ви на фронті з 2015 року.

Так, четверта хвиля мобілізації. Тоді кожна хвиля була по 14 місяців.

Олексій Кайда на фронті біля бойової установки
Олексій Кайда біля бойової установки. Фото: архів Олексія Кайди

- Наскільки це був потужний досвід для повномасштабної війни?

Річ у тім, що я якраз у 2015 році здобув військово-облікову спеціальність "артилерист". Знання з попередньої служби знадобилися, однозначно. Тоді ми працювали на одних системах, "Мста", "Гіацинт", а зараз доводиться перевчатись на іноземні. Зараз конкретно працюємо на FH70, 155 міліметровій гаубиці.

- У чому особливості цієї установки?

Вона точніша, хоч, якщо взяти "Мсту", вони теж непогано стріляють, досить точно стріляють. Європейські партнери, прибалти, передали нам цю зброю, її треба наново опанувати.

- Скільки потрібно було часу, щоб зрозуміти принцип дії?

Принцип дії той самий, єдине, що трішки інакше наводиться, орієнтується гармата інакше.

- Артилеристам достатньо декілька тижнів чи місяців, щоб освоїти цю зброю повноцінно?

Місяців. У 2015 році декілька місяців я вчився ще на радянській системі. А коли ти вже опанував одну-другу установку, то далі легше.

Олексій Кайда з побратимами на фронті
Олексій Кайда з побратимами. Фото: архів Олексія Кайди

"Окупанти швидко встигли переорієнтуватися і підготуватися"

- На якому напрямку ви зараз і яка там ситуація?

Зараз на лиманському напрямку, перед тим були на бахмутському, потім нас на Куп’янськ перекинули, зараз знову повернули на лиманський напрямок. Ситуація, скажу так, всюди складна. Додаються важкі погодні умови. Коли -20 °, то люди витримують, а техніка інколи не витримує. Особливо, коли висока інтенсивність вогню, коли вдень ти, наприклад, повинен виставляти 100-150 снарядів. У нас було таке, що дві гармати вийшли з ладу, така ситуація склалась, що було два поранених бійці. Довелось командиру гармати бути за навідника. Я сідав як командир гармати і керував вогнем. То ми працювали фактично за три гармати. Спали по дві години за добу.

- Перший рік війни ми бачили, як наші війська повертають території, зараз ми спостерігаємо ситуацію, в якій мусимо оборонятися. Що змінилося?

Йдеться про те, що окупанти швидко встигли переорієнтуватися і підготуватися. Так само досвіду вони набираються, часто змінюють тактику. Наприклад, якщо вони спочатку йшли взводом, ротою наступали, то потім змінили тактику на невеликі мобільні групи по 6, 8, 10 людей. Рік тому ми переважали в небі дронами, зараз ситуація змінилася. Зараз вони переважають в небі. Зараз основна загроза для гармат — це ланцети. Вони їх так само вдосконалюють, зараз з’явилась інформація, що вони взагалі вночі можуть літати, ставлять на них інфрачервоні камери і тому подібне, тобто, дуже небезпечна штука. Ми так само вдосконалюємося, ставимо протиланцетні конструкції. Крім того, коли ми витискали, виганяли їх з Харківщини, з Херсонщини, то що вони робили? Вони будували фортифікаційні споруди. Там, фактично, лінію оборони залили бетоном і зараз їх звідти вибити надзвичайно важко.

Боєць ЗСУ Олексій Кайда і кореспондентка Суспільного Оксана Максимлюк під час інтерв'ю
Боєць ЗСУ Олексій Кайда і кореспондентка Суспільного Оксана Максимлюк. Фото: Суспільне Тернопіль

"Для того, щоби стати артилеристом, потрібно два-три місяці"

- Я чула таку думку, що вони якраз в обороні дуже ефективні.

Їх треба літаками бомбити, ракетами. Просто перемелювати їх. У них є величезний мобілізаційний потенціал. За офіційною статистикою, їх ніби 140 мільйонів. То є з кого набирати. Вони звикли завалювати трупами, і це ми зараз бачимо. Пригадую, як одну посадку розкладали, просто вибили їх, там лишилося двоє. Ми ж бачимо, дрони висять. Вони пішли в сусідню посадку і через 15 хвилин назад вертались. Тобто, їх звідти вигнали. Ясно, що ми і їх добили, тих двох, а на ранок знов один за одним йде людей 15. Знов в ту посадку, яка нами вже простріляна в м’ясо. У нас установки записані, ми знову накрили їх. Моє завдання як командира, в першу чергу, зберегти особовий склад, тому що гармату можна замінити, а людей, на превеликий жаль, не заміниш. Особливо людей з досвідом, які пройшли запорізький напрямок, херсонський напрямок, на Ізюмі стояли, під Києвом били москалів. Переважно це люди, які прийшли вкінці лютого чи на початку березня. Люди, які здобули величезний досвід, які знають, як і що робити в різних ситуаціях.

- Якщо приходить людина без досвіду, скільки потрібно часу, щоб дотягнути її до того рівня артилериста, якими зараз є ваші побратими.

Річ у тому, що в суспільстві вважають, що їх зразу кидають на нуль, у бус вантажать, у військкомат везуть, потім зразу на нуль. Можливо, і були такі випадки. Я не заперечую. Але зараз ситуація така, якщо тебе беруть в артилерію, ти їдеш в навчальний центр. Тебе там вчать. Для того, щоби стати артилеристом, потрібно приблизно два-три місяці.

Військовослужбовець ЗСУ Олексій Кайда
Боєць ЗСУ Олексій Кайда. Фото: архів Олексія Кайди

"Кожен чоловік повинен йти захищати свою сімʼю і свою державу"

- Останні тижні українці активно обговорюють саме тему мобілізації, бо це зачіпає кожну родину або в перспективі зачепить. Який ваш погляд на те, як має відбуватися мобілізація? Чи цікавились ви тими законопроєктами, що стосуються мобілізації, демобілізації?

Урядовий законопроєкт був засекречений. У пресу потрапили витяги. Не можна судити законопроєкт по витягах. Я, як народний депутат сьомого скликання, прекрасно розумію, що можна повиривати з контексту. Тобто, аналіз треба робити з повного суцільного документа. Але у мене є інше питання: а що не так зі старим законом? У нас чітко в Конституції та законі "Про воєнний стан" прописано, що кожен чоловік призовного віку, в нас зараз призовний від 27 до 60 років, зобов’язаний прийти у військкомат узгодити та звірити свої дані. Потім пройти медкомісію. Пишуть: "Ось, ви ловите", та не треба виловлювати. Для чого вас ловити? Йдіть самі у військкомат, як це зробили сотні тисяч в перший день війни.

Боєць Олексій Кайда на бойовій позиції
Олексій Кайда на бойовій позиції. Фото: архів Олексія Кайди

Реально, я ще коли приїхав у Київ, повинен був стояти в черзі, щоб мобілізуватись. Не треба йти захищати мою сімʼю. Я пішов для того, щоб захистити свою сім’ю, свою державу. І кожен чоловік повинен йти захищати свою сімʼю і свою державу. Це є обов’язок, який чітко прописали в нашому законодавстві. І те, що зараз показують, що десь там ловлять, не треба, щоб вас ловили, хлопці, самі йдіть. Захищайте свої сімʼї та домівки. Чи ви думаєте, що ви перечекаєте? Війна закінчиться, ми прийдемо і ви будете з прапорами бігати — "голосуйте за нас" чи ще там щось. Взагалі, треба чітко в державі: служив у війську — маєш право займати певні посади. Не служив — до побачення. Це ніхто нічого не вигадав нового. Якщо ти не відслужив у війську — тобі має бути дорога закрита не тільки в державні установи, а й на якісь престижні посади, навіть приватні. Бо ти тоді податок більший платиш, якісь там обмеження мають бути. У нас теж так має бути. Бо ми теж втомлюємося.

- Який відсоток побратимів, на вашу думку, скористається можливістю демобілізуватися, коли можна буде?

Думаю, величезна кількість залишиться. У мене самого п'ять гриж, але потрібно підносити снаряди від 40 до 48 кілограмів, бо ти ж командир, не будеш дивитись, як хлопці розвантажують. Прийшло, наприклад, сто снарядів, і це все треба розвантажити. Ти сам стаєш, береш на плече і розвантажуєш. Найгірше — це не фізична втома, а моральна та психологічна. Коли вони сидять і дивляться в інтернеті на всі ці гуляння. Ніхто ж не каже, що має зупинитись життя, та ні, не повинно зупинятись. На початку війни всі на ЗСУ молились, не знаю як. А зараз йдеш містом — хтось голову відвертає, незручно, чи що, не розумію. У війську зараз в нас той самий зріз суспільства, тому що різні люди прийшли з різних професій, з різним соціальним статусом. У нас і бізнесмени є, і прості хлопці, працівники, які за кордоном працювали, ремонти робили, повернулися та зараз воюють. Могли б узагалі не вертатись, але війна, тому він прийшов.

Боєць Олексій Кайда на фронті
Олексій Кайда на фронті. Фото: архів Олексія Кайди

І коли бачить, що повернувся з заробітків спеціально воювати за свою країну, і в той час є непорядні особи, які жирують, крадуть на армії… Вища норма покарання за це має бути. Найприкріше, коли навіть з моєї колишньої роботи кажуть: "Так там по 100 тисяч отримують". Нема питань, порахуймо: 100 тисяч плюс 20, 120 тисяч — це, якщо на нулі, бо зараз нам почали врізати. Ділимо на 30 днів, тому що ми без вихідних працюємо. Крім того, ще й цілодобово працюємо. У нас нема в суботу, неділя вихідного. Ми не працюємо з 8 до 17 чи з 9 до 18. Ми працюємо цілодобово. Відповідно, якщо порахувати, то в цивільному це було 25-30 тисяч гривень. Артилерія — це зараз пріоритетна ціль. РЕБи, артилерія, командний пункт — це є пріоритетні цілі. Я скажу так: артилеристів ЗСУ і снайперів у полон не беруть. Їх зразу знищують на місці. І всі артилеристи це знають.

Олексій Кайда, колишній голова Тернопільської обласної ради та народний депутат України сьомого скликання, боєць ЗСУ
Олексій Кайда, колишній голова Тернопільської обласної ради та народний депутат України сьомого скликання. Фото: архів Олексія Кайди

"Найбільша нагорода для мене — це живі та здорові мої хлопці"

- З тієї зони відповідальності, де ви зараз перебуваєте, чого не вистачає, щоб ми були ефективніші?

Нехай буде F-16, A-10, чи ще якісь там. Нам просто катастрофічно не вистачає. Нас збивають, ми збиваємо. Ми їх палимо, вони нас палять. Але нам, щоб розбомбити усі ці бетонні укріплення, треба літаки й ракети, треба вертольоти додатково. Перший момент — забезпечення технікою і боєкомплектами. Друге — нам потрібні свіжі сили, щоб хто не казав.

- Ротація?

Однозначно. Є, наприклад, підрозділи, що рік без ротації взагалі.

- Відпустки не достатньо для того, щоб відновитись хоч трохи?

Воно трішки своє дає. Але я ще у відпустку не пішов, а вже треба вертатись. Дружину обняти, поцілувати. Дітей також, особливо, коли найменшому було 4 рочки, а зараз вже 6 років. І ти їх бачиш час від часу. Ось цього не вистачає. А так, воювали та будемо воювати. Скільки треба, стільки будемо воювати. Але ми не вічні, і сили у нас теж не вічні. Є статистика, що середній вік військових приблизно 40 років, так і є. Нам після сорока всі болячки вилазять. Я ж кажу, проходив ВЛК, у мене 5 гриж. Але "ви ж самі прийшли, вас не на візочку привезли", пояс одягаєш і працюєш.

- Ви отримали від головнокомандувача "Срібний хрест".

Найбільша нагорода для мене — це живі та здорові мої хлопці. Ось це найбільша нагорода. Але, звісно, ще вища нагорода — це моя сімʼя, дружина та діти. А медалі, хрести дали — то дали. Слава Богу, дякую.

- Не хочете собою хвалитися. Похваліться своїми хлопцями.

У мене вони просто красунчики. З різних регіонів України є: і з Тернопільщини багато в нашій бригаді, з Львівщини, з Житомирщини. Навіть земляк є, командир розрахунку сам із Запорізької області. Правда, 59 років, в кінці року на дембель піде. Тобто, з різних куточків, різні хлопці. З вищими освітами, без освіти. З великими статками, які бізнеси покидали. У мене, наприклад, другий командир розрахунку — вірменин Артур. Старший його син служить і молодший ще пішов. Тобто, їх троє вже служить. Є молоді хлопці, одружені та не одружені. Також є багатодітні, які мають троє і більше дітей, але служать. Хоча мають повне право звільнитись. Ось це якраз до того питання, чи багато звільниться? Частина так, піде відпочивати. А частина вже в ту армію вросла. Вже всередині той стрижень десь в тобі. Найбільша нагорода — це коли всі живі.

- Дякую. Єдине, що хочу побажати, щоб Ви берегли себе та хлопців.

Мушу.

На початок