"Пустили сльозогінний газ, і тоді я побачив, чому захисників Донецького аеропорту назвали кіборгами": спогади капелана

"Пустили сльозогінний газ, і тоді я побачив, чому захисників Донецького аеропорту назвали кіборгами": спогади капелана

Ексклюзивно

У Донецький аеропорт Андрій поїхав у січні 2015 року як капелан. Під час оборони летовища опанував навички бойового медика — рятував життя побратимам. Нині служить у 24-й механізованій бригаді, мобілізувався у перші дні повномасштабного вторгнення РФ. Про те, як допомагав захисникам у новому терміналі ДАПу, як на власні очі побачив незламність тих, кого потім назвали кіборгами, та як сам отримав поранення — розказав інтерв’ю.

Андрію запропонували поїхати в Донецький аеропорт, аби замінити капелана його церкви. Учасник Революції Гідності та священнослужитель погодився. Так у січні 2015 року опинився на летовищі, яке утримували українські військові.

Далі — пряма мова військового про оборону та захисників Донецького аеропорту.

Капелан у Донецькому аеропорту

Я заїхав в новий термінал, зокрема тримала оборону львівська 80-та десантно-штурмова бригада. В перший день, коли я туди потрапив, там було більш-менш спокійно: активних боїв не було, були перестрілки, просто відганяли від рубежів. Вже на наступний день, заїхав я в ніч на 14 січня. І 15 січня 2015 року відбувся перший серйозний бій.

Капелан, який був при обороні Донецького аеропорту
Нині Андрій служить у 24-й бригаді. Фото: Суспільне Донбас

Ми, як капелани, не хотіли бути там просто "головами говорящими", просто говорити з хлопцями і більш ніякої користі не приносити. Ми вирішили допомагати, як медики. Олег, капелан, котрого я міняв, пройшов курси тактичної медицини, він їх навіть на той час вже викладав, і він вчив мене вже в самому терміналі, бо в мене можливості пройти курси не було. Але ми були разом із медиком, із Героєм України, Ігорем Зіничем на позивний "Псих", і допомагали йому.

Перші серйозні поранені були 15 січня. Це був мій перший бойовий досвід, вперше в житті в мене форма була вся в крові наших хлопців, але ми допомагали. З тяжкопоранених ніхто, слава Богу, не загинув тоді. Так, як я їхав, як капелан, я думав, я буду якось розмовляти з хлопцями, про щось там розповідати, про християнство, але насправді на практиці на це просто не вистачало на це часу.

Молитва у Донецькому аеропорту

Був момент, коли ми допомагали пораненим. Це було закрите приміщення, його називали КСП, там не було вікон, лише двері, тому там можна було більш-менш використовувати світло, але все одно цього трохи страшились.

Донецький аеропорт, зруйнований термінал, жовтень 2014 року
Вид на зруйнований термінал Донецького аеропорту. Фото: Dmitry Lovetsky/АР

Це було 16 січня, коли противник нас практично викурив сльозогінним газом. Цей газ зайшов в те приміщення, і там просто неможливо було перебувати, бо воно закрите повністю.

Ми вибігли, витягли поранених, і тут я побачив: чому захисників аеропорту називали кіборгами. Діватись нема куди — це одна точка. Всі плачуть від цього газу, сльози, соплі. Хтось аж скрутився, лежить. Але є хлопці, котрі нічого не бачать, намагаються якось витерти сльози, але все одно тримають позицію, подавляючи вогнем наступ противника — просто наосліп. І саме завдяки їм противник не підійшов до нас близько. Не зміг.

Ми всі вибігли та чекаємо, що буде далі. Намагаємось орієнтуватися, практично всі перелякані, з розумінням, що наступна така газова атака може сумно закінчитись. І я бачу, як з другого поверху починається знову випускатись цей газ, він створює хмару і починає йти на нас. І я, як віруюча людина, одразу починаю молитись. Я от пам’ятаю, сказав: "Боже, хай буде хоч якийсь малесенький вітерець". Я навіть це речення не закінчив, коли я відчув цей вітерець по обличчю, і ця хмара просто пішла в сторону противника.

Противник це помітив і почав закидувати газові гранати на вулицю. Щоб з вулиці вітер затягнув цей газ всередину приміщення. Я, пам'ятаю, знову молився. Вітер припинився, і цей газ просто вийшов в небо, не зайшовши в приміщення.

Федя з Донецького аеропорту

15 січня був дуже важко поранений хлопець Федя. Йому якось куля зайшла під "бронік", відрикошетила від плити всередині "броніка" і попала йому в спину. Важке поранення, велика кровотеча. І це був, напевно, перший важкий поранений, котрому я надавав допомогу. Не лише я, нас було четверо. Ми тільки з другого разу змогли зупинити йому кров.

І ось, коли ми його вантажили вже на евакуацію, Федя сказав, що в нього щось тепле потекло. Кровотеча була дуже небажана при його крововтраті. Я пам'ятаю, що дуже молився за нього, бо він дійсно був важкий.

Евакуація поранених
Евакуація поранених, архівне фото Андрія. Фото: Андрій Полухін/Facebook

Коли вже відбулись всі події, коли вже був вдома сам після госпіталю, я гортав свою стрічку "Фейсбук" і побачив допис його, що з ним все добре. Хоч у нього була зупинка серця на 8 хвилин, його відкачали. Зараз він служить в ЗСУ.

Поранення в Донецькому аеропорту

Я був поранений 16 січня, міна прилетіла в стіну нового терміналу, якраз на поверсі, де ми були. Це було біля першого посту, і осколками мені порізало ноги, попало в плече. Вважався пораненим. А після 16 січня евакуацію дуже важко було організувати, але вона була 18 числа січня. І вранці 18 січня 2015 року приїхала машина — дуже сміливий водій був — завантажили всіх поранених. І медик сказав мені теж сідати. Ми виїхали в Водяне.

Після Донецького аеропорту

Після ДАПу Андрій, згадує, рік його не відправляли нікуди, але зрештою відправився в "ротацію" в район Широкине, Маріуполь. У війську знову він з березня 2022 року, служив у медичній роті 24-ї бригади, наразі — пресофіцер.

"Найближча перспектива — це перемога, після неї є плани, але вони звісно змінюються від того, наскільки довго відбуватиметься наша війна ще".

Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram

На початок