Василь Байдак — український стендап-комік. Учасник харківського театру комедійного абсурду "Горобчик" (екс-"Воробушек"), який у 2021 році переміг у щорічному фестивалі гумору "Ліга сміху". Після початку повномасштабного вторгнення Байдак проводить благодійні комедійні виступи, аукціони, записує жартівливі музичні кліпи. Цьогорічний стендап-тур Байдака Україною під назвою "Довільно-хаотичне" зібрав на підтримку Сил оборони понад 5 мільйонів гривень. Про благодійність, почуття гумору українців та відчуття розчарування, яке не монетизуєш — в інтерв’ю Василя Байдака для проєкту "Ремовська Інтерв’ю".
Про збори
Як для вас минув цей рік?
Весь рік я відчував себе як вибивач бабок на ЗСУ. Якщо брати у відсотковому співвідношенні того, чим я займався, то, мабуть, ось так. Сон і виступи.
У вас якраз зараз закінчився тур Україною. Як він минув?
Прикольно, бо я вперше був за кермом. В нас після стендапів — аукціони й ми вирішили, що буде важкувато їхати потягом з великою картиною, "Джавеліном", тубусами від гранатометів. Тож я був за кермом і відчув вайб мандрівного артиста. Проїхав 2400 кілометрів. Я в захваті.
В кінець року ми входимо в доволі складному емоційному стані. Багато людей пригнічені, багато хто дійшов до етапу, коли не знає, що буде далі. Як ви справляєтеся з емоціями, інколи безпорадності, інколи страху? І чи у вас вони є?
Ви зразу з удару під дих. Пам'ятаєте сцену з "Термінатора" де Сара О'Коннор розуміє, що кінець світу, дивиться на дитячий майданчик, кричить і трусить забор? Але її ніхто не чує, люди живуть своє життя. І великий ядерний вибух. Інколи я так себе відчуваю коли розумію, в якому все стані.
Але потім концентруюся на тому, що можу зробити. І розумію, що моя діяльність — умовно, волонтерство і збирання грошей, не має залежати від того, що відбувається.
Тобто ваша робота і збирання грошей — це така своєрідна терапія?
Так. Коли щось купив, передав, мені набагато спокійніше. Коли військові кажуть: "Дякую", мені легше, є мотивація. І цих мотивацій купа: вибухи, новини, "Дякую". Демотивація і мотивація, яка тебе спонукає працювати.
В липні український Forbes називав цифру 15 мільйонів гривень — десь стільки на той момент ви з дружиною Лізою закумулювали на всіх благодійних зборах для Сил оборони. Наскільки зараз ця цифра зросла?
Зараз десь 30 мільйонів. Це кошти з аукціонів, зборів, відсоток зі стендапів. Крім цього ще були всілякі стріми, але то я не рахую. І виступи "Підпільного" ("Підпільний стендап" — проєкт, одним з учасників якого є Василь Байдак — ред.), звідки теж є відсоток.
Багато хто скаржиться, що стало складно збирати гроші. Яка у вас динаміка? Виглядає, що цього року у вас навпаки все тільки розкрутилося.
Так, суми стали більші. Мій особистий пік — збір на 5 мільйонів. Це коли ми пісню Пономарьова переробили. Але після цього я відчув, що, мабуть, не буду вже таке робити. Зараз великі збори важкувато запускати. Їх стало дуже багато.
Але моя аудиторія як донатила, так і донатить. Ми запустили для "Повернись живим" невеличкий крафтовий збір на підсилення снайперів. Це те, що ми й хотіли робити — відійти від великих зборів, а робити частіше, але на менші суми. Ми зробили збір на 500 тисяч гривень і закрили його за добу.
Це не люди менше донатять, а стало більше зборів. Тому що сарафанне радіо: ти зібрав на тепловізор? О, і ми тоді спробуємо. І так воно росте. Це, по-перше. По-друге, фонди, волонтери якщо раніше збирали два мільйони, тепер збирають три. Якщо три, то вже чотири. В якийсь момент кількість грошей, яка необхідна, щоб закрити всі збори, які є, умовно, в соцмережах, виросла в рази.
Як би ви це пояснили? Бо я собі думаю, що в частини людей було очікування, що на другому році повномасштабної війни відсоток внеску волонтерів має зменшуватися пропорційно до того, що дає держава. А ви говорите, навпаки, кількість зборів зростає.
Зараз уже менше зборів, умовно, на одяг, бронежилети. Зараз переключилися на FPV-дрони — те, що держава тільки доганяє.
У вас немає розчарування від того, що у вас, в цьому плані, не стає менше роботи?
Я не концентруюся на цьому. Ну, є розчарування. Але я пробував монетизувати розчарування — не виходить. Пробував монетизувати скиглення — не виходить. Звичайно, хочеться, щоб держава кинула всі сили на виробництво FPV-дронів, щоб навчала операторів. Але у мене немає відповідей. Щоб їх шукати, треба витрачати ресурс, а я цього не хочу.
Український блогер Лачен скаржився не лише на те, що падають збори, але і на те, що для того, щоб був ефективний збір, він має бути креативним. Частково, можливо, на вас лежить відповідальність за те, що ви, назвімо це так, розбалували аудиторію в плані креативності зборів. Люди вже не готові закинути гроші просто на пост соцмережах, що якомусь підрозділу потрібна допомога?
Та ні. Я це роблю, бо вмію. Я довго шукав, як можу бути корисним і знайшов таку схему. Хтось побачив, що вона робоча, і почав теж так робити. Але я не згоден, що людей треба розважати. От я не розважаю — кидаю в сторіз збори людей, які просто пишуть: треба для 81-ї, для 62-ї, умовно, тепловізори. І люди збирають.
Але ви, мабуть, бачите різницю між активністю на просто пост і на ваш кліп "Просто скинь донат"?
Тому що з ним ми зайшли на територію Інстаграму, а це розважальна соціальна мережа. У нас реалії інші. Інстаграм не буде перебудовуватися під них. Ми маємо перебудуватися під реалії Інстаграму.
Так, дійсно є конкуренція зборів, бо їх багато. Але засуджувати людину за те, що вона придумує креативний збір, дивно. Мені прийшов запит на антидронову рушницю. Дружина командира писала, що російські дрони коригують артилерію, вже були втрати. Потрібна антидронова рушниця. І швидше. І хіба у мене думка: "Ой, Вася, а чи взагалі коректно робити креативний збір?" Ні, моя думка — мені треба чим швидше дістати цю рушницю. Тому я і придумую, що в моїх силах.
Про гроші від стендапу
30 мільйонів гривень, про які ви сказали. За рахунок чого стендапу вдається генерувати такі суми? Це якась специфіка вашої аудиторії?
Я вибудовував довіру аудиторії ще до повномасштабного. Тому що не рекламував якісь штуки, які мені не подобались. Я за чесну комунікацію з аудиторією. Сам стендап — це чесний жанр. Комік або комікеса виходить і говорить чесні речі про своє життя. Тому, мабуть, цей вайб чесності та щирості допомагає вибудовувати довіру. І тому люди донатять на аукціонах, на стрімах. "Підпільний стендап" практично весь вирішив використовувати свою аудиторію, щоб монетизувати її на допомогу війську.
Ваш колега по "Підпільному стендапу" Антон Тимошенко розкритикував публічних діячів, які не монетизують популярність на користь Сил оборони. Тоді перепало інстаграм-блогерці Юлії Вербі. Вона образилася, але зрештою виклала фото з передачі автівок військовим на Запоріжжі. Пам'ятаю головний контраргумент на захист Верби: необов'язково людина має говорити про те, що вона робить — можливо вона робить, але не розказує це на загал.
Ми не в тому стані, щоб такі: я тихенько допомагаю і все. Зараз треба показувати й мотивувати. Знову ж таки, крім монетизації, є ще свідомий підхід. Ей, привіт, так, я рекламую троянди, ніжки для крісел і гумові підстилки під стільчики. Але це моя робота. А моя реальність — це життя в Україні. І реальність зараз важка. Тому всім треба консолідуватися. Тому я репощу збори. І ви, аудиторія, яка дивиться, як я рекламую чохли для собак, маєте розуміти, що теж маєте займатися зборами.
Ви постили в Інстаграмі фрагмент з відео Державної прикордонної служби. Прикордонники зняли на Сході інших прикордонників. На відео вони дивилися ваш "Просто скинь донат". І скинули донат.
Так, це фантастика. Мені подобається певна драматургія життя. Військовий, який дивився кліп, скинув гроші на антидронову рушницю іншій бригаді. Потім один з них каже: "От би нам хтось би співав". І я такий: ммм.
Я з ними зв’язався, подякував, спитав, що їм треба. Вони кажуть: "Треба дрон, акумулятор". У нас лишалися кошти з туру у Великобританії й ми придбали їм Mavic 3T і 20 акумуляторів.
Про гумор під час війни
Український стендап збирає гроші на Сили оборони, але з іншого боку хтось скаже: розважальні виступи сприяють дистанціюванню від війни. Як ви пояснюєте критикам, що концерти — це ок?
Стендап — це не просто хі-хі, ха-ха. Люди приходять посміятись, відволіктись. Але ще вони отримують меседжі про реалії, про важливість допомоги, про те, що — ану, давайте, ще рано розслаблятися.
Тобто це і про відповідальність коміка — закласти меседж, щоб люди вийшли з думкою про щось?
Хтось закладає їх спеціально, хтось інтуїтивно це відчуває. Я так свій матеріал зібрав — з різних історій, які так чи інакше відповідають на певні меседжі. Умовно, останній блок у мене — про військових. Він про важливість поваги до них і про вдячність.
Якими мають бути розважальні виступи в умовах повномасштабної війни?
Я хотів би, щоб всі, хто таким займається, віддавали частину прибутку на ЗСУ. Це не той момент, де зараз можна випасти. Я не хочу просто фокуси, якщо виступають фокусники. Я хочу, щоб ці фокуси були, по-перше, фокусом зі зникненням Арестовича, а по-друге, ще й віддавали відсоток на ЗСУ.
На початку багато хто виставляв росіян недолугими, слабкими. Зараз цього немає. Чи ви бачите еволюцію жартів в умовах війни?
Тоді треба було зняти стрес. Показати, що, мовляв, не переживайте, Росія — здоровенна країна, в неї багато людей, але вони всі так собі. У мене теж були жарти про те, як вони крали чайники, але не крали підставки. Умовно, на початку відбувався фільм "Диктатор", де Чарлі Чаплін показував, що Гітлер смішний. Зараз той момент закінчився. Реальність така, що треба консолідовувати. Більше не гумор змінюється, а реальність. І стендап це підкреслює.
Про російський розважальний контент
Чи злет українського стендапу — це вже незворотний процес? Чи не буде такого, що в якийсь момент російське знову стане модним серед українців?
Можливо, для якихось людей трішечки може бути зворотний момент. Деякі все ж захочуть повернутися до розважального контенту, який вони дивилися до повномасштабного. Але це малий відсоток. В цілому українська стендап-комедія перемогла російську в Україні. Нарешті, люди зрозуміли, що російська — це просто шлакоблочина. Порожнеча.
Тут, можливо, ще й інший аспект. Багато хто хоче зараз трішки забутися, уже жити своє "краще життя". Але через те, що український стендап нагадує про реальність, багато хто може хотіти втекти від неї. І повернутися до якихось просто розважальних шоу, які ні про що не говорять. Але в Україні вже багато розважального жанру — люди, які чи втомились, чи хочуть відволіктись, можуть уже чисто українське споживати.
Нещодавно соцмережами прокотилася хвиля обурення, що частина української молоді дивиться російський серіал "Слово пацана". Велика війна мала б відвернути від російського контенту, але, бачимо, підстав недостатньо.
Мені здавалось, не такий і великий відсоток подивився. Але цьому серіалу дали хвилю популярності, коли всі почали говорити: "Не дивіться цей серіал". Це як сказати дітям: "Не чіпайте", "Туди не йдіть".
В когось є потреба дивитися саме такий контент, він його не може знайти в Україні, і лізе якогось біса в російський контент. Це про створення різних ніш — в комедії, в музиці, в кінематографі. Мені здається, в музиці наче всі ніші вже зайняті. Українська музика стала дуже широкою. Українець чи українка, які полюбляють грайливу музику, чи важку, чи реп, можуть ходити по українському ринку. Або на західний.
В кінематографі, мабуть, цього немає, бо потрібні великі кошти. Але це не проблема українського кінематографа. Це проблема і людей теж. Як вибудовувати розуміння, що російське дивитися не варто? Я не знаю. В школах прям "провтик" по російському контенту. У мене є родичка, 9-й чи 10-й клас, суперсвідома, донатить, не "юзає" російського. Але каже, що інколи ми, які слухаємо українську музику, як "козлы отпущения" можемо бути, бо багато хто слухає російське. Я питаю: "Вам хтось зі вчителів розповідав, чому не варто дивитись російський контент?" Вона каже: "Ні".
Але, чи спрацює це? Я ж себе пам'ятаю в школі. Якщо вчитель щось говорить, не впевнений, що послухав би. Це важка штука. Відповіді у мене немає.
Про виступи за кордоном
Ви почали їздити з виступами за кордон.
Так. Останній тур був у Великобританії. Зібрали там кошти. Виступали перед українцями. Якщо ти чоловік, який виїжджає за кордон, маєш 100% збирати кошти на допомогу ЗСУ.
Також зробили дві вечірки в Дубліні англійською мовою. І в Лондоні теж. Ірландія, взагалі кайфова по допомозі — вони дають на зброю, на все. Я пишу знайомим комікам з Дубліна: "Я приїжджаю". У мене не вистачало матеріалу на сольник англійською. Тому ми робили спільну вечірку. Вони приводили свою аудиторію, і нічого за це не брали. Такі: ми все організуємо, безкоштовно, будь ласка, забирайте всі кошти.
Для них, звичайно, наш гумор такий прям цинічний, "чорний". І він їм дуже подобається, тому що ми не обманюємо. Те, що для нас реальність, для них — нонсенс.
Наприклад?
Наприклад, я говорю: "Що таке — жити в Україні? У нас є додаток на телефоні, який сповіщає, коли ми можемо померти. Ракетна небезпека". Вони такі: "О, цікаво". Я кажу: "І в нас працюють програмісти над тим, щоб його удосконалити. Колір змінити, наприклад. Можна голос вибрати, який тебе буде сповіщати про те, коли ти можеш загинути". Кажу, коли ми хочемо спати, просто перемикаємо цей додаток на беззвучний режим. І для них ця реальність — це прям щось таке: ого!
Екзотично.
В тому й прикол, що воно не екзотичне. Вони розуміють, що ми з такої ж реальності, як і вони по базових, поверхневих потребах: Netflix, метро, фільтр-кава. Але, мовляв, у нас життя таке — з додатками, які сповіщають… Це їх прям шокує. Гарно б'є. Комедія гарно б'є взагалі. Показувати світу трагедію України — не секрет, що, на жаль, світ "втомився від війни в Україні". А коли через комедію, воно заходить.
Після початку повномасштабного вторгнення ваша група "Підпільний стендап" зустрічалася з Девідом Леттерманом, американським ведучим, який приїжджав до Києва робити інтерв'ю з Володимиром Зеленським. Ви також зустрічалися зі Стівеном Фраєм — відомим британським коміком, письменником, ведучим. Чи це допомагає в тому, щоб виходити на західну аудиторію?
Супер допомагає. Невеличкий приклад. Колись мене запросили спікером від You Mind — є така організація. Там грантові історії, які допомагають дітям виконувати соціальну місію. Там ще була спікеркою перша леді Олена Зеленська. І актор Орландо Блум. Потім я став одним з амбасадорів You Mind. Їжджу по деокупованих регіонах. Розповідаю про мінну безпеку, депресію, сексуальне насильство.
Потім вони мене запросили на саміт, на якому був Стівен Фрай. І нам один товариш "Підпільного" каже: "Давайте приведемо його в наш клуб?". Я підготувався. Взяв краватку — знаю, він їх колекціонує. І ще взяв сірники. Коробка з Х’ю Лорі.
Уточнимо, що у Стівена Фрая і Х’ю Лорі було шоу.
Так, шоу Фрая і Лорі. Я подарував сірники, він сильно сміявся. Навіть якимось маленьким батожком мене, типу, як вдарив. Не знаю, що це означає, але ми сконектились. І домовились, що він вийде на "Підпільному стендапі". Потім я йому кажу, що приїжджаю в Лондон. А він: "Обов'язково прийду".
Прийшов?
Ні. Тому що впав на лекції про штучний інтелект і зламав два ребра. Але він каже: "Тобі треба піти на подкаст до Річарда Хьорінга". Я кажу: "Я йому писав". Тому що я писав всім, для того щоб вийти на західний ринок. Він мені відмовив. Фрай каже: "Та!". Написав Хьорінгу і ми записали подкаст.
А потім він мені пише: "У нас є 500 фунтів стерлінгів. Хочемо кудись відправити". А я навіть не очікував. Кажу: "Хочете FPV купити, дрон-камікадзе, який від імені Річарда Хьорінга буде нищити росіян?" Він: "Так".
Антона Тимошенка свого часу репостнув Дара О’Брієн — відомий ірландський комік. Це дало йому Леттермана. І от Антон Тимошенко вже виступає в Нідерландах перед королем. І знайомиться з наступними коміками. Мережа росте. Тому це важливо — виходити на людей на Заході.
Про виступи перед військовими
Ви також виступаєте перед українськими військовими. Зокрема — близько до лінії зіткнення. Чи комфортно військовим, до яких приїжджають стендап-коміки?
Не завжди. Для нас це важливо максимально, тому що ми занурились в реальність, побачили, відчули, відрефлексували, вставили в стендапи. Я для себе мотивацію отримав на енну кількість місяців. Коли бачиш очі десантника, не потрібно більше нічого. Розумієш: "Ну як я не можу?" Не маєш морального права зупинятися.
Але виходить, що це вони для вас — терапія. Але ж ви їдете туди для того, щоб був зворотній ефект.
Мені здається, що військовим було, ну — вони посміялися, подякували. Потім ми сидимо в столовій, п'ємо чай, і військовий каже: "Дякую, що нас не забуваєте". І я такий: "Йомайо!". Невже відчуття військових зараз таке, що ми приїхали зі стендапом, і це типу ми їх не забуваємо? Тобто в нього база, що забули.
І от знову про цю інформаційну тишу: "Я тихо собі доначу". Та ні, ти маєш робити це гучно. У нас зараз військові можуть дивитися з окопу твої сторіз. І я впевнений, вони хочуть бачити підтримку, розуміння. Фраза: "Дякую, що не забуваєте" була болючою. Так не має бути. Це дуже страшна історія.
Ви у сольнику казали, що гумор військових — доволі специфічна штука. Чим він такий особливий?
У військових "чорний" гумор, а він завжди гостріший. Ти можеш приїхати й тобі будуть жартувати про відірвані голови росіян. І ти розумієш: ага, у них це прям реальність. Бо він це бачив, відчував. Я вже не говорю, як вони можуть про поранення жартувати.
Про службу у війську
Чи ви для себе моделюєте те, що вас може торкнутися служба у війську?
Я навіть хотів вже піти. Казав у якомусь інтерв'ю, щоб хочу піти, навчатися літати на дронах. Бо я витривалий, але фізична форма не скажу, що в мене там прям… Я не силач. Але думаю, зможу на гарному рівні бути, умовно, оператором. Тому, як прийде час, то 100%. Якщо скажуть, то окей, погнали.
Але станом на зараз я розумію, що збираю більше коштів і, мабуть, більш корисний, ніж був би оператором. Але я точно хочу бути готовим. Реальність така, що це торкнеться багатьох. Росія — це диктаторська країна. І це народ, який хоче воювати. Я дивився відео, де брила впала на чергу в військкомат в Росії. Травмувала чотирьох. Прикольно. Але я зосередив погляд на черзі в військкомат. Велика черга.
А в Україні цих черг немає. Вам зрозуміло чому?
Я от хотів би запитати: а точно немає черг?
З огляду на всі останні заяви й новини, пов'язані з мобілізацією, черг немає. Але вони були на початку повномасштабного вторгнення.
Ну, я ж теж не в цій черзі. Я збираю кошти, але це ж не черга у військкомат. Це, як от казали: або в ЗСУ, або для ЗСУ. Я для ЗСУ. Тому що тут говорити?
На початку повномасштабного вторгнення, в цій черзі зокрема стояв ваш колега по "Підпільному стендапу" Сергій Ліпко. Він залишається військовим і періодично робить благодійні виступи. Чи у вас були з ним розмови про цей досвід?
Звичайно. Він ще на початку вторгнення говорив: готуйтесь, бо мобілізація буде для всіх. Сергій Ліпко суперпотужний. Подивіться його новий сольник.
Чого зараз бракує українському суспільству?
Єдності проти ворога. Я всі оці штучки, де люди відпочивають і нічого не роблять, бачу як неєдність. Але я не можу про це говорити, тому що у мене в оточенні таких немає. В моїй бульбашці люди все розуміють і працюють. Я з цієї бульбашки не виходжу. Але ззовні періодично приходить про всі ці серіали "Слово пацана" про те, що люди "втомилися від війни", що хтось виїхав в бейбі-боксі.
Хочеться єдності, швидкого реагування державних органів, яким, наприклад, сказали, що суспільство не задоволене одним відсотком (з міського бюджету на підтримку Сил оборони — ред.), а вони вийшли й сказали: "Ми зробимо ось так". Або: "Ми не будемо так робити по ряду причин". Але не мовчати.
От є проблема, то давайте її вирішимо, про неї поговоримо. Але потім я знову повертаюсь до того, чи варто витрачати на це свій ресурс. Підеш під КМДА? Підеш. Але в мене є задачі, я на них зосереджений. Хочеться, щоб суспільство було зосереджене на своїх задачах, одна з яких — допомога війську. Єдність в допомозі, в протистояння ворогу. От якась така єдність.
