"Пхали голки під нігті, щоб сказала, де ховаються упівці": історія репресованої Ганни Самотіс із Тернопільщини

"Пхали голки під нігті, щоб сказала, де ховаються упівці": історія репресованої Ганни Самотіс із Тернопільщини

Жителька села Вищі Луб'янки, що на Тернопільщині, Ганна Самотіс була зв'язковою ОУН-УПА. У 17-ть її засудили на 10 років позбавлення волі. Ганна відбувала покарання у виправно-трудових таборах Республіки Комі Іркутської області. На початку 1992 року жінку реабілітували. Нині їй 96 років.

В архіві головного управління СБУ в Тернопільській області зберігається кримінальна справа під номером 1806. У ній зібрані слідчі матеріали колишнього НКДБ щодо звинувачення в державній зраді шести жителів Збаражчини. Серед них — жителька села Вищі Луб'янки Ганна Самотіс (дівоче прізвище Галещук).

Також у справі є постанова на її арешт, видана Збаразьким райвідділом НКДБ 12 травня 1945 року. Жінку звинуватили в тому, що вона, "будучи ворожо налаштованою проти існуючого ладу в СРСР зрадила Батьківщині, вступила в антирадянську організацію українських націоналістів і виконувала роботу зв'язкової". 18-го травня Ганні Галещук обрали запобіжний захід — тримання під вартою. Тоді їй виповнилося 17-ть років.

Ганна Самотіс у юності
Ганна Самотіс показує своє фото в юності. Фото: Суспільне Тернопіль

Жінка розповідає, її батьки працювали у власному господарстві. Разом з тим, були сільськими активістами.

"Тато трохи займався політикою, був головою читальні "Просвіти". Міг у церкві головою бути. Батька поважали, бо він був грамотним. А мама працювала в "Союзі українок", була в нас така організація. Вони дуже любили українську мову та Україну. Мене також вчили любити українську мову, українську державу".

Коли Ганні виповнилося 16-ть років, вона добровільно вступила в ОУН і стала зв'язковою. Передавала інформацію для повстанців за допомогою записок, які тоді називали "стафетками", — розповідає жінка.

"Нас п’ятеро дівчат відібрали, що їхні батьки були націоналістами, і ми погодилися допомагати нашим хлопцям, які підуть в партизанку. Мали носити їм медикаменти, теплий одяг, шкарпетки чи їсти, а іноді й записки. Куди ми це все носили — ніхто не знав. Тільки кожна про себе знала. Те, що несли, було в папірчику закручене і було заліплене, щоб ми не могли подивитися, що там є. Було так, що я не раз йшла і побачила москалів, а мала документи за пазухо, то мусила одразу їх знищити, то взяла в рот і з'їла. А потім одна наша землячка недалека видала нас всіх".

Зберігся й протокол допиту однієї із шести заарештованих Ольги Шарко. На запитання слідчого, що вона знає про Ганну Галещук, жінка відповіла: "Як старша зв'язкова вона отримувала стафетки (так звані записки), роздавала їх по своїх зв'язках, відносила їх у село Добромирку".

Протокол допиту
Протокол допиту Ольги Шарко, який зберігся в архіві СБУ. Фото: Суспільне Тернопіль

Ганна Самотіс каже, Ольга не витримала допитів і видала всіх, хто допомагав упівцям.

"На третій день Великодня мене арештували. Прийшли до нас енкаведисти, обступили подвір'я і два зайшли до хати. Кажуть до мене: "Бери збирайся, підеш до школи писати". Я одягнулася та й пішла. Посадили мене в камеру. Секретарка мене оглянула. Я мала такий файний хрестик на шиї, а вона зірвала його, кинула на землю, потопталася. Я так плакала, бо це був подарунок. Потім вони посадили мене у тюрму в Збаражі, кинули до підвалу".

Ганна Самотіс
96-річна Ганна Самотіс. Фото: Суспільне Тернопіль

У тюрмі жінка зустріла й інших упівок.

"Чую, щось шелестить. Страх мене не взяв. Я кажу: "Хто то?". А у відповідь: "Та це ми". Одна дівчина була з Опріловець, а та ще з якогось села. Кажу: "Що ви дівчата, сидите?". А вони кажуть, що їх також забрали. Спитала, чи хочуть їсти. Вони розповіли, що голодні, бо нічого їм не давали. Тоді я поділилася з ними їжею, бо мала цілу сумку, мама мені надавала".

Зранку дівчат забрали з камери, каже Ганна. Наступного дня черга дійшла і до неї.

"Потім мене кличе слідство. Б'ють і кажуть: "Розказуй, як було". Так було, що били, під нігті пхали голки, притискали — як хотіли, так робили. Розумієте? Так били і так знущалися над нами. Ми вже просили, щоб швидше судили, бо знали, що тоді нас більше не будуть бити".

Не зважаючи на тортури, не видала нікого зі своїх, — каже Ганна Самотіс. Жінку засудили на 10 років.

"Нас вивезли з Тернополя на свято Введення в Храм Пресвятої Діви Марії. Привезли нас до Харкова й сказали, що приходить етап, коли в спецтабори забирають. І нас забрали в Іркутську область, то вже азіатська частина. Завезли нас в ліси, що ми мали там різати. Ми там носили номери на плечах, в мене був номер 5443. Нас було на колонії 1300 людей, багатьох привезли з Тернополя. Нас розподілили, хто де має робити. І ми робили по лісах".

Вирок Ганні Самотіс
Вирок військового трибуналу НКВД Тернопільської області. Фото: Суспільне Тернопіль

З іншими засудженими працювала на лісоповалі, — розповідає Ганна.

"Мали ми нарізати 22 куби лісу за пайку хліба. Влітку це ще було пів біди, а взимку — 45 градусів морозу, або більше 50-ти. У валянках ходили, вони намокали, ми носили їх до сушарки. Приносиш, вони ще теплі, а на сніг — і знов замерзли. Тому зараз ноги так крутить, все болить".

Ганна наспівує пісню, яку з дівчатами написали в тюремній камері та присвятили загиблим від рук енкаведистів:

"Подумай, люба мамцю, що доні вже нема. Твоє дитя забрала ненависна тюрма".

Жінка показує фото зі своїми братами та сестрами, які теж були учасниками національно-визвольних формувань.

"Другий справа внизу — це мій брат, що загинув. Один пішов загинув в криївці, а другий на Колимі загинув".

Двоюрідний брат Ганни Самотіс
Ганна Самотіс показує двоюрідного брата, який був станичним УПА. Фото: Суспільне Тернопіль

Брати Ганни Самотіс
Брат Ганни, який загинув на Колимі. Фото: Суспільне Тернопіль

Збереглися в Ганни й фото з тюрми. Серед них є й світлини дівчат і хлопців, які сиділи разом з жінкою. Багато з них — з Тернопільщини.

Відбувши заслання, в липні 1954-го року Ганна Самотіс повернулася в родинне село Вищі Луб'янки. На початку 1992 року жінку реабілітували. Тепер, каже, щодня молиться, щоб дітям та онукам не довелося пережити випробувань, які випали на її долю.

"Щоби Україна була вільна, щоб наші діти не пропадали. Я тебе прошу, Матінко Божа".

Ганна Самотіс
Ганна Самотіс молиться, щоб дітям та онукам не довелося пережити випробувань, які випали на її долю. Фото: Суспільне Тернопіль

На початок