"Проблема з ротаціями — це реально": рівненський доброволець-депутат та ексжурналіст розповів про досвід в ЗСУ

"Проблема з ротаціями — це реально": рівненський доброволець-депутат та ексжурналіст розповів про досвід в ЗСУ

Ексклюзивно
Олександр Курсик біля спаленого броньовика
Олександр Курсик відмовився від бронювання і пішов на фронт після повномасштабного вторгнення РФ. Фото: Олександр Курсик

У війську відчувається проблема у потребі з ротацією бійців, які на фронті більше року, а також військові розуміють програш в інформаційній війні України із місцевим населенням фронтових та прифронтових регіонів. Так вважає ексжурналіст, депутат Рівненської міської ради Олександр Курсик, який з початком повномасштабного вторгнення відмовився від бронювання та пішов добровольцем на фронт. Там отримав дві контузії, наразі продовжує службу.

В етері Українського радіо Рівне він розповів про те, яким був його військовий шлях, які труднощі виникають під час захисту держави та що впливає на моральний стан українських захисників.

Як розпочали і як проходить ваш шлях військовослужбовця?

— Розпочалася моя військова служба ще в 2016 році, я був членом підрозділу цивільно-військового співробітництва. Рівненська міська рада направила тоді мене, як бажаючого, у місто Попасна Луганської області і я у складі цього підрозділу працював в населених пунктах Попаснянського району. Це такий підрозділ по штибу натівського, який працює більше з місцевим населенням, покращує імідж збройних сил і допомагає конкретним жителям конкретних прифронтових і фронтових сіл.

Олександр Курсик
Фото: Олександр Курсик

Олександр Курсик
Фото: Олександр Курсик

В НАТО вони відбудовують, мають фінансові можливості, допомагають якось матеріально. В нас цей підрозділ тільки набирає обертів і ми більше займались волонтерською, але водночас і військовою діяльністю. Після того, коли я повернувся назад у Рівне, зрозумів, що війна, на жаль, швидко не закінчиться, бути простим солдатом бажання немає і я усвідомлював, що ще повернусь до лав збройних сил. Я вступив до Національного університету водного господарства на військову кафедру, успішно її закінчив через 18 місяців, отримав офіцерське звання і став молодшим лейтенантом.

Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, я, за власним бажанням, завітав до Рівненського міського військкомату, заявив про те, що я офіцер, маю бажання служити і мене направили в 14-ту бригаду. Через декілька днів відправили одразу в Миколаївську область під Снігурівку і з того часу я зайшов молодшим лейтенантом — "піджаком", як у нас кажуть на випускників військових кафедр. Був командиром взводу, т.в.о командира роти і отримав звання лейтенанта. А зараз уже отримав звання старшого лейтенанта і, дасть Бог, дослужуюсь до капітана.

— Чи мали ви можливість якось аналізувати і порівнювати українську армію до військового вторгнення Російської Федерації на схід та Крим, і чи трансформувалася армія України у період часу з 2014 по 2022 роки?

— Охарактеризую просте порівняння на власній шкірі і на власному підрозділі. Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми на фронт потрапили одразу, деякі мої бійці автомати брали крайній раз ще за часів служби або на початку незалежності, або ще й взагалі в радянській армії. Зараз я уже працюю і служу в 150-й бригаді, то жоден боєць не може потрапити на фронт, поки не пройде базову військову підготовку, яка заноситься в військовий квиток і ця підготовка є обов'язковим допуском до участі в бойових діях. Це надзвичайно важливо і це зберігає дуже багато наших життів, за це респект нашому командуванню і всім людям, які беруть приклад з натівських стандартів.

Олександр Курсик
Фото: Олександр Курсик

Олександр Курсик
Фото: Олександр Курсик

Звичайно, коли розпочинається війна, ніхто глобально класичної підготовки з усіма інструктажами, графіками підготовки не дотримується, тому що потрібно захищати власний дім. Але зараз, коли ми маємо можливість одних готувати — інші воюють, то у нас розпочалася правильна підготовка і це надзвичайно важливо. Можливо, навіть, на мою думку, це головна зміна в ЗСУ.

На жаль, Російська Федерація має безлімітні запаси снарядів, якими вони випалюють наші міста, села, роблять такий вогневий рубіж і рухаються випалюючи кожен метр і відштовхуючи нас. Ми змушені інколи відступати, тому що у нас такої кількості боєприпасів немає. Водночас хочу відмітити майстерність своїх побратимів, які малою кількістю, але якісною роботою артилерії, простих піхотинців, бо я — проста піхота, економлячи боєприпаси, роблять інколи набагато більше, ніж ка**пи роблять, маючи безлімітні запаси боєприпасів.

— Тобто головне — ефективність і те, що українська армія робить ставку на ефективності, а не на кількості?

На ефективності і ще важливо теж би відмітити і подякувати, якби була така можливість, західним партнерам. Не буду брати на себе відповідальність озвучувати кількість підготовлених бійців за кордоном. Це теж має велике значення, тому що коли козаки повертаються з навчань, з тренувань, з таборів з різних країн Європи, ця підготовка реально відчувається. Це стосується медиків, саперів, арти, піхотинців. Головне моє завдання як офіцера, завдання усіх моїх командирів і командувачів наших збройних сил — це зберегти життя кожного українця.

Олександр Курсик
Фото: Олександр Курсик

Олександр Курсик
Фото: Олександр Курсик

У цьому наша головна відмінність і перевага над неправильною, ганебною філософією ка**пів, тому що вони просто знищують людей, беруть кількістю загиблих, встеляють все трупами, а в нас взагалі інша філософія. Ми працюємо, на мою думку, правильно, нам би більше підтримки, більше транспортних засобів, більше бойових машин і наша якість покращилась би в рази. Тому що і хлопці розумні, і з руками, і кмітливість є присутня. Немає дурних таких наказів — бігти і лягати, а є завжди розумна підготовка, є хороший аналіз і, відповідно, виконання бойового завдання.

— Ви торкнулися поняття стандартизації НАТО, насправді це поняття дуже широке через те, що це стандартизація зброї, амуніції, це юридичні, адміністративні і командні шляхи, різні підходи. Але з точки зору військової людини, яка безпосередньо на полі бою, на вашу думку, що може стати тим, що допомогло б вам, в першу чергу, виконувати більш ефективно бойові задачі?

— Чому українська армія і український воїн є сильнішим? Тому що нами керує патріотизм і правильна ідея, за нами правда. Коли за людиною правда — вона іде не просто на смерть, вона йде на виконання бойового завдання для того, щоб зберегти своє життя. На цьому базується багато принципів НАТО, тому що нелогічно використовувати людей як гарматне м'ясо, як живі щити, а потрібно гарно готуватися, проводити аналіз, мати технічні засоби для розвідки і тоді тільки йти в бій з меншою кількістю втрат. Це надзвичайно важливо.

— Величезна кількість інформації приходить із різних анонімних джерел і частіше всього можемо зрозуміти, що це ІПСО і дезінформація, яку проводить Російська Федерація на світовій арені і безпосередньо в Україні. Це деморалізує людей. Які ваші поради стосовно того, як аналізувати, співвставляти і не падати духом, тому що це дуже сильно підриває інколи українців в тому, що потрібно зібратися і дійти до перемоги.

— Найбільша проблема в тому, що ми програли цю інформаційну війну протягом перших десятиріч незалежності нашої держави. Настільки зомбоване українське населення, що коли ти спілкуєшся навіть з ними там — важко переконати в тому, що за нами правда. Вони зомбовані і це не сприяє нашій перемозі, тому що, на жаль, зараз уже країна наша змінилася, але вона змінилася шляхом похоронів, втрат найкращих синів нашої держави. А народ, на жаль, який дивився російське телебачення, слухав радіостанції, коли наша держава, на жаль, не забезпечувала покриття тих самих українських радіостанцій, коли у нас телеканали не працювали, а їхні працювали... В цей період ми дуже сильно програли.

Про що говорити, якщо у нас два міністри оборони були громадянами РФ за час незалежності. Тобто ка**пи готувалися до цього десятиріччями і ця війна стовідсотково була би, питання тільки коли. Відповідно ми програли інформаційну війну. Зараз, коли вони вкидають, в чому різниця? Різниця в коштах, які ми можемо собі дозволити витрачати на інформування світу і світового суспільства, і що можуть дозволити собі росіяни. В них цей бюджет мільярдний і вони роблять ці вкиди, ставлять під сумнів використання зброї, яку нам надають партнери.

Відповідно, тоді хтось вагається, хтось сумнівається, десь закидають інформацію, що, наприклад, ми програємо якісь населені пункти або ми їх здали. А це все неправда. Водночас воно деморалізує місцеве населення, інколи воно деморалізує армію зсередини. Ми вимикаємо телефони, ми забороняємо світити телефони в зоні проведення бойових дій, відповідно ми є обмеженими від інформації, від інтернету. 

Але більша проблема, мені здається, все-таки в населенні, ніж в збройних силах. Переконати ЗСУшника в тому, що ми робимо щось не так, мені здається, неможливо. Тому що людина взяла зброю, вона йде захищати власний дім, власні кордони. Проблема більше в інформаційній війні саме з цивільним населенням.

— Який дух панує в лавах Збройних Сил України? Але будемо говорити саме про ту частину, де знаходитесь безпосередньо ви і можете якось проаналізувати й розповісти.

— У нас все чудово. А проблема з ротаціями — це реально, тому що людям хочеться побачити своїх дітей, дружин, побувати вдома. Не вистачає бійців, тому що, на жаль, вдома, і в Рівному зокрема, і в інших регіонах, є люди які просто вважають, що це не їхня війна, що це воюють Росія і Америка, а це "не моя війна, я воювати не піду". 

От в цьому теж є проблема, тому що ці пацани, які взяли волю в кулак і пішли воювати, вони реальну роботу роблять. Вони захищають і тих, хто зараз вдома, хто сидить в Рівному, у Львові, на Закарпатті. Їх переконувати в чомусь немає потреби. Було б добре їм допомогти, щоб покращувати їхній стан шляхом відпусток, ротацій. Тому що я був в одній бригаді, у нас були хлопці, які не були вдома по 10-15 місяців. Важко фізично і морально, є якісь домашні проблеми.

Олександр Курсик на сесії Рівнеради восени 2023 року, він вперше зайшов до зали після участі в бойових діях та подякував за підтримку бригади
Олександр Курсик на сесії Рівнеради восени 2023 року, він вперше зайшов до зали після участі в бойових діях та подякував за підтримку бригади. Фото: Суспільне Рівне

Коли я був командиром роти, ти спілкуєшся з кожним бійцем, в нього вдома якісь є особисті труднощі, проблеми з дружинами, з дітьми, з хворими батьками. Відповідно, тут тільки вперед-вперед, то цей напрямок звичайно було би класно підтягнути. Але поспілкуєшся з працівниками ТЦК, вони ходять по домівках, просять українців іти воювати, а багато хто робить медичні довідки, вступає до університетів в 35-40 років і ховається від цієї війни.

Я так скажу, що можна доховатися до того, що, не дай Боже, звичайно, але війна прийде сюди і тоді я не розумію, що ці люди будуть робити. Будуть казати, що це уже не наша війна, бо ми вже її програли і будуть втікати в Польщу чи в Іспанію? Це теж не варіант.  Країну треба зберегти. 

Всередині війська — порядок, нормально. Коли ми там чуємо інформацію про зарплати неадекватно високі для військових... Так, друзі, прийдіть в ЗСУ, будете отримувати там 100 тисяч гривень премії і 20 тисяч зарплати і станете за рік мільйонерами. А ви в Facebook виписуєте, що за що платити ЗСУшнікам такі великі зарплати. Я вам скажу: коли ти живеш в окопі і в тебе в окопі 20 см води, а ти там, наприклад, п'ять діб і потім через п'ять діб ти міняєшся, потім знову заступаєш на п'ять діб, то питання в грошах — я не розумію, ми взагалі ніколи увагу на гроші не звертали.

Олександр Курсик на сесії Рівнеради восени 2023 року, він вперше зайшов до зали після участі в бойових діях та подякував за підтримку бригади
Фото: Суспільне Рівне

Потрібно всім зараз просто зрозуміти, що цю війну ми не можемо просто так програти, тому що не буде країни. Стоїть мета в Путіна — знищити Україну як державу, знищити українців як націю. Тому ті люди, які вважають, що десь там хтось має домовитись, чи президент, чи Залужний, чи хтось сісти за перемовини і до чогось домовитись — я вам скажу, що це не варіант. Нас влаштовує тільки перемога. Більше того, як тоді дивитися в очі рідним тисяч хлопців, які загинули уже з нашого боку? Що сказати? Що ми воювали і здалися? Такого ніколи не буде, цього самі військові, самі воїни ніколи не дозволять.

І тут потрібні політичні і економічні правильні рішення. Я вважаю, що треба було ці події, які зараз відбуваються, зразу називати війною, ставити всю країну на військові рейки і працювати на перемогу. Чомусь Росія це робить, будують заводи, фабрики з виробництва дронів, збільшують кількість виробництва снарядів, патронів. У нас, на жаль, чомусь іде все з якимись бізнесовими історіями, то закупівля, то неправильні ціни, то завищені ціни. Оця історія деморалізує навіть інколи самих воїнів. Але сказати, що вони деморалізовані і будуть здаватися — категорично ні. Всі заряджені на перемогу і перемога точно буде за нами.

Суспільне Рівне у Telegram | Viber | Instagram | Twitter | YouTube | Faceboo

На початок