"Війна закінчиться, коли знайдуть останнього зниклого безвісти", — вінничанин на псевдо "Гес", який воює з 16 років

"Війна закінчиться, коли знайдуть останнього зниклого безвісти", — вінничанин на псевдо "Гес", який воює з 16 років

Вінничанин Дмитро на псевдо "Гес" ще в 14 років долучився до Революції Гідності. Зі шкільних уроків втікав на Майдан та був серед тих, хто штурмував Вінницьку ОДА. Нині він захищає Україну у складі 24-ої окремої механізованої бригади імені короля Данила. Про свій військовий шлях захисник розповів Суспільному.

"Я цікавився, що відбувається в країні. В один момент просто їхав в музичну школу і побачив, як щось відбувається біля ОДА. А перед тим чув, що у знак протесту проти Януковича по всій країні захоплюють ОДА. Думаю, вийду і подивлюся, і понеслось, — згадує Дмитро.

Перший бій відбувся в 16 років

Під час активного ведення АТО/ООС "Гес" захищав Україну в складі ДУК "Правий сектор".

"2014 рік — початок неназваної війни. Розумів, що не зможу спокійно сидіти в дома. Так і сталося: весною 2015 року були перші бойові дії біля населеного пункту Широкине на Донеччині в тодішньому батальйоні "Азов". Але це був короткий період: півтора тижня, два бойові виїзди. Далі поїхав додому, бо, поправді, був дуже малий — 16 років. А в сімнадцять, в січні 2016 року вже мав квиток на потяг. Поїхав на Донеччину воювати у складі в складі ДУК "Правий сектор" другої окремої тактичної групи. Наш вектор на той час був не надто великий: від Мар'їнки до Авдіївки, військова частина поблизу Донецького аеропорту, Бастіон..."

З 2016 року до середини 2019 року Дмитро воював, вивчав парамедицину та додатково навчався у школі, вступив до університету. Далі, щоб здобути вищу освіту, частково повернувся до цивільного життя.

"2019 рік — це був мій другий курс. Я докладав зусилля до навчання в університеті та на реабілітацію: спілкування з психологами, психотерапевтами для того, щоб соціалізуватися. Перед початком повномасштабної війни, як на зло, знайшов неймовірно круту роботу. І от, 24 лютого, о 3 ранку хлопці телефонують: "Ми за тобою заїдемо". Розумів, що війна буде. Лише людина зовсім не дотична до військових дій могла цього не усвідомлювати".

"Війна закінчиться, коли знайдуть останнього зниклого безвісти", — вінничанин на псевдо "Гес" захищає Україну з 16 років
Дмитро на псевдо "Гес"/фото надане героєм публікації
Найближчий вогневий контакт з ворогом був у Соледарі — 15 метрів

24 лютого "Гес" мобілізувався до 24-ої окремої механізованої бригади імені короля Данила в 46-й окремий стрілецький батальйон, де обіймає посаду заступника командира батальйону з артилерії.

Воював на Донецькому, Миколаївському та Херсонському напрямках, брав участь у штурмі Давидового Броду, далі були бої з російськими окупаційними військами за важливі стратегічні населені пункти: Кліщіївка, Озарянівка, Курдюмівка, Соледар, Парасковіївка, Берхівка, Червона Гора, Бахмут.

"Найважчий бій був у Соледарі, коли там вже були купа "вагнерів", як кадрових, так і зеків. Вони йшли натовпом по десять — двадцять людей, а у нас закінчувалися на позиціях набої для того, щоб їх відстрілювати. Артилерія їхня, танки, і вони — пруть і пруть. У Соледарі момент міських боїв був дуже специфічний, бо деякі місцеві не хотіли виїжджати. Не можна було зрозуміти: вони проукраїнські, проросійські чи їм просто все одно".

Не рахуючи інших травм, на війні Дмитро отримав від 8 до 10 контузій. Попри це каже, що не збирається припиняти боротьбу за незалежність та Перемогу України!

"Крайнє поранення — це закрита черепно-мозкова травма, мінно-вибухове поранення, плюс акубаротравми, невралгія. Це було якраз під Вербовим. Сидимо і бліндажі, по нас стріляє БМП-3 і розбирає наш бліндаж. Прокололи мене. Ще побув там добу. Потім на наступну добу вийшов. Сам пройшов, хлопці почекали по середині, — розповів Дмитро.

Якщо говорити про контузії, їх було від восьми до десяти. Лікарі кажуть, що зараз уже все більш менш стабільно. Розмови із психологом були, крапельниці, пігулки. Але все одно воно не пройде вже ніколи. Якщо я в шістнадцять поїхав воювати й там вперше отримав контузію, а зараз мені двадцять п'ять, то це дев'ять років. Я вже пережив цей момент, бо наслідки контузії проявляються не одразу, а через пів року, рік, найчастіше через два. Стаєш запальним, раптова агресії, або навпаки — безсоння, уникнення людей. Справлятися допомогли психологи та думки про кохану людину".

Дуже сподіваюся, що цей конфлікт не заморозять

"Не можу зрозуміти, чому молодь, люди, дорослі не розуміють, що їм треба готуватися. Тих, хто пішов добровольцями на початку вторгнення, їх уже немає. Перед повномасштабною війною більшість бригад це 80-90 відсотків контрактники й учасники АТО, ООС. Наразі їх відсотків 10-15. Це чисто моя думка складена на спілкуванні з товаришами з інших бригад.

Дуже сподіваюся, що цей конфлікт не заморозять, бо це буде плівок усім військовим, тим, хто воював, усім родичам загиблих, зниклих безвісти та покалічених цією війною. Війна закінчиться тоді, коли знайдуть останнього зниклого безвісти".

На початок