"Перший вихід — найжорстокіший". Історія медика-стрільця, який врятував 8 побратимів й очікує протезування на Буковині

"Перший вихід — найжорстокіший". Історія медика-стрільця, який врятував 8 побратимів й очікує протезування на Буковині

"Перший вихід — найжорстокіший". Історія медика-стрільця, який врятував 8 побратимів й очікує протезування на Буковині
Фото Дениса Кайнака

Одесит Денис Кайнак на початку повномасштабного вторгнення пішов добровольцем в ЗСУ. Після свого першого бойового виходу отримав посаду стрільця-медика. На нулі Денис воював пів року на Донецькому напрямку — за цей час врятував вісім побратимів. Коли військовий спав у глибокому окопі, туди потрапили осколки снаряда. Так Денису відсікло ногу. Тепер він проходить реабілітацію у Чернівецькій області й очікує на протез.

38-річний Денис Кайнак працював барменом та колористом. На початку повномасштабного вторгнення прийшов у військкомат, аби записатись добровольцем. Проте йому відмовили через проблеми зі шлунком.

"Вони казали: "Ти ж розумієш, що проблеми зі шлунком — це серйозно. І там з тобою ніхто няньчитись не буде. Тоді я просто взяв відповідальність за своє здоровʼя, трішки схитрив і прийшов вдруге", — каже Денис.

Побратими дали позивний "Аптека"

Місяць Денис проходив навчання. Пізніше його направили в 35-ту бригаду як стрільця. Чоловік постійно носив багато таблеток для шлунку, бійці почали звертатись до Дениса, коли щось боліло. Тому дали позивний "Аптека".

Перший вихід був на Бахмутському напрямку. Військовий каже, він був складним та найжорстокішим.

"У нас обстріл був цілий день і я пам'ятаю, там було все: артилерія, сушки [авіаційні винищувачі], вертушки [вертоліти], танки, міномети. Я не очікував, що все буде в одному виході. Ми переносили поранених і позаду постійно були обстріли. Ми не зупинялись. Було складно добратись до місця евакуації", — розповідає військовий.

У цей день командира Дениса поранили. Тоді хтось мав взяти рацію — це зробив Денис. Після того, як він озвучив свій позивний, почали надходити сигнали йти до поранених.

"Всі кричать: "Аптека, Аптека". Подумали, напевно, що я лікар. І постійно були сигнали, що треба іти на евакуацію. Тому я ходив на всіх поранених і навіть з позиції на позицію не зупинявся", — каже Денис.

Тоді Дениса евакуювали останнім, йому прийшлось чекати ранку. Проте вийшов без поранень. Після цього виходу йому дали медика-стрільця, бо врятував побратимів.

"Перший вихід — найжорстокіший". Історія медика-стрільця, який врятував 8 побратимів
Фото Дениса Кайнака

Про ближній бій з противником

Під час одного із виходів відбувся ближній бій. Тоді вони рухались групою з 6 людей, а сапери розчистили дорогу від мін. Тоді вони попали на кулеметну обслугу.

"Я почув голос. Хлопець, ліворуч від мене, був попереду, інший був трішки праворуч від мене. Почув голос, здається, навіть бурят був, не знаю. Вони кинули білий прапор і почали одразу стріляти. В цей момент хлопця ранило в живіт. Трішки, напевно, діяв на емоціях, я наблизився до нього, щоб забрати зброю, бо паніка. Куля прошила йому нижню частину живота.", — каже Денис.

Під час іншого виходу, коли вони рухались залізничною дорогою, по дві сторони були противники. Тоді Денису по рації дали сигнал, що є поранені й потрібно їх евакуювати.

"Я не міг пройти повз, бачив пораненого і підходив, кликав хлопців. Ми евакуювали одного, машина поверталась, ми знову повертались на поле бою. У одного була поранена щока, кульове поранення в ногу і руку, у іншого посікло від касети поясницю".
"Перший вихід — найжорстокіший". Історія медика-стрільця, який врятував 8 побратимів
Фото Дениса Кайнака

Відсікло ногу, поки спав у окопі

Денису отримав поранення, коли спав у глибокому окопі. Осколки снаряда, подібного до касетного, розірвали коліно, воно висіло на шкірі, та залетіли під бедро.

"Приїхали на евакуацію, сказав свої дані, я усміхався, там був мій ротний медик. Я йому помахав, кажу: «Док, ми все зробили добре. Турнікет накладений, не хвилюйтесь». Я бачив поранення і розумів, що ногу не врятуємо. Я відразу сприйняв це як належне"

Зараз військовий проходить реабілітацію у Вашківецькій лікарні та чекає на протез. Весь вільний час проводить у спортзалі. .

"Я ходжу займаюсь з реабілітологом, наприклад, о 12 годині, потім сам займаюсь після обіду о 15 годині, потім ввечері о 18-19 годині. І можу ще перед сном позайматись. Мене це заспокоює трішки. Рана вже зажила, ще чекаємо, коли стухне коліно. Тоді можна ставити протез", — каже Денис.

Коли протез поставлять, чоловік планує повертатись на фронт. Також роздумує над тим, щоб вступити до університету на медика, аби розвиватись у цій сфері.

До речі, мені подобається тренувати. Я б навіть задумався щодо того, щоб стати реабілітологом, якщо чесно. Я дивлюсь на хлопців, які на протезах, вони настільки легко ходять, і в мене вже мотивація, що я дочекаюсь протез і зможу теж так ходити, — розповідає військовий.

Читайте Суспільне Чернівці у Telegram: головні новини

На початок