"Люди їли трупи тварин, які масово гинули через брак кормів". Історик з Кропивницького про Голодомор

"Люди їли трупи тварин, які масово гинули через брак кормів". Історик з Кропивницького про Голодомор

Марафон

Щороку у четверту суботу листопада в Україні вшановують пам’ять жертв Голодомору. Про його причини, спротив селян та втрати Кіровоградської області Суспільному розповів кропивницький історик Сергій Мілютін.

Голодомор 1932-1933 років. Які були причини

Голодомор має комплекс причин. Перше – звичайно, геноцид, який запланував здійснити відносно українців Йосип Сталін. Другою причиною варто виділити боротьбу із селянством, що не поспішало йти працювати до колгоспів, оскільки на території України залишався досить великий масив одноосібників, які господарювали у власних господарствах і висловлювали критичні зауваження стосовно неефективності колгоспів та радгоспів.

На 1932 рік майже 95% селян на Кіровоградщині були в колгоспах. Однак значна маса селян вірили в те, що колгоспи своєю неефективністю зможуть показати державному керівництву, що одноосібно господарювати краще. Велика маса селян працювали безініціативно в колгоспах і закликала не йти у колгоспи на роботу, щоб повернути дозвіл на одноосібне господарювання і зменшити податки для одноосібників.

У селян забирали буквально все. Хлібозаготівля стала інструментом творення Голодомору-геноциду. Вони мали "викачати" максимум продовольчих продуктів – як для внутрішніх потреб режиму, так і для експорту.

Спротиву селян

У Державному архіві Кіровоградської області зберігається велика кількість різноманітних джерел. Можна виділити документи оперативного характеру, які зводилися для внутрішнього користування співробітниками державного політичного управління. Вони у своїх донесеннях інформували вище керівництво про політичні рішення, ситуацію та настрої населення відносно хлібозаготівлі, колективізації та інших заходів влади.

Також у Держархіві зберігаються справи людей, які зазнали репресій за критичні зауваження щодо режиму або участь в активному чи пасивному спротиві діям влади, партизанських загонах у 1917-1921 роках. І саме аналіз справ кінця 1932-1933 років свідчить про те, що була велика кількість селян на теренах нашої області, які виступали з критикою колгоспної системи й вірили в те, що система неефективна, що влада рано чи пізно зрозуміє цю ситуацію та відновить одноосібне господарювання.

Приклади спротиву селян

Пасивний – коли селяни ховали зерно, яке мали здати. Звичайно, вони це робили, щоб зірвати план хлібозаготівлі й залишити для себе "на чорний день".

Стосовно активного спротиву – різного роду саботаж, псування молотарок, сівалок й іншого колгоспного майна, щоб не було можливості виконати хлібозаготівельний план. Також були випадки, коли здійснювалися напади на різноманітних активістів буксирних бригад, на представників партійно-господарської верхівки. Зафіксовані й випадки, коли селяни підпалювали будинки партійних активістів або ж інших посадових осіб, які брали участь у вилученні продовольства у голодуючих.

Крім цього, чинили й опір колективізації. Однак варто розрізняти спротив 1930-31 років зі спротивом під час Голодомору. Проти колективізації були лише ті, кому було що втрачати – так звані "середняки" або вихідці із заможних селянських родин, які захищали своє майно. А під час Голодомору спротив чинили люди, які хотіли вижити, які хотіли залишити шматок хліба у себе, які не хотіли здавати те, на що вони працювали увесь рік.

Буксирні бригади, з кого їх формували

Буксирні бригади – це групи активістів, які ходили від будинку до будинку, шукали приховане зерно й, часто, інші харчі задля виконання плану хлібозаготівлі. Такі бригади часто зловживали, відбираючи у селян не лише харчі, а й рушники, одяг, різний домашній крам. По суті, грабували.

Існувала думка, що до складу буксирних бригад входили винятково маргінали – нероби, алкоголіки, різні соціальні низи на селі. Проте не завжди було саме так. До деяких таких бригад входили колгоспники-ударники, які працювали краще за інших на селі, долучали партійних працівників. Це могли бути члени партії або кандидати в партію, вірні системі. Вони реально були переконані в тому, що виконуючи хлібозаготівлю, наближають будівництво і торжество комунізму. Серед них були вчителі, працівники карних органів. Часто це були передовики виробництва, яких відправляли з фабрик і заводів в села, щоб вони довели свою лояльність до режиму й отримати певний кар’єрний стрибок.

Однак не всі могли витримати це, подібна робота вимагала емоційної стійкості. Зокрема в Державному архіві зберігся документ про одного із хлібозаготівельників, члена такої бригади, який написав заяву про те, що він більше не може виконувати ці функції. І коли йому сказали, що він все одно не буде відкликаний з хлібозаготівлі, він покінчив життя самогубством. Також в Державному архіві Кіровоградської області зберігається документ про одного із хлібозаготівельників. Учасник такої бригади, який замість того, щоб відбирати зерно, ходив до будинків, куди наступного дня мали прийти ці активісти, і попереджав господарів про це. Так ця людина рятувала односельчан від голоду.

В архівній слідчій справі є його ім’я та прізвище. Його засудили, звинувативши у контрреволюційній діяльності, до трьох років позбавлення волі.

Кістяк буксирних бригад становили місцеві жителі, однак були й приїжджі з міста або найближчого районного чи обласного центру.

Докази штучності Голодомору

Відзначу декілька заходів, які існували винятково на території України. Перше – так звані "чорні дошки", куди вносили колгоспи, села, міста, райони й цілі області. Занесення на "чорні дошки" накладало багато обмежень. По суті, село, яке потрапляло на "чорну дошку", ставало безвиїзним.

Велика кількість населених пунктів на Знам’янщині, Новоукраїнщині й Добровеличківщині були занесені на "чорну дошку". Кількість достеменно невідома. Села могли занести на "чорні дошки" у січні, а у лютому їх звідти могли викреслити, якщо ті виконували план хлібозаготівлі або вимирали.

Наприклад, село Далеке Новоукраїнського району вимерло на 90%, великих втрат зазнало село Красносілка, Воронівка, Новоукраїнського району, Диківка, Дмитрівка на Знам’янщині , Грузке на теренах сучасної Кропивниччини.

Дані про померлих внаслідок Голодомору жителів Кіровоградщини

Коли у 2007-2008 роках готували збірку матеріалів, спробували демографічно визначити кількість. Поіменно визначили близько 22 тисяч людей. Однак ці дані не є повними, із впевненістю можна сказати, що вони в рази перевищують вказану кількість. Складність підрахунку полягає в тому, що території, які нині є частиною Кіровоградської області, на момент Голодомору були у складі різних областей. Діловодство й актові записи не вели на території більшості сільських рад – десь їх відмовлялися вести, десь був, можливо, наказ про те, що не потрібно це документувати. Також частина актових записів намагалася уникати інформації про те, що людина померла саме від голоду або хвороб, викликаних голодом. Є, звичайно, окремі населенні пункти, де збереглася частина актових записів, зокрема Олександрія. Однак, і наближених даних по районах і конкретних селах немає, оскільки частина актових записів просто не велася, частину знищили, частина в такому стані нині, що не можна їх прочитати.

Як селяни переживали голод

Стратегія виживання залежала від продовольчої ситуації. В окремих випадках люди спочатку їли все, що їм вдалося приховати або те, що в них залишалося. Потім переходили на домашніх тварин. Вживали різноманітні сурогати, наприклад, маторжаники. Це свого роду млинці з трави. Їли трав’яні бутерброди – коли брали листки різних рослин і складали разом. Також траплялися випадки, коли вдавалося щось знайти у мишоловках, адже гризуни записали собі на зиму зерно з полів, тож селяни ходили полями, розорювали ці мишоловки й мишині гнізда. Через це часто хворіли. Ще їли трупи тварин, зокрема коней, які масово гинули через брак кормів. Трупи крали зі скотомогильників.

Як міські жителі переживали голод

Наприклад, Знам’янка і Знам’янський район постраждали чи не найбільше. Ці території спеціалізувались на вирощуванні зерна. Селяни намагалися знайти роботу в містах. Велика кількість йшли у Знам’янку чи намагались втекти у Кривий Ріг. Велика кількість помирала. А людей, які розповсюджували інформацію про голод і голодні смерті, ставили на облік.

Варто згадати завод "Червона зірка" (нині "Ельворті" – ред.). На період Голодомору на ньому працювало близько десяти тисяч чоловік. В одному із документів зазначено, що на січень 1933 року на зафоді зафіксували 495 опухлих від голоду. Це доволі багато. Слід врахувати, що вже на початку осені там на 100 грамів зменшили продовольчі пайки для робітників, а в середині жовтні зменшили ще на 100 грамів.

Чи давали пайки членам родин працівників

До середини осені – так. Однак у грудні 1932 року і на січень 1933 року вони вже їх недоотримували. Багато працівників "Червоної зірки" померли. Перші смерті зафіксували у грудні 1932 року в ливарному цеху, щонайменше 30 родин перебували на межі життя й смерті вже у січні 1933 року.

Чи знали за кордоном про голод

На заході інформація про голод була відома завдяки репортажам валійського журналіста Гарета Джонса. Також увагу до цієї проблеми привернув віденський кардинал Теодор Інніцер. Однак Радянський Союз дуже швидко відреагував на це, залучивши до дискредитації правди про події в Україні західних політиків та журналістів. Зокрема, репортажі Гарета Джонса були дискредитовані іншим західним журналістом Вальтером Дюранті, який тоді був кореспондентом " The New York Times". Він у своїх репортажах зазначив, що, звичайно, деякі люди не доїдають, бракує продовольства, однак він повністю дискредитував репортажі Гаррета Джонса, руйнуючи його журналістську кар'єру. Через багато років Дюранті вже в розмові з одним зі своїх друзів зазначив, що Джонс писав правду і що від голоду на теренах Радянського Союзу померло близько п’яти мільйонів людей.

Крім того, одним із тих, хто переконував світ у тому, що голоду немає, був колишній прем’єрміністр Франції Едуар Ерріо, який, подорожуючи Радянською Україною, не помітив жодних слідів голоду. Це було обумовлено тим, що його провезли таким маршрутом, який не міг дати йому можливості щось побачити. Однак Ерріо не міг не знати, що його обдурюють. Просто він був великим симпатиком Радянського Союзу, сподівався, що Радянський Союз допоможе йому реанімувати політичну кар'єру.

Втратах Кіровоградщини в роки Голодомору

Найперше – демографічні втрати. Непрямий вплив – система досягла головної своєї задачі – загнала людей у колгоспи. По суті, українське традиційне село в період Голодомору було знищене, і на його заміну прийшло колгоспне село, яке кардинально відрізнялося, було носієм зовсім іншої ідентичності.

На початок