Бійці 105 бригади територіальної оборони провідали пораненого побратима Анатолія Лещишина і вручили йому нагороди: медаль "За поранення" від Міноборони та "Золотий хрест" від Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного. Тернополянин Анатолій Лещишин проходив службу на посаді командира відділення в підрозділі контрдиверсійної боротьби. Восени минулого року він отримав поранення ноги та плеча внаслідок вибуху міни.
Анатолій Лещишин до початку російської агресії у 2014 році служби в армії не проходив.
"Пішов у квітні 2015 року. Направили в навчальний центр у Старичі. А зі Старичів я потрапив в Кропивницький, в третій полк спеціального призначення".
Анатолій Лещишин брав участь в АТО у 2015 — 2016 роках. Після демобілізації повернувся на свою попередню роботу. Працював чоловік водієм швидкої.
"Якраз в день повномасштабного вторгнення я закінчував зміну о восьмій ранку. Наступного дня я вже був на військкоматі. 28 серпня ми виїхали в зону бойових дій. І потрапили в найперший населений пункт бойовий — це було Краснопілля Донецької області. В Краснопіллі ми пробули 3 тижні. Може трохи більше. Звідти ми перебазувалися, недалеко від Краснопілля з іншого боку від лісу".
Анатолій Лещишин служив командиром відділення у підрозділі контрдиверсійної боротьби 105 бригади тероборони. Мав позивний "Абат". Про це розповів командир його взводу Петро з позивним "Фокус".
Анатолій отримав поранення внаслідок вибуху під час рейду. Чоловіка поранило в ногу і плече. Спочатку лікувався у Львові, потім в Ужгороді. Подальше лікування відбувалося в Польщі. Там йому зробили трансплантацію кістки і м’яких тканин на нозі. Також поставили титанову пластину на ключицю. Ногу вдалося врятувати.
"Після лікування Польщі вже отаких ускладнень немає. Ще гноїться, не загоюється. В моєму подальшому лікуванні мені дуже допомагає дружина. Вона займається безпосередньо подальшим моїм лікуванням. Кожен день робить перев’язки. Завдяки її турботі, в мене з ногою зараз все добре".
Вдома на Анатолія чекала не лише дружина, а й доньки Інна та Яна. Інна каже, про те, що батько приїде додому, не знали. Дівчата у цей час були на навчанні.
"Тато не сказав, що приїхав, хотів зробити сюрприз. Ми були шоковані, думали, що тато буде довше перебувати на лікуванні. Тому ми були дуже раді. Ми приїхали. Тато сказав, що вдома, ми швиденько зібралися і побігли".
Зараз Анатолій збирається проходити реабілітацію.
"Мрія — повернутися на улюблену роботу, а також я маю пасіку. Дуже хотілося б займатися тим, що подобається в житті".
