Журналістка Суспільного Вікторія Хамаза із Черкас волонтерить, закриває збори медиків та військових, допомагає на евакуаціях. У дитинстві вона мріяла стати хірургом. Та, зрештою, стала журналісткою. Усе тому, що хотіла бути корисною, допомагати.
До Дня працівників радіо, телебачення та зв’язку Вікторія Хамаза розповіла, як живе на дві реальності.
Робочий ранок Вікторії на Суспільному починається зі зборів на знімання. Разом з оператором Максимом Шевченком вони вирушають на нове завдання.
"Нас уже там чекають. Ти світло брав? – Брав. – Чудово, бо в реанімації будемо".
Цього разу їдуть у дитячу обласну лікарню. Медичні теми у Вікторії — одні з найулюбленіших.
"Мені це близьке. Коли переступаю поріг лікарні, зазвичай у людей тривога, а я там спокійна. Я ніби в своїй стихії. Маленькою я мріяла стати хірургом, але тоді були такі скрутні часи. Бабуся тоді сказала, що це дуже коштовно, навряд ми потягнемо фінансово".
Зрештою, Вікторія обрала журналістику. Розповіла, що для неї це завжди була можливість допомагати і бути корисною. Але захоплення роботою лікарів нікуди не поділося:
"Я ніколи не забуду вражень від першої трансплантації. Як діставали з людини серце, як вони билося в руках. Це такі емоції, це 100 років життя додає, бо ти бачиш цю магію".
Під час перших евакуацій збагнули командою, що знань із медицини катастрофічно бракує. Тому закінчили курси з надання невідкладної допомоги та тактичної медицини, розповіла Вікторія.
"Страшно. Кожного разу це були різні поранення у хлопців від кульових до осколкових. Були опіки страшні. Були такі, що дихальні шляхи забиті землею. У Бахмуті трьох хлопців привезли. Вони були засипані землею. Прям на підлозі їм надавали допомогу, бо лікарі надавали допомогу важчим".
Спершу Вікторія допомагала бійцям на передовій. Одного разу отримали партію медичних препаратів. Набрала Бахмутську лікарню напряму. Там сказали: "Везіть".
"З того моменту зав’язалась наша дружба. Лікарі мінялись, але ми з ними підтримуємо зв’язок в різних точках".
Візити до прифронтових стабпунктів не менш емоційно важкі, ніж виїзди на "нуль", розповіла Вікторія:
"Там чітке відчуття смерті. Бачили як привозили поранених, важких хлопців. Реанімували біля нас хлопця. 15 хвилин в чотири руки. І водночас лежать хлопці в пакетах. От ти приїжджаєш, балакаєш з людиною. Приїжджаєш за тиждень, а там умовно іде наступ і тебе зустрічає та ж сама людина, але вже геть інша".
Медицина на передовій – на вагу золота, розповіла Вікторія:
"Ну отут десь з десяток життів. Це турнікети. В них завжди є велика потреба. Як не дивно, на другий рік війни, в них завжди є потреба. Саме в якісних".
Волонтерство — це та справа, де немає відпусток, вихідних чи лікарняних. Тому дещо доводиться робити між зніманнями та монтажами, додала Вікторія.
"Мій перший штаб був тут, на Суспільному. Весь канал перетворився на єдиний організм волонтерський. Дуже важко у такому графіку: ти приїжджаєш з відрядження. На наступний день ти вже працюєш. Тиждень, а потім знову їдеш. І так вже другий рік. Усі ставляться з розумінням, всі допомагають. Коли повертаєшся – в тобі два світи. Тобі треба збалансувати. Це дуже тяжко. Тому що інколи справді накриває".
Зупинитися, додала Вікторія, не має права.
Після того, як робочий день журналістки на Суспільному добігає кінця, робочий вечір волонтерки тільки починається.
Маєте новину про події з життя на Черкащині? Надсилайте сюди
Читайте нас у Telegram: головні новини Черкащини та України
Дивіться нас на YouTube: найцікавіші новини Черкащини та України
