Розвідники 17-ї окремої танкової Криворізької бригади ім. Костянтина Пестушка, яка базується на Дніпропетровщині, воюють на Донецькому напрямку. Військові виявляють позиції російських солдатів та заводять на них механізовані роти ЗСУ.
У чому особливість нинішньої війни та що мотивує українських солдатів – вони розповіли Суспільному.
Зараз, розповідає командир розвідувального взводу Василь, аби успішно протистояти російським військам, каже, розвідники постійно вдосконалюють свої навички під час тренувань.
"Тренуємося на полігонах, де дозволяє нам місцевість. І стараємося підбирати місцевість під ту, на якій перебуває наш батальйон на "нулі". Найскладніше, напевно, дійти до ворожих позицій. Там уже, на ворожих позиціях, не так страшно. Перевірити дорогу, визначити, де ворог перебуває, де у них укриття, де вони сидять, скільки людей, де кулеметник, де снайпер, якщо такий є. Дивимося, спостерігаємо. Як треба, то й штурмуємо", – каже він.
Василь розказує, що воює з 2014 року воюю, має до десяти років військового стажу. Удома на нього чекає дружина й троє дітей.
"Меншому – місяць, старшому – 5 років, дочці – 19", – говорить він.
"Перевага у тому, що ми патріотично налаштовані. Більше, ніж вони. Тут кожен прийшов захищати свій дім, свою родину. Якщо нас тут не буде, то вони будуть там, у нас вдома", – додає Василь.
Позивний Бодрий – також військовослужбовець 17-ої окремої танкової бригади. Говорить: РФ використовує FPV-дрони, з яких роблять скиди, також обстрілюють артилерійськими снарядами.
"Ворог дуже сильно артобстрілом нас "накриває", це дуже тяжко. Нам що поранених виносити, що заводити людей, що сидіти людям, що нам туди заходити дивитися. Дуже багато FPV-дронів у них з’явилося на цьому напрямку, і постійно літають над нами, над головою. То скидають з дронів, то арта, то FPV. Дуже тяжко зараз, тим паче лісосмуги зараз всі лисі, не сховаєшся ніде", – розказав він.
Позивний Локкі – бойовий медик танкової бригади. Зауважує: з евакуацією наразі є деякі проблеми через постійні обстріли.
"Неможливість максимально близько під’їхати до пораненого. Тобто його треба ще так виносити… Коли 1-2 кілометри, коли 5-6, по-різному буває. Транспорту дуже не вистачає, але його туди не заженеш, бо він там і скінчиться. До сім’ї не можу часто з’їздити, як хочеться. Це, напевно, найважче... Думаю, до наступного року все закінчиться", – каже Локкі.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
