Вчителька англійської мови Вікторія Щербак з Балаклії на Харківщині потрапила до катівні, організованої росіянами, але змогла врятуватися. За її словами, окупантам не сподобалися повідомлення у телефоні з українськими новинами. Вікторію, її 16-річну доньку та чоловіка відвезли до місцевої в’язниці, де родину допитували та погрожували.
Мішки на голови та тісний підвал: вчителька з родиною у катівні в Балаклії
24 червня 2022 року вчительку Вікторію Щербак разом з 16-річною названою донькою та чоловіком окупанти вивезли до підвалу катівні місцевої типографії у Балаклії.
"Нас привезли у мішках на голові. Приміщення було вузьке: можна було тільки сидіти або стояти. Ми у клітці сиділи вчотирьох: я, донька, чоловік і сусідка. Поряд у клітках було багато людей, але ми могли бачити лише одного чоловіка — він був закривавлений. Інші були закриті від нас перегородками із ящиків з-під снарядів. Кричали нам, запитували, хто ми. Як там — на волі. Ми зрозуміли, що там багато людей", — розповідає Вікторія.
Потім родину перевели до в'язниці у відділ поліції та розділили: Вікторію з донькою посадили в один підвал, чоловіка — в інший.
"У підвалі поліції люди сиділи по три місяці. Мій чоловік сидів три тижні. Я лише три дні, до першого допиту. Критично було те, що ми три дні практично не їли. Була задуха. Ми не знали, що з нами буде. Вони питали: "Чому ви читаєте українські Telegram-канали?". Я і донька говорили: "А що ми маємо читати? Російські, чи що? Ми ж на Україні живемо". Треба було триматися: не показати страх, не зрадити свою Батьківщину", — пригадує допит окупантів вчителька.
Найбільше у полоні Вікторія переживала за дитину. Поруч з ними у підвалі були інші дівчата.
"У камері на підлозі лежить дівчина вся побита, замучена. Поруч — всі ноги побиті, вся синя. Третя — плакала. Що мені з донькою робити? На неї п’яні "ДНРівці" ходили дивитися: вона у вишиванці, з косою. Я робила усе, щоб дитина не плакала і не боялася. Ми з нею співали. Там була газета російська, нарвали шматки, намалювали олівцем карти й сиділи грали карти. Це ж дитина — її треба було відволікати, щоб дух не падав", — розповідає Вікторія.
Жінка трималася, поки на допиті росіяни не почали погрожувати доньці.
"Там люди перебували, дівчата, яких били, під тортурами добували якісь зізнання. Перед цим доньку мою викликали на допит. Я дуже переживала і плакала. Це був найстрашніший момент усього мого життя. Коли мені вже почали погрожувати тим, що будуть мою доньку переді мною піддавати тортурам на моїх очах, я не витримала і втратила свідомість", — говорить Вікторія.
Вчителька довго не приходила до тями, раніше вона вже пережила інфаркт.
"Коли прийшла до тями, побачила, що лежу у калюжі води. І наді мною медики стоять. Нахилилися, і один із них сказав: "У неї передінфарктний стан. Її треба крапати, тому що у неї вже був один інфаркт — ми її знаємо". Мене на "швидкій" відвезли у лікарню, де я перебувала якийсь час. Доньку мою потім привели "кадирівці", і наказали нам бути там, нікуди не йти, не виходити. Щодня стежили, чи не пішли ми", — розповідає освітянка.
Виїзд з окупації та повернення додому після звільнення Балаклії
У липні вчительці із донькою вдалося виїхати до Харкова, згодом — до Львова. За її словами, окупанти забрали майже всі документи, лишилися тільки закордонні паспорти. Чоловік залишався в окупації — випускати його росіяни відмовилися.
"Виїхали ми з донькою через дамбу. З невеличкими сумками, з ноутбуком її перейшли. Нас дуже перевіряли, коли їхали. Там нас зустріли волонтери, привезли до Харкова. Потім ми поїхали на західну Україну. У Львові перебували три місяці", — говорить Вікторія.
Коли українські сили оборони звільнили восени місто, одразу із дитиною повернулася додому, каже жінка.
"Мені дуже подобалося у Львові, атмосфера, гарне місто, українська мова. Доньку добре зустріли у школі. Але я не могла залишатися. Чоловік у Балаклії, а так довго ми ніколи не розлучалися — ми одружилися у 1987 році. Понад 30 років разом", — говорить Вікторія.
"Коли ми вперше приїхали до Балаклії, у мене була десь два тижні ейфорія. Я обіймалася з тими, хто тут залишився, раділа кожній людині, кожній тварині. Ми з малою ходили розглядали усі зміни. Ми з чоловіком разом зараз у Балаклії, він будівельник, брав участь у багатьох проєктах у Харкові", — розповідає жителька міста.
30 років викладання: вчителька з Балаклії чекає на повернення учнів за парти
І в окупації, і нині, коли війна триває, впоратися з емоціями допомагає робота, каже Вікторія. Вона працює вчителькою англійської мови у Балаклійському ліцеї близько 30 років.
"Спочатку викладала французьку мову, тепер — англійську. Працювали ми онлайн, щойно звільнили Балаклію. Працюю у початковій ланці, середній і старшій. Сумувала за роботою, оскільки дуже не вистачало дітей. Не вистачає живого спілкування з ними", — говорить освітянка.
В окупації без світла та зв’язку готувала презентації та писала плани занять. Нині має по п'ять уроків онлайн щодня, проводить додаткові консультації.
"Світла не було, але ноутбук, який нам видали на роботі, дозволив мені працювати без світла. І зараз я продовжую безплатно займатися з дітьми після уроків. Є навчальні втрати, які треба якось долати. Готувати до олімпіад, які ніхто не скасовував. І готувати до захисту робіт Малої академії наук", — говорить освітянка.
Тепер, говорить вчителька, чекає завершення війни, щоб знову вести уроки в класі, а не дистанційно.
У кімнаті Вікторії на стінах висять її картини: зображення її старшої доньки, яка померла вісім років тому, та матері, якої не стало напередодні повномасштабної війни.
"Я ніколи не знала про арттерапію. Якось на підсвідомості прийшла до цього. Після смерті старшої доньки почала малювати. Постійно малювала, мені так хотілося. Спочатку лише доньку малювала і її кішечку. Потім вже інші сюжети. Вже, коли моя мама померла, я теж її намалювала. Це була остання моя картинка. Більше я не малюю", — говорить Вікторія.
Кішку старшої доньки Пуговку родина забрала до себе після її смерті.
"Коли нас забрали у катівню, вона 10 днів на вулиці жила. Ми, коли прийшли, вона прибігла худа, як скелет. Ховалася у трубі — вона ж нічого не їсть, крім дорогого корму. Дочекалася нас", — говорить Вікторія.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Facebook, Viber, Instagram, Telegram, Youtube
