До школи ходять по черзі, уроки проводять у Zoom, самостійні роботи перевіряють через Viber. Так працюють педагоги в зоні бойових дій на Чернігівщині. Напередодні Дня вчителя, який в Україні відзначають в першу неділю жовтня, в одному із прикордонних сіл Чернігівщини побували кореспонденти Суспільного.
Пані Людмила – директорка школи в одній із прикордонних громад Чернігівщини. Другий рік діти навчаються дистанційно, каже жінка. Все – через близькість до кордону з Російською Федерацією. Тому тут не можливі ні очна, ні змішана форми навчання.
"Перше, що зразу помітно, це тиша в школі. Це ненормальне явище для школи. Завжди гулко, завжди сміх, завжди біганина, діти – це діти!".
До повномасштабного вторгнення у закладі вчалися 76 дітей, на сьогодні їх 59. Пані Людмила розповідає, як вчителі перевіряють зошити школярів.
"Щоп’ятниці діти приносять зошити, здають на перевірку, і забирають перевірені. За тиждень вчителі, хто в який день, приходять перевіряють зошити, залишають їх тут. Можуть зайти батьки, не обов’язково діти, в будь-який час можна забрати зошити, які вже перевірені".
Директорка каже: дистанційна форма навчання найскладніше дається саме меншим дітям. У цьому випадку основне навантаження лягає на батьків.
"Якщо учні уже з 5 по 9 клас можуть самі працювати, відповідально до цього ставитися і не боятися підключатися онлайн, то, звичайно, початкові класи працюють поряд з мамою або татом. Тому у нас консультації онлайн проходять з батьками, вони після уроків передзвонюють, перепитують, як його правильно написати".
Крім того, говорить пані Людмила, вчителі початкової ланки намагаються спілкуватися з дітьми і батьками наживо. Особливо це важливо для першокласників.
Труднощі з онлайн-навчанням виникали у 2022-му, під час відключень електроенергії, згадує директорка.
"У 2023 році, сподіваюся, такого не буде. Тому що у нас село велике. Навіть, якщо відключення до обіду, могли б проводити уроки після обіду, але у нас село – одна половина є світло, друга половина немає світла. І тому було складно провести уроки для всіх".
Пані Людмила викладає біологію. Онлайн-заняття вона проводить із кабінету директора.
"Так зручніше. Тому що під час уроку можуть бути телефонні дзвінки, які не відміняють мою роботу, як директора. Тому уроки я проводжу звідси".
Директорка пояснює: зараз учителі ходять до школи по черзі. По-перше, це в цілях безпеки, щоб у приміщенні одночасно не збиралося багато людей. По-друге, їхній wi-fi не потягне великого навантаження.
Олена — заступниця директора та вчителька української мови і літератури. Вона також проводить урок у своєму кабінеті, говорить: дистанційне навчання під час повномасштабної війни відрізняється від того, яким воно було за часів пандемії коронавірусу. Згадує випадок, який стався торік.
"Мені один хлопчик каже: «Я не буду підключатися, я вийду зі зв’язку, тому що я чую ці вибухи». Звісно, про яке навчання тут можна ще говорити", — розповідає Олена.
Вчителька також мріє про повернення дітей в коридори і класи школи.
"Пустота. Ніби якась оболонка є, але немає відчуття тієї серцевинки. Тому хочеться діток, хочеться, щоб усе це закінчилося і ми прийшли до нормального життя. От я зараз стою за партою і уявляю, що тут сидять діти, що можна до них підійти, що можна потримати їх за плечі", — розповідає Олена.
Більше дивіться у сюжеті:
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube.
