Жителька села Світлогірського Криворізького району Дніпропетровщини Наталя Дзюра від початку повномасштабної війни облаштувала у себе вдома волонтерський хаб. Тут разом з односельцями готує їжу на фронт та збирає допомогу для військових. Також жінка долучила людей з ще семи селищ Криничанської громади, які звозять готові обіди для бійців. Репортаж Суспільного.
Жінка говорить, що в перші дні повномасштабної війни була в розгубленості, як і більшість її знайомих, але потім оговталася й взялася до роботи.
"На третій день я вирішила, що потрібно не плакати, а потрібно щось робити. Зателефонувала всім своїм знайомим, кажу: "Дівчата, то що ж ми сидимо? Потрібно нам за що братися!". І з третього дня війни ми почали займатися гуманітарною допомогою. Дуже мене багато знають у фейсбуці, раніше була тамадою. Багато людей повірили, почали йти і просто приносили кошти, приносили багато закруток, картоплі, цибулі. Ми почали з перших днів плести сітки. Плели багато сіток. Потім побачили, що сітками можуть займатися й інші – я запропонувала нашим дівчатам, тим, що команда наша зібралася, що давайте будемо варити їсти", – розповідає вона про початок волонтерської справи.
Вирішили робити це в садибі в Наталі. У неї є кілька приміщень, де можна куховарити.
"У нас і літня є, там, де ми печемо, варимо, і зимова кухня, і третя моя була, і четверта ще у хаті. У нас може відразу вміститися… Поки ще не холодно дівчата… Двір весь заставлений. Кожна працює. Плиток вистачає, то ми можемо і до 20 людей зібрати і працювати", – каже волонтерка.
Гроші на харчі донатять звичайні люди. Жінки готують різні страви: від перших до випічки.
"Варимо й капусняки, і борщі, і супи, юшку, котлети, робимо ковбасу-кров’янку, ковбасу домашню, зельц робимо, сардельки у тісті, випічку різновидів 20 тільки солодкої і печива сухого теж різновидів 20, піцу печемо. Все, що нам люди принесли – з усього. Ми виходимо з положення, вигадуємо рецепти і готуємо з усього цього їжу", – каже вона.
"Я склала графік. Мені постійно телефонують люди, я ставлю їх у чергу. Тому що якщо людина приїде з Бахмута, а у мене тут тільки два ящички випічки? Наші захисники знову поїдуть порожні. Я роблю заявку, записую, у чергу ставлю і потім уже кажу, на яку дату їм приїжджати", – розповідає волонтерка.
Найбільша радість, говорить жінка, – бачити вдячні очі військових.
"Коли приїжджають хлопці до нас на завантаження, коли дивишся в їхні очі, які вони раді від того, що вони бачать… Вони вже починають їсти прямо з гаража. Я виставляю їм ящик з їжею, кажу: "Вибирайте все, що хочете". Завжди запитують, коли завантажуються: "Чи будуть у вас сьогодні завантаження?". Я кажу, що, звісно, ж будуть, 2-3. «Залиште хлопцям!». Діляться. Дивляться, щоб і собі взяти, й поділитися ще з побратимами", – зазначає Наталя.
Волонтерка каже: працюватимуть стільки, скільки це буде необхідно.
"Вояка з такими сльозами на очах каже: "Ви не уявляєте, як воно потрібно там, на передовій. Кожен хапає той пиріжечок, нюхає, обціловує. Це пахне рідним домом!"... Двері мої, ворота за першого дня війни не зачиняються. Хлопці їдуть і їдуть. Одні заїжджають, інші – виїжджають. Інколи буває така черга, аж до дороги", – говорить Наталя Дзюра.
Охочі допомогти можуть зв’язатися з Наталею та її волонтерською командою через соцмережу.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
