Володимир — механік-водій самохідної артилерійської установки, який уже вдруге служить в 128-й окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді. Вперше він служив за контрактом із 2016 по 2020 рік, пройшов зону АТО та ООС, а в кінці лютого 2022 року сам прийшов у військкомат і попросився у свою частину.
Один зі старших синів бійця зараз вчиться в сухопутній академії на артилериста, ще один — служить у 128-й бригаді. Вдома, на Прикарпатті, Володимира чекає дружина й троє малих дітей, тобто чоловік мав підстави не йти в ЗСУ, а залишитися вдома з сім’єю. Проте він пішов на війну.
Про це повідомили на сторінці Закарпатського легіону в Facebook.
За словами Володимира, він не зміг не піти, оскільки має бойовий досвід, який дуже згодився у перші тижні повномасштабного вторгнення.
"Наша машина пережила пряме влучання, але всі вціліли, встигли відбігти. По нас тоді випустили чотири пакети "Градів", і коли реактивні снаряди почали вибухати все ближче, я зрозумів, що не встигну вивести машину. Ми відбігли вбік, а через кілька секунд — пряме влучання й детонація боєкомплекту", — каже військовий.
Чоловік каже: були й інші небезпечні моменти. Після відпрацювання по окупантах вони поверталися з вогневої позиції й підірвалися на протитанковій міні.
"Врятувало те, що їхали на швидкості й зачепили міну краєчком "гусянки". Я тільки почув неприємний скрегіт металу, а далі потужний вибух. За секунду промайнула думка, що це, напевно, ворожа ДРГДиверсійно-розвідувальна групапальнула з гранатомета. А далі нічого не пам’ятаю. Пізніше командир розповів, як усе сталося. Він сидів на броні біля мого люка, його викинуло вибуховою хвилею. Я впав на землю, відразу підхопився й на адреналіні побіг до якоїсь хати. Перша думка — тільки б встигнути сховатися, щоб мене не взяли в полон. Але довкола було тихо, і я поступово прийшов до тями. Розпізнав місце і пішки пішов до своїх. Потім у мене діагностували опіки рук і обличчя, зламаний ніс і тріщину в нозі. Ми тоді вижили, мабуть, завдяки чиїмось молитвам", — розповів Володимир.
Після поранення бійця відправили на лікування й він зміг трохи побути вдома, у селі Шешори, що на Прикарпатті.
"Бачив багато молодих людей, котрі чомусь не йдуть у ЗСУ. Здорові чоловіки, котрі люблять поговорити, як ненавидять росіян, помахати кулаками після випивки, а як до діла — сидять дома. З нашої вулиці, яка має близько 50 хат, на війну пішли чоловіки тільки з трьох хат. Це неприємно. Я вважаю, що якщо на твою землю прийшла біда і ти справжній чоловік, то твій святий обов’язок встати й піти захищати. Я зробив саме так", — додав військовий.
Підписуйтеся на Суспільне Ужгород: Facebook, YouTube, Telegram, Viber, Instagram, Threads
