Як розгортався протестний рух на Запоріжжі наприкінці 80-х та на початку 90-х років

Як розгортався протестний рух на Запоріжжі наприкінці 80-х та на початку 90-х років

Як розгортався протестний рух на Запоріжжі наприкінці 80-х та на початку 90-х років

Про те, як розгорталися протестні рухи на Запоріжжі наприкінці 80-х та початку 90-х років розповіли гості студії програми "На часі" Українського радіо Запоріжжя.

Про історію протестних рухів на Запоріжжі перед здобуттям незалежності в студії розповіли кандидат історичних наук, старший викладач кафедри новітньої історії України Запорізького національного університету Юрій Щур та Костянтин Лямцев, один із фундаторів Запорізької крайової організації Народного руху України, у 1991 році - депутат Запорізької обласної ради. А також своїми спогадами поділився Олександр Черненко, тодішній заступник голови Запорізької обласної організації Української республіканської партії - першої на той час політичної партії в Україні та Запорізькій області зокрема, а нині співробітник музею історії запорізького козацтва.

Олександр Черненко: "Загалом багато хто і сьогодні вважає, що незалежність на Україну впала несподівано".

Останньою краплею для українських патріотів Олександр Черненко називає створення ДКНСДержавний комітет з надзвичайного стану в СРСР (ДКНС) (рос. Государственный комитет по чрезвычайному положению в СССР (ГКЧП)) — самопроголошений орган влади, не передбачений Конституцією СРСР, створений 18 серпня 1991 року з метою збереження СРСР шляхом усунення від влади Президента Михайла Горбачова, дії якого учасники комітету розглядали як неконституційні.. "На той час я займав посаду заступника голови обласної організації Української республіканської партії. Були унікальні випадки. Якщо більшість революційно налаштованих запоріжців виходили на майдани захищати демократію, бо про незалежність ще не говорилося, дехто перелякався. До мене телефонували і питали куди тікати? Люди перелякались."

Олександр Черненко розповідає, що вони спільно з Юрієм Василенком – тодішнім головою крайової організації Народний рух за перебудову, приїхали на обласне радіо з проханням надати можливість звернутися до запоріжців. І тоді вони отримали таку можливість. Активісти закликали народ не вестися на провокації, що лунали від ДКНС.

"Спершу ми гуртувалися навколо хартії з прав люди. Але з часом у нас виникали питання. Ну добре, у нас є права людини. А хто захистить цю людину? Так ми вийшли на розуміння необхідності мати етнічну державу. Незалежність."

Костянтин Лямцев: "Так, 90-ті роки були буремними, але все почалося трошки раніше."

"На мене вплинула Чорнобильська катастрофа. Зразу ми почали задумуватися. Хто ми є? Чому так сталося? І тоді вже у людей почали виникати думки про те, що треба відокремитись. Треба бути самими." Свою суспільно-політичну діяльність пан Костянтин розпочав з 1988 року. На той момент він працював в "УКНІСПЕЦСТАЛІ" старшим науковим співробітником і там директор інституту створив організацію шанувальників української мови: "Тоді ще не було у місті «Просвіти». Ми зробили таку організацію, а вже вийшов закон про Державну мову України (Про мови в Українській РСР, 1989 рік - ред.). І за цим законом ми почали вимагати від керівництва, щоби вони з нами спілкувалися українською."

Для тих хто не володів мовою, активісти організували курси. На той момент, каже Костянтин Лямцев, ще про самостійність не задумувалися, але все ближче і ближче підходили до усвідомлення мати власну державу. 22 липня 1989 року Сергій Айбабін та ще 4 громадських активіста, на честь створення Ґельсинської групи, на тодішній площі Жовтневій підняли на флагштоці жовто-блакитний прапор. А вже 5 серпня 1989 року на площі біля медичного інституту зібрався мітинг з обговорення плану дій Народного руху України за перебудову, куди прийшло біля однієї тисячі запоріжців. Поворотним моментом для України, звісно ж, зазначає Костянтин Лямцев, стало проголошення Верховною радою Акту про суверенітет 16 липня 1990 року. А поворотним моментом для запоріжців - масова хода до 500-ліття Запорозького козацтва.

Читайте також: 5 серпня 1990 року у Запоріжжі до 500-ліття козацтва відбулася наймасштабніша хода патріотів України

Костянтин Лямцев розповідає, що у буремні дні з 19 по 24 серпня 1991 року українські патріоти очікували репресій, але вірили в перемогу: "22 числа с Гарієм Калайдой пішли в КДБ з метою запитать, що вони думають про ДКНС. Ми отримали від них відповідь, що вони діятимуть за конституцією. На додачу нас пригостили кавою, печивом, ми зрозуміли, що немає такої сили, яка буде діяти проти нас." Тоді запорізька делегація з більше 100 осіб поїхала до Києва і там вже вимагала проголошення незалежності з патріотами з інших областей.

Юрій Щур: "Можна стверджувати, що Україна була в авангарді розпаду Радянської імперії. І це була не спонтанність. Це були традиції боротьби."

Якщо говорити про те, в чому полягала відмінність подій 1991 року в Україні від інших колишніх республік Радянського Союзу, то Юрій Щур пояснює: "Якщо ми відокремимо Прибалтику і будемо говорити про інші республіки СРСР, то Україна мала сталі традиції боротьби. Бо боротьба за незалежність, яка почалася у 1917 році зі створення Центральної ради і відповідних рад у містах, не закінчувалася до 1991 року. Всі головні дійові особи кінця 1990-х брали приклад від своїх попередників."

На питання "чи не надто легко дісталася незалежність українцям у 1991 році" Юрій Щур відповів, що дійсно така думка у суспільній свідомості досить вкорінена: "Але повторюсь – з 1917 року Україна у різний спосіб боролася за свою незалежність. І відповідно то час - 1991 рік став точкою неповернення історії для України і конаючий Радянський союз не мав сили боронити своє існування. Як би це не парадоксально звучало, але Росія перша за Україну оголосила про свій вихід з СРСР."

Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди