Як війна вплинула на малий та середній бізнес Кіровоградщини, наскільки змінилися ринки збуту для малого та для середнього бізнесу, чи є виклики, з якими не впоралися підприємці, розповіла Суспільному директорка регіонального фонду підтримки підприємництва в області Ольга Ковальова-Алокілі.
Як війна вплинула на малий та середній бізнес? (тут і далі – пряма мова)
Війна – це не тільки період втрат, а й період можливостей. Є такі напрямки, які навіть збільшили свої об’єми виробництва, реалізації, там де мікро- і малий бізнес не міг до війни конкурувати. Власник мережі супермаркетів розповідав мені, як в перші місяці повномасштабної війни з полиць забирали все, і як йому треба було поповнювати оперативно полиці. Він традиційно працював з великими виробниками, постачальниками продуктів. І коли ці величезні підприємства-постачальники зупинили своє постачання, тому що частина топ-менеджменту виїхала за кордон. І ці процеси на великих підприємствах бюрократично зупинилися, тому що алгоритми порушилися. Він каже: мені треба цей товар, щоб надходив в магазин, а вони припинили їхати. Тоді він пригадав всіх тих малих підприємців, які так хотіли з ним працювати до війни і це був для них зоряний час. Вони швидко ухвалили рішення і наповнили полиці товарами. Тоді він каже: я буду працювати тепер ось з цим постачальником. Тому що власник бізнесу він тут залишився, швидко ухвалює рішення.
Наскільки змінилися ринки збуту для мікро- та для середнього бізнесу?
Перервані логістичні зв’язки дали можливість кожній території зрозуміти, наскільки вони захищені чи незахищені. Таке тоді слово продбезпека почало лунати. Тому що варто було б кожній території інвентаризувати, чи є в них всі ланцюги від виробництва, перероблювання і реалізації в рамках однієї області. І тільки тоді можна казати, чи захищена ця область продовольче, чи ні. Наведу приклад, у перші тижні війни нам були потрібні макарони для військових. Ми знайшли малесенького нашого виробника, у якого є обладнання, але він давно не виробляв макарони, бо не міг конкурувати. Виробників багато і полиці заповнені. Кажемо, нам терміново треба, бо не можемо завезти в область макарони. Він каже: я їх зроблю, але мені треба борошно. Немає на полицях борошна. Ми згадуємо, що регіональний фонд підтримки підприємництва підтримував виробника борошна з міста Гайворон. Ми зателефонували. І нам дві тонни борошна подарували, швидко виготовили макарони. Це до того, що коли в рамках однієї області вирощується зерно, переробляється в борошно, є мікроцех з виробництва макаронів, тоді хоч якось ми захищені. Так, це маленькі об’єми, але такі малі виробники, я вважаю, що вони б формували продовольчу безпеку регіону. Тому що величезний бізнес, величезне переробне підприємство — це ще і ризики.
Чи є виклики, з якими не впоралися підприємці?
Не всі підприємства впоралися з тим, що їх працівники масово покидали межі України. І цей кадровий голод вони не змогли заповнити потім. Дуже важко було замінити особливо фахових спеціалістів. Окрім продовольчого напрямку, галузі яка зростала, виробництво сільгосптехніки після повномасштабної війни зазнали стагнації і зупинки на певний період, тому що не про яке відновлення техніки, закупівлю основних засобів у аграріїв не йшлося. З реалізацією продукції були великі проблеми, тому про капітальні вкладення у свій розвиток не йшлося.
Галузі економіки, як під час війни вони зреагували?
З меншою або більшою швидкістю вони практично відновилися. Наприклад, IT-галузь зараз набирає обертів коштом того, що чоловіків не випускають за кордон. І ці розумні люди у нас залишилися. У Кропивницькому є кілька потужних фахових IT-компаній, вони працюють і розвиваються.
Є зростання у швейному виробництві. Дуже багато дрібних швейних цехів у нас успішно розвиваються, подаються на гранти, отримують допомогу. Купують додаткове обладнання, працевлаштовують людей, тому що мають замовлення. Величезні тендери виграють і є виконавцями цих тендерів. Пам’ятаю, як велике швейне виробництво просили контакти малих швейних підприємств, тому що не встигали по строках. Тоді було відключення електроенергії, вони декілька годин шили, декілька годин простоювали, а у них укладені контракти. Саме це стало причиною сплеску цього напрямку. Тому що коли відключення електроенергії, то забезпечити генератором маленьке підприємство легше, аніж велике.
Ще один напрямок діяльності, який почав активно розвивається, це сфера послуг, кав'ярні, барбершопи, приватні дитячі садки. Відкрився перший хостел в області, у Бобринці, бо є потреба і попит ринку.
Як блекаути та відключення електроенергії позначилися на бізнесі?
В результаті блекауту припинив свою діяльність Світловодський маслосирзавод, який переробляв 30 тонн молока на добу, вже, на жаль, не відновляться. Я вважаю, це велика втрата. Бо наша територія на сьогодні практично вже не має перероблювання.
У Дмитрівській громаді, мале підприємство "Мрія", скоротило перероблювання молока з двох тонн до пів тонни. Основним каналом збуту у них були школи, садочки, медичні установи. Канал збуту практично припинився. Це основна причина скорочення перероблення молока.
На Кіровоградщину релокувалися 52 підприємства. Створили понад 300 робочих місць. Наскільки цей бізнес пожвавлює економічний рух в громадах?
Коли до території приїздять переселенці, вони відразу свіжим поглядом бачать чого не вистачає. І починають виявляти активність. Люди, які переїхали в Благовіщенськ, Новомиргород, Бобринець, Долинську, Новгородку, виграли гранти, і започатковані нові бізнеси. Це гарні проєкти. Відкривалися дитячі простори, кімнати для розваг дітей.
Наскільки Кіровоградщина є привабливою для релокованого бізнесу?
Для великого бізнесу у нас не дуже багато локацій, які мають достатні електропотужності та водопостачання. Є величезні площі, які не мають водовідведення, а це було ключовим. Я пам’ятаю з Сєвєродонецька, також з Харківщини полімерне підприємство, ми вели перемовини, вони відвідували нашу область, мали б приїхати не тільки їхні працівники, а й члени родини. Це йшлося про сотні людей, але ось саме тому, що у нас не так багато виробничих приміщень в тому стані, який би дозволяв зразу відновити бізнес, без великих капіталовкладень в ремонт, це стало тією причиною, що вони зупинились на заході Україні. Хоча вони відзначали, що дуже гостинно їх приймали на Кіровоградщині. Їм сподобалось центральне географічне становище. Але вони не змогли знайти таке приміщення, яке їх задовольнило б.
Як влада спілкується з малим і середнім бізнесом?
В будь-якій розвиненій державі основними платниками податків, які формують бюджети — це є мікро- і малий бізнес, потрібно щоб наші бюджети не залежали від великих платників податків, а бюджети були наповнені саме мікро- і малим бізнесом, бо це величезна сила і ці платники податків мають розуміти, що саме вони є тими основними акціонерами цієї території, а значить мають право голосу, говорити про свої бажання, потреби, вимоги владі, а влада має дослухатись до них. Бо стосунки бізнесу і влади – це дорога з двостороннім рухом назустріч один одному. Бізнес платить податки, а влада раціонально розвиває територію, використовуючи ці податки.
