Роман-лабіринт "Кокліко" презентував у Запоріжжі його автор Павло Матюша

Роман-лабіринт "Кокліко" презентував у Запоріжжі його автор Павло Матюша

Роман-лабіринт "Кокліко" презентував у Запоріжжі його автор Павло Матюша Суспільне Запоріжжя

Павло Матюша, поет, прозаїк, фінансист за освітою. Народився в Рівному, певний час жив у Франції, повернувся до Києва півтора роки тому. Свою кар’єру починав із дипломатії, наразі працює у корпоративних фінансах.

На мистецькому форумі ArtForum, що тривав у Запоріжжі з 15 по 21 серпня, Павло Матюша презентував свій дебютний роман “Кокліко”. Автор писав його близько чотирьох років, закінчив написання у Парижі:“Ще в дитинстві я насправді почав писати прозу, як і багато хто, я списав кілька шкільних зошитів, назвав це дуже вигадливо і креативно “Пригоди Сергія”. Уже у підлітковом віці я почав писати поезію, просто так трапилось, що поезія знайшла свій шлях назвоні раніше, і хотілося мені її писати, можливо, більше, а дорости до такої форми довгої як роман, для цього потрібен, напевно, якийсь час, досвід, відповідно, так воно трапилось”.

Павло Матюша зізнається: задумав написати роман про кохання в 2014 році, але цей задум зіткнувся з тогочасними українськими реаліями російсько-української війни і трансформувався, він зрозумів, що не може писати винятково про кохання:“Мені є що сказати, хочеться висловити свою думку. Тож десь у романі вона зашифрована, десь висловлена прямо, десь захована на символічному плані про події в державі, і погляд на ці події з певної точки зору, зокрема, тих, хто, наприклад, знаходиться при владі”. Автор зазначає, що всі подібності в романі випадкові, а імена та персонажі вигадані, тож не варто шукати збігів із реальністю.

Роман “Кокліко” в своїй першій формі мав іншу назву. Автор її не називає - лише натякає, що походила вона з клінічної психології. Що ж до “кокліко” - то так французькою називають квітку маку. В англосаксонській традиції - це символ пам’яті за полеглими. Для Павла Матюші мак - це не ніжна квітка, а асоціюється з якоюсь загрозою.

Дизайнерка Анна Стьопіна, яка працювала над обкладинкою книги, за словами автора, цю загрозу відчула і відобразила вже у першому ескізі, який став і останнім. Тому назва “Кокліко” має такий символічний подвійний сенс: він - і в назві, і в звучанні, і навіть в візуальному вигляді:“Разом з тим це одна частина цього символічне значення,але друга частина, яку я хотів закласти, - це назва кафе. І назва кафе є, знову таки, символом приватної ініціативи людини, яка може щось зробити, щось своє, щось невелике в морі неможливостей…"

"Дуже цікаво, що, виявляється, в Києві є кафе з назвою “Кокліко”, яке відкрив француз, пекар в якомусь поколінні, який завжди мріяв мати свою пекарню. Він в Україні спочатку працював в “Ашані”, там пік булочки, а потім викупив кафе, переназвав його “Кокліко”. Якось ми з ним познайомилися, я розповів йому про свій роман і він сказав: слухай, так це ж моя історія. Ну і це такий збіг фантастичний”.

Деякі критики називають “Кокліко” романом-лабіринтом. Матюша з цим визначенням погоджується, адже бачить лабіринт емоцій, яким блукає головний герой книги, а також географічним лабіринтом, адже персонаж історії належить до вершків суспільства, в його житті все добре, але він інфант, що не бере на себе відповідальність.

Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди