Дмитро Гудзь, Ілля Лаба, Вікторія Турушина – три медики військового госпіталю, що щодня рятують життя поранених цивільних та бійців на Запоріжжі. Лікарі з різними історіями, але об'єднані однією метою.
Як працюють медики у військовому шпиталі дізнавалися кореспонденти Суспільного.
Дмитро Гудзь – запорізький лікар. 24 роки свого життя чоловік віддав цивільній медицині – працював анестезіологом. Але минулого року життя змінилося, і Дмитро зрозумів: має вступити до лав ЗСУ. Тепер чоловік – військовий медик. Головне правило, що зрозумів під час війни, – якомога швидше допомогти пораненим, адже час – цінний ресурс.
Чоловік каже: військовим лікарям доводиться працювати як в стаціонарі, та і на виїздах. Часто трапляється, що допомагають рятувати не лише бійців, а й цивільних, що зазнали поранень внаслідок російських обстрілів.
Дмитро каже, що жодного разу не чув, аби хтось сказав: "Я не можу".
"Ми більше працюємо одразу на декілька спеціалізацій. Ми більш працюємо як лікарі швидкої допомоги. Прямо з чергування знімається лікар або два і виїжджають на місце події. У колег я вірю однозначно. Це графік 24/7 без вихідних", – зазначає Дмитро.
Щодня у шпиталі доводиться працювати з важкими травмами кінцівок, грудної клітини, живота, що у цивільному житті зустрічаються не так часто.
Ілля Лаба закінчив інтернатуру вже після початку повномасштабного вторгнення, тому також вирішив пройти військовий вишкіл офіцерів запасу в Запорізькому медичному державному університеті, каже:
Щоб сказати, що є якась різниця: мабуть, у післяопераційному періоді, військові вони більш такі, вони все розуміють. Ти їм сказав, що треба зробити ось цю маніпуляцію — і вони як військові.
До шпиталю поранені здебільшого потрапляють напівсвідомі або вже під наркозом. Через це, розповідає Ілля, звична комунікація "лікар-пацієнт" не працює. Уся взаємодія зводиться до перевірки критичних життєвих систем: аби людина могла дихати, аби добре працювало серце.
Вікторія Турушина – лікарка-терапевтка. Жінка розповідає: народилася в сім'ї лікарів, саме тому теж пов'язала своє життя із медициною. До військового госпіталю влаштувалася, бо так вважала за потрібне. Каже: головне – допомогти людям, а усім тонкощам роботи можна навчитися безпосередньо у шпиталі.
Проте робота лікаря військового шпиталю є важкою не лише фізично. Аби бути військовим медиком треба мати й добру емоційну витримку:
"У лікаря є таке завдання — абстрагуватися. Якщо ти починаєш перейматися всім цим, переключатися на те, що відчуває його сім'я, що відчуває він. Це дуже тяжко. А нам треба бути готовими 24/7 робити свою роботу добре" – підсумувала Вікторія.
Попри щільний та напружений графік роботи, медики військового госпіталю знаходять час на обмін досвідом та вдосконалення професійних навичок.
Підписуйтеся на новини Суспільне Запоріжжя в Telegram та у Viber
