Сьогодні, 28 серпня, в Хмельницькій громаді попрощались із 26-річним військовослужбовцем 106 бригади тероборони Павлом Рожиком. Він загинув 22 серпня на Херсонщині при виконанні бойового завдання, розповів Суспільному його побратим Олександр.
До повномасштабного вторгнення Павло Рожик служив в Нацгвардії та звільнився буквально за тиждень до 24 лютого, розповідає Олександр. А в перші дні великої війни записався добровольцем до лав територіальної оборони.
"Ми з ним пройшли і Крим, і Рим, і мідні труби, як то кажуть. Ця людина стала для мене напевно ріднішою, ніж моя сім’я. Ми з ним пройшли дуже багато різних боїв, починаючи від Донецької області та закінчуючи Херсонською областю, де він загинув. Ми – військові. Для нас кожна людина, яка з нами служить, наші побратими – це завжди сім’я. І їхня втрата – це як втрата члена сім’ї", — каже побратим загиблого.
За його словами, на Херсонщині Павло Рожик загинув при виконанні бойового завдання.
Поховали бійця у селі Олешин Хмельницької громади, де він проживав з дружиною та її батьками. Сам Павло родом із селища Сатанів, що на Городоччині, розповідає сусідка родини Віра Миколайчук. Каже, у захисника склались теплі стосунки як і з батьками дружини, так і з односельчанами.
"Він ввійшов в наше село, як рідна дитина. Ми завжди його зустрічали. Ми дивилися, коли їде його машина, що там вже він прийшов. Він був вдома всього-на-всього два рази: один раз воїна проводжав, а другий раз йому тільки дали відпустку", — розповідає жінка.
Настоятель місцевого православного храму, отець Василь Беринда говорить: Павло приходив з дружиною на богослужіння.
"Це дійсно була дитина набожна. Такий був випадок, коли вони вже познайомились, йшло діло до весілля, питали, чи можна одружуватись, тому що він римо-католик, а вона – православна. Я їх тоді запитав: "Чи любите одне одного?. Якщо любите, то й одружуватися можна". Це дуже була прекрасна пара, ті діти. Дуже рідко так. Вони між собою ще й схожі", — говорить отець Василь.
Як пішов добровольцем, обрав собі позивний "Зять". Його побратим Віктор розповідає чому:
"Він дуже любив свою дружину, жив в неї. В нього були гарні стосунки з тещею. І, я думаю, це вплинуло на вибір позивного. Тому що вона постійно привозила йому різні передачки. Хлопці його жартома прозвали "Зять". І він вибрав собі такий позивний — "Зять".
Слідкуйте за новинами Суспільного Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube, Instagram та Facebook.
