Щодня слідкує за новинами з війни і радіє кожному метру відвойованої української землі 100-річний Павло Кононов з Кропивницького. Він – бойовий льотчик, учасник Другої світової війни. Чоловік вважає, Україна має бути незалежна, а кожен українець має вміти захищати свою державу. Суспільне Кропивницький підготувало серію матеріалів до Дня Незалежності України. Ця історія – про кропивницького ветерана.
Бойовий льотчик Павло Кононов під час Другої світової війни захищав українське небо. Війна застала його 18 річним курсантом Одеського авіаційного училища, де він вчився на пілота у 1941 році.
"Виходить керівник школи і каже: "Почалася війна". Я був курсантом, а через два-три дні мене призначили командиром. Я потрапив у запасний полк. Мене навчили основам повітряного бою: літати строєм, стріляти по наземних цілям. Так що я вже був трохи готовий".
Після навчання перший бойовий виліт здійснив на одномоторному літаку-винищувачі Як-1 навесні 1944 року. Всього під час війни здійснив 80 бойових вильотів. Має бойові відзнаки. Перемогу зустрів у чеському місті Брно.
"Ніч, стрілянина, крики. Ми виходимо на вулицю, кажуть: "Кінець війні". Така радість була, що вона закінчилась, що ми здобули перемогу".
Після повернення з війни продовжив службу – працював пілотом-випробувачем у Повітряних Силах.
"Ми випробовували крилаті ракети "повітря-море", тобто проти кораблів. Наша задача, яка була: літак, що несе крилату ракету, випускає її . Ми підлаштовуємось і коли вона летить в бік, збиваємо її".
У 37 років Павло Кононов звільнився з військової служби, закінчив інститут і працював викладачем машинобудівного технікуму до виходу на пенсію. З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну щодня слідкує за подіями на війні.
"Нині на війні все відрізняється від того, як було. Раніше треба було побачити ціль і збити її. А нині ти можеш і не бачити, а тебе зіб’ють. Так що наразі велику роль відіграє нова зброя, яка може працювати і без людини. Треба зробити так, щоб людина мала навики до війни, відповідну спеціальність. Вміла захищати свою державу новою зброєю.
Ветеран говорить, не думав, що знову побачить війну. У свої сто років готовий йти захищати Україну, якби дозволяло здоров’я.
"В нас одне бажання, щоб швидше настала перемога. Адже цього хочуть не тільки українці, а й інші народи, аби у них цього не повторилося".
Говорить: День Незалежності України – це найголовніше свято для нього: "Я хочу, щоб наша країна була незалежною, щоб у неї були свої кордони. Щоб люди жили та працювали на користь свого народу та України".
