83-річний голова ради старійшин при голові Кіровоградської обласної адміністрації Микола Сухомлин працював в умовах соціалістичної планової економіки та адміністративно-командного управління з 1974 по 1991 рік, після чого очолював облвиконком, був представником президента в регіоні, головою обласної адміністрації, депутатом та головою обласної ради. До 32-ї річниці Незалежності України він розповів Суспільному Кропивницький про втрати й здобутки економіки області за цей період.
Про економічний потенціал Кіровоградщини 1991 року (тут і далі – пряма мова – ред.)
За часи СРСР економіка Кіровоградської області представляла єдиний механізм у складі народногосподарського комплексу не лише України, а й в цілому колишнього Радянського Союзу. На рівні регіону ми складали план розміщення продуктивних сил – визначали, які підприємства, які виробництва де розмістити – в якому районі, місті. Робили це, щоб забезпечити комплексний розвиток території.
В тих умовах нам вдалося здійснити цілу низку проєктів, які мали загальнодержавне значення, були важливими та для нашого регіону. Це будівництво водогону "Дніпро-Кіровоград", який забезпечив питною водою міста обласного підпорядкування і низку сільських населених пунктів, будівництво залізничної колії з Долинської до Помічної, газифікація низки населених пунктів, промисловості та сільського господарства шляхом прокладання двох потужних газопроводів.
Якщо говорити про сільське господарство, то ми в той час 130-150 тисяч гектарів землі засіювали цукровим буряком. Переробити стільки самостійно в області не могли, тому везли сировину у Вінницьку й Полтавську області, втрачаючи фінансові ресурси для розвитку Кіровоградської області. Тому ухвалили рішення побудувати на території регіону три цукрові заводи.
Крім того, до 1991 року область виконувала замовлення уряду СРСР з розміщення на своїй території підприємств військово-промислового комплексу.
Наприкінці 80-х років ми розпочали будівництво гірничо-збагачувального комбінату окислених руд. Це було міжнародне будівництво, до якого залучили 13 тисяч 600 будівельників з п’яти країн колишньої Ради економічної взаємодопомоги. Ми на нього покладали великі надії.
Ми побудували низку підприємств оборонного значення. Зокрема "Сегмент", "Актан", "Акустика", які для електронної промисловості також мали значення.
Щодо соціальної сфери: ми будували по 300-400 тисяч квадратних метрів житла щороку. А для того, щоб було житло, нам потрібен був домобудівний комбінат, щебеневі заводи, завод керамзитового гравію й інше.
Тож ми увійшли у 1991 рік з потужним економічним потенціалом. Хоча були й певні недоліки. Основні – слабко розвинені легка та харчопереробна промисловості, нестача товарів народного споживання. І ми ще з кінця 80-х років розуміли, що необхідно перебудовувати економіку.
Про недоліки планової радянської економіки
Основний недолік – нам диктували, що ми мали виробляти. Хоча це могло бути невигідним для трудових колективів і території. Ми мали розмістити певне підприємство й забезпечити виробництво. Якщо ж ми не виконували або це виробництво давало збиткову продукцію, в Радянському Союзі існувало поняття політики цін: регулюванням цін давали певну дотацію певним галузям виробництва. Наприклад, у нас була потужна вугільна промисловість – ми видобували 11 мільйонів 60 тисяч тонн бурого вугілля, але в цілому вугілля було збитковим. І для того, щоб підтримувати вугільну галузь на належному рівні, з державного бюджету на кожну тонну вугілля давали дотацію. Так вугільна галузь виживала.
В умовах планової економіки вибудовувались тісні економічні зв’язки з іншими регіонами. Тому після розпаду СРСР саме втрата цих зв’язків стала чи не головним викликом для економіки незалежної України загалом і для Кіровоградської області зокрема.
Діяла планова система. Ми мали згідно з нарядами відвантажити або отримати продукцію. А оскільки не скрізь виконувались плани, десь не було балансу виробництва через недопостачання сировини чи низьку продуктивність, виникав дефіцит. Десь щось дістати – було основною проблемою. І якщо ти щось дістав – був на сьомому небі від щастя, що ти розв'язав проблему.
Не було економічної зацікавленості, зацікавленості в отриманні прибутку. Був план.
Як втрата економічних зв’язків з колишніми радянськими республіками вплинула на економіку Кіровоградщини
Розвал СРСР став несподіванкою для цілого ряду керівників промислових підприємств. І коли припинилось постачання комплектуючих для тих чи інших виробництв або нам відмовили у прийманні нашої продукції, почались проблеми, люди залишились без роботи. І треба було розв'язувати питання, як переоснастити те чи інше підприємство, переорієнтувати на випуск нової продукції чи підвищити якість до такого рівня, щоб продукція стала конкурентоздатною – як всередині країни, та і за її межами.
З цим завданням впорались не всі. Більшість колективів розвалились, але окремі керівники, зорієнтувавшись у цій ситуації, переоснастили своє виробництво, переозброїлися, реконструювалися і вижили. Решта – чи то внаслідок того, що не слідкували за науково-технічним прогресом чи не достатньо вивчали міжнародні ринки – збанкрутіли.
Багато залежало від керівництва та інтелектуального потенціалу інженерно-технічних працівників.
У стратегії розвитку Кіровоградської області до 2027 року йдеться про скорочення обсягів будівництва. Кіровоградщина – 25-та в Україні за цим показником. Вважаю, це через недостатнє використання власного потенціалу. Наприклад, корисні копалини – на Кіровоградщині близько 390 родовищ.
Обладміністрація розробила стратегію економічного і соціального розвитку регіону. Думаю, на реалізацію тих проєктів потрібно декілька мільярдів доларів, інвестори й технології.
Крім того, владі, вважаю, потрібно виходити на академії наук України, залучати науковців, що ті надавали рекомендації стосовно доцільності й ефективності впровадження тих чи інших розробок.
Молодь прагне працювати на сучасних високомеханізованих, автоматизованих виробництвах. Відповідно, нам треба зміцнювати наукову базу у закладах вищої освіти, покращувати проходження виробничої практики студентами.
